Поки держава не може чи не хоче вивести «лісову» інформацію з тіні, Карпати лисіють, посеред лісів дедалі частіше з’являються прямокутники вирубок, прилеглі до населених пунктів і трас лісові території «зачищаються» від дерев, звільняючи місце для котеджних містечок, маєтків, готелів, ресторанів. Усе це спричинює повені та інші стихійні лиха.
Відвести увагу
Галас довкола земель сільськогосподарського призначення видається дивним на тлі суцільної мовчанки стосовно лісів. Хоча ліс – це та сама земля, але ще й із «майном» (деревами) і «продовольством» (ягодами, грибами, тваринами). Йдеться хоч і не про 70% території України, як у випадку із с/г, однак і офіційні заліснені 16% також тягнуть на територію країни, як-от Угорщина, Австрія, Чехія чи Португалія.
У нашій країні немає жодного органу, який відає лісом як унікальним комплексом (екологічним, продовольчим, мисливським, земельним, сировинним, рекреаційним) та відповідає за нього. Ситуація ускладнюється тим, що самі ліси адміністративно розпорошені між кількома розпорядниками. Найбільшими з них є Держлісагентство, Мінприроди, Міноборони, МНС, місцеві громади, Товариства мисливців та рибалок (див. «Безліч «лісників»). Логіку такого розподілу збагнути складно, як і контролювати використання лісів, які перебувають у розпорядженні Міноборони. Це факт: статистика про всі українські ліси виводиться лише на підставі даних Держлісагентства – інші розпорядники облік якщо й ведуть, то лише для себе. Для загальної статистики такі дані не надходять.
Відповідно до європейської практики лісові компанії дають доступ до інформації про стан лісів на території, на яких вони господарюють. Окрім того, головний розпорядник цих лісів, який, власне, й акумулює у себе всі дані, щороку звітує перед парламентом про їхній стан і результати ведення господарства. У нас цього не робить ніхто. Як наслідок – лісова галузь