Проте найбільш промовистим показником тих глибоких розбіжностей, що існують між двома державами, є гостра реакція прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньягу на дипломатичні зусилля державного секретаря Джона Керрі з іранської ядерної проблеми.
Незважаючи на те, що угоду з Іраном поки що не підписано, публічна полеміка ізраїльського керівництва з американцями триває і дедалі загострюється. Держсекретар США Джон Керрі заявив, що Ізраїль критикує ще не підписану угоду, і ця критика передчасна. «Словесна війна» між Ізраїлем і Сполученими Штатами наростає. І це зовсім не на користь ізраїльтянам.
Конфлікт з адміністрацією Обами залишається центральною темою ізраїльських засобів масової інформації. Як вважає впливова ізраїльська газета Haaretz: «Нетаньягу бачить у самому дипломатичному процесі небезпеку для Ізраїлю. На його думку, подібна угода збереже можливість створення Іраном атомної бомби впродовж короткого часу, якщо Тегеран вирішить це зробити. «Ізраїль не буде підкорятися жодній угоді, досягненій у Женеві, – заявив глава уряду». Такі заяви ведуть до ізоляції Ізраїлю, перетворюючи його на державу, яка загрожує міжнародному консенсусу».
Читайте також: Ізраїль-Іран. Якщо завтра війна
Нетаньягу і держсекретар США Керрі обмінялися різкими публічними заявами. Керрі висловив роздратування у зв’язку з тим, що Нетаньягу вважає американську адміністрацію «сліпою», і припустив, що глава уряду Ізраїлю, очевидно, не цілком поінформований про суть переговорів з Іраном. На що Нетаньягу відповів, що чудово знає, про що йдеться: «Скільки центрифуг зупинять за умовами угоди? Жодної!».
З іншого боку, чому Ізраїль повинен вірити тому, що Іран хоче згорнути свою ядерну програму, не зупиняючи свої центрифуги? Адже якщо спробувати простежити джерела позірних змін в Ірані, то їх, під тиском Заходу, проголосив Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї ще до президентських виборів. Він визначив поняття «героїчна гнучкість», яку посадові особи повинні використовувати як розумний шлях.
Тому всі намагання президента Ірану Хасана Роухані якось домовитися із Заходом відбуваються саме в рамках цієї «героїчної гнучкості». І справжню її суть розкрив голова Меджлісу Алі Ларіджані, попередивши, що термін аятоли Хаменеї «героїчна гнучкість» не повинен бути неправильно зрозумілим. Бо «це тактичні, а не стратегічні зміни. Адміністрація змінює логіку переговорів, тимчасом як стратегія режиму щодо ядерної проблеми ніколи не зміниться».
Можливо, це і є основний визначальний постулат стратегії режиму іранських мулл? І взагалі, наскільки великими є права самого президента Роухані? Адже часто в Ірані подають інформацію для внутрішнього і зовнішнього поширення.
Так, центральна іранська газета Resalat надрукувала статтю під промовистою назвою «Захід повинен скасувати санкції, щоб показати свою добру волю».
У ній, зокрема, зазначається: «Сьогодні у Заходу з’явилася можливість проявити добру волю щодо Ірану. Проте він мусить враховувати незмінні принципи переговорів з Іраном – людську гідність, честь і непорушні інтереси іранського народу. Від дотримання цих принципів залежить те, що народ Ірану ніколи не відступиться від своїх ядерних прав. Президент отримав користь від порад і рекомендацій Верховного лідера Ірану, він буде дотримуватися чітких ісламських позицій. І жодні зусилля не зрушать його від чітких національних інтересів, на яких акцентував його увагу Верховний лідер Ірану».
Тож, можливо, в Ізраїлі просто прискіпливіше аналізують публікації в іранській пресі і тому краще поінформовані про те, до чого насправді прагне Іран?
Адже, керуючись принципом «героїчної гнучкості», можна затягти переговори до нескінченності, а потім заявити всьому світові, що нарешті в Ірані створено єдину у світі «мирну атомну бомбу», яка потрібна Тегерану виключно в інтересах самооборони.
Те, що Іран почав маневрувати, ще зовсім не означає, що аятола Хаменеї став раптом переконаним миротворцем і готовий погодитися на всі вимоги Вашингтона.
Запуск переговорного процесу не виключатиме того, що процес просування Ірану до отримання ядерної зброї не триватиме. А Іран і далі працюватиме над своєю заповітною програмою виготовлення атомної бомби.
Та чи готова Америка до того, щоб жити з ядерним Іраном? Чи вона надає цим Ізраїлю карт-бланш на те, щоб він упорався з іранською ядерною загрозою самотужки? І чи не готує Іран новий Голокост для ізраїльтян?
Не будемо поспішати з висновками, але вовк в овечій шкурі явище не нове. Хоча треба пригадати, скільки вже разів у минулому західні політики і політологи купувалися на «миролюбні» витівки Сталіна і Брежнєва.
Схоже на те, що через президента Роухані аятолі Хаменеї вдалося запустити політичне шоу. Він кілька років тому потопив у насильстві революцію в Ірані, бо знає, що існують мільйони і мільйони молодих іранців, які хочуть справжнього поліпшення стосунків Ірану зі США і Заходом.
Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу часто може діяти не зовсім дипломатично та занадто різко, але в усіх його діях чітко простежуються інтереси Ізраїльської держави. Водночас видається, що іранська сторона часто використовує дипломатичний процес для затягування часу.
Враховуючи ці чинники, не можна виключати того, що якщо ізраїльтяни побачать марність переговорів Вашингтона з Тегераном, вони будуть здатними піти на конкретні кроки задля позбавлення іранських фанатиків ядерної програми силовим шляхом.
