Мама Тереза
Я спершу подумала, що берегівські ромки – від ще клишоногих маленьких дівчаток до вже згорблених літами дів – фарбують волосся в яскраво-бордовий суто з кокетства. Утім, мені пояснили, що це передовсім спосіб віднадити вошей, а не привабити чоловіків.
Ані перше, ані друге Терезу Лакатош зараз не цікавить. У неї свій колір – чорний, як і смуга в житті: під дозволом на використання зображень – себе та дітей – вона ставить хрестик і ламаною російською (рідна угорська) ділиться зі мною власними скорботами, які не вирізняють її з-поміж інших мешканок табору в Береговому. На вигляд Тереза моя ровесниця – їй до 25 (фото 1). Три доньки і два сини, замурзані, в брудному дранті, ховаються за неї й визирають – хто з пересторогою, а хто просто бавиться. Вони – сенс і спосіб її існування, усе, що має. А про те, чого не має, каже відверто й лаконічно: «Дєньгі». Матеріальну підтримку з боку держави п’ятикратна мама оцінює, махнувши рукою: цього недостатньо. 
«Усе добре, як у них є гроші, в перші дні. Їх проживають, як останні», – розповідає місцева медсестра Олена Рожва про щедрість ромів, котра самим їм потім дорого обходиться. На її думку, така допомога – риба замість вудки: на неї складно утримувати сім’ю, якщо годувальниця не навчена вести сімейний бюджет.
Я запитую в Терези, навіщо було народжувати так багато дітей. Жінка поблажливо всміхається у відповідь. Вона стомлена, ставить на підлогу малюка, який висів у неї на шиї, й злегка розхитує, як пружинку, вгору-вниз, його брудні ноженята торкаються землі, він голосно гигоче. Усім її дітлахам від того весело – ця маленька радість у них спільна, як і будь-які поневіряння, тому вони тримаються вкупі, наче маленьке сузір’я.
Мукачівський барон Олександр Балог запевняє, що велика сім’я у ромів – це традиція. Він не розуміє, як може викликати сумніви така очевидна річ. Ми йдемо містом разом із ним, зустрічні міліціонери поважливо вітаються. Дядя Саша, як його тут звикли називати, вміє вирішувати проблеми, тому його мобільний безперестанку грає ту саму мелодію. У свої 64 він не раз прадід. Каже, чисельність ромських громад на Закарпатті зростає.
Намагаючись оформити документи на дітей без підтримки соціальних працівників, породіллі зазвичай губляться в чиновницьких коридорах. Той, хто допомагає їм, здобуває неабиякий авторитет. Для цього достатньо бути грамотним.
Марія та її чоловіки
У багатьох мешканок ромських таборів соціальні виплати на дітей – єдиний дохід. Адже в регіоні для представників цієї етнічної групи працевлаштування – справжній клопіт: вісім із десяти ромів безробітні, але тільки незначний їх відсоток перебуває на обліку в центрах зайнятості.
«Нас не беруть, – скаржаться ромки з мікрорайону Шахта, що в Ужгороді, своєму соціально-медичному посередникові Дарині Горват. – Не хочуть знатися з циганками». Якщо й знайдеться якась вакансія, то, швидше за все, привід взятися за мітлу. Рідше, але не без того, з них вдаються «бізнес-леді», які торгують усілякою всячиною на базарах. «Як правило, це жінки у віці», – стверджує юрист Мирослав Горват, голова молодіжного ромського об’єднання «Романі черхень».
До таких ромок при ділі зараховує себе й Марія Горват (фото 2). («Ви теж Горват?» – уточнюю. «Горват, Горват», – спокійно повторює вона. Про згаданих вище однофамільців їй нічого не відомо.) Ми з нею перетнулися в медпункті, їй щойно зробили укол і видали ліки, які вона, роздивившись уважно упаковку, вкладає в кишеню свого махрового картатого халата, розстібає його, ретельно заправляє майку в рейтузи, натягує шкарпетки… Надворі доволі прохолодно. Жінка не квапиться виходити. І я тішуся з нагоди дізнатися, звідки в неї наколка «Людвик».
Читайте також: Ромський синдром: українські цигани приречені на кримінал
«Ах, дурость!» – порожні сіни наповнюються Маріїним хриплуватим сміхом. Вона дуже жіночна: рядочок золотих зубів пасує до золотого ланцюжка на зап’ясті й кількох вишуканих золотих каблучок. Очі вологі: коханий, чиє ім’я назавжди спочило на її десниці, помер. Але Марія знайшла щастя у злуці з іншим, бо впевнена, що лишатися самій ромці негоже. Чоловікам, вважає вона, легше заробити на хліб – можна влаштуватися будівельником. Якщо не в Україні, то податися на пошуки кращої долі до сусідньої Словаччини чи Угорщини. У неї є син, який поїхав до Росії. Тепер там багато родичів, і вона не відкидає можливості, що колись перебереться до нього.
Роми не прив’язані до землі. Марія пригадала, як у радянські часи їх намагалися заганяти разом з усіма в колгоспи, але безуспішно: «Ми волелюбні».
Легка Ілона
Радванка – понурі нетрі на околиці Ужгорода, де мешкає близько 3 тис. ромів. Тут зводять житло з того, що трапилося під руку, а те, чого не вистачає, знаходять на звалищі. Умови такі, що позаздриш спартанцям: без каналізації, без опалення, якість питної води під питанням. Сонми занедбаних дітлахів такі самі голодні й невибагливі, як і собачі зграї, що неприкаяно тиняються серед халабуд, у яких живуть люди. Тут часто хворіють на гепатит.
«Дай Бог тобі циганського щастя», – бажає мені донька барона Світлана Адам. За її словами, це значить, що, хоч би в якій скруті ти опинився, щоб завжди знаходив у собі сили для танцю. Як Ілона 
Деметер (фото 3).
Цій жінці трохи за 50. Вона охайна, струнка і граційна, схожа на балерину, невимушено демонструє своїй онучці Крістіні, яку всі кличуть Сісі, кілька па. У минулому в Ілони не сцени з аншлагами, а трудові будні на заводі, що випускав пральний порошок. Вона не нарікає, вона легка. Але їй важко, про що мені сказали її подруги. У неї частково не функціонує шлунок, їй боляче їсти, боляче ковтати пігулки – наслідки туберкульозу.
У відділі охорони здоров’я міської ради Ужгорода переконані, що найбільша кількість спалахів цієї інфекції саме в ромських поселеннях. Тому до кінця осені тут проводять флюорографічні обстеження.
«Роми можуть довго не зізнаватися, і передовсім собі, що з ними щось не так», – зазначає лікар обласного туберкульозного диспансеру Олександра Кірій. Через це кількість смертельних випадків зростає.
Анна П’єккала, співробітниця програм Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні, наголошує, що ромам бракує доступу до медичних послуг. Це стосується і лікування, і профілактики. Й така ситуація неабияк сприяє, зокрема, появі гінекологічних захворювань. Резюме ВООЗ: «Жінки-ромки особливо уразливі, тому що їм доводиться мати справу з подвійною дискримінацією – за право бути водночас і жінкою, і ромкою».