Читайте також: Обама і Кемп-Девід-2
Якщо Ізраїль побачить реальну загрозу своєму існуванню, він буде змушений зробити це самостійно, не зважаючи на те, як надалі ці його заходи будуть називатися.
Очевидно, Нетаньягу має право не погоджуватися з американським підходом до питання нейтралізації іранських ядерних амбіцій. Проте ізраїльське протистояння міжнародним дипломатичним зусиллям на іранському напрямку досить небезпечне.
Адже військова могутність Ізраїлю великою мірою залежить від американської та західної підтримки. Без неї у нього небагато шансів протистояти іранській загрозі і водночас коаліції арабських країн, якби вони раптом вирішили синхронно вирішувати «ізраїльське питання».
Ізраїльська газета Maariv наводить слова Беньяміна Нетаньягу, які він проголосив під час свого виступу в Кнесеті. Нетаньяху, зокрема, наголосив, що «погана угода може призвести до небажаного результату. Немає причин підкорятися диктату Ірану, немає жодних причин для поспіху. Ірану доводиться дуже важко під економічним тиском, і в цьому є перевага. Завдяки їй з’являється шанс отримати гарну угоду з демонтажу військового ядерного потенціалу Ірану».
Звісно, ізраїльський прем’єр пробує маневрувати. Проте основний прорахунок Нетаньягу полягає в тому, що він, поставивши іранську проблему наріжним каменем, дав змогу президенту Обамі пов’язати підтримку Америкою зусиль Ізраїлю щодо нейтралізації іранської ядерної загрози з палестинською проблемою.
По суті президент США поставив питання таким чином: якщо ви хочете нашої підтримки в іранському питанні, то йдіть на суттєві поступки під час переговорів з палестинцями.
Схоже, в рамках цих домовленостей Нетаньягу дав Бараку Обамі цілу низку обіцянок. Проте тепер проблема для ізраїльського прем’єра полягає в тому, що коли під тиском геополітичних обставин американський президент змінив свій курс щодо Ірану, вимоги до Ізраїлю щодо виконання його обіцянок залишилися.
Таким чином ізраїльтяни опинилися один на один з майже ядерним Іраном, з одного боку, і потужним тиском, що підштовхує їх до поступок палестинцям, – з іншого.
Проте прем’єр міністр має враховувати і той факт, що сьогодні Ізраїль перебуває в оточенні ворогів: сильних, багатолюдних і багатих. Можна й програти. Тут помилятися не можна. І дипломатичним способом можна принести не менше, якщо не більше користі ізраїльтянам.
За останні роки становище Ізраїлю у світі посилилося. З ним торгують, купують його якісні товари, до нього приїжджають туристи, політики, відкриваються посольства, відбуваються спортивні і культурні обміни.
З’явилися не тільки співчуваючі й ті, хто підтримував цю країну з певних мотивів солідарності. З’явилися такі, хто шукає дружби з Ізраїлем. Бо Ізраїль став сильним.
З іншого боку, створення Палестинської держави – хоче цього хтось чи ні – передбачено рішеннями ООН, які ніхто не скасовував. А Ізраїль є членом ООН і позиціонує себе як демократична держава та форпост Заходу. Тому переговори, які має вести керівництво Ізраїлю з палестинцями, неминучі, оскільки в інакшому разі Ізраїль став би світовим ізгоєм.
Та інша справа – умови цих переговорів і їх планований кінцевий результат. А коли, як можна судити з реалій, їх будуть затягувати впродовж тривалого часу, переривати і відновлювати знову, то в кінцевому підсумку може виявитися, що питання про створення Палестинської арабської держави поступово втратить актуальність в очах світової спільноти.
Проте виникне інша проблема: що ж робити з мільйонами палестинських арабів, які залишилися у підвішеному стані? І про це й мають думати ті, хто краще поінформований про ці підводні камені.
Якщо ж розглядати ситуацію в конспірологічній площині, то можна припустити, що обидва лідери в цілому про все (а про що – ми не знаємо) домовилися. І зараз вони розігрують відомі діалоги доброго і злого слідчих (Обама – добрий, Нетаньягу – злий), між якими існують певні технічні розбіжності.
І в цьому сенсі вони певним чином підігрують Ірану. Оскільки гра в «мирний атом», намагання урезонити Іран і домовитися з ним вводить всі три сторони у велику геополітичну гру, завдяки якій режим іранських мулл постійно перебуває в полі зору світової преси. А це допомагає Тегерану не опинитися в програші та уникнути демократизації.
Однак чи можна владнати розбіжності між Ізраїлем і США з іранської проблеми? Це питання радше необхідно розглядати в площині ізраїльської національної безпеки.
А тут необхідно звернути увагу на той факт, що, не зважаючи на часті різкі тональності в нинішніх непростих взаєминах зі Сполученими Штатами, Беньямін Нетаньягу попри все ніколи не дозволяє собі вирішувати проблеми кавалерійськими наскоками.
Нетаньягу – це послідовний і досвідчений лідер Ізраїлю, що підтверджують його перемоги на виборах і опитування суспільної думки в країні. І служба у нього найважча в державі. А із шашкою наголо сучасний Близький Схід не змінити.
Можна бути впевненим, що ізраїльський прем’єр має чимало мудрих і кваліфікованих радників. А будь-якого політика необхідно цінувати за результатами його роботи. А вони такі – Ізраїль і далі існує, він є сильною і процвітаючою країною. І в цьому полягає праця політика, який над усе ставить історичне майбутнє своєї батьківщини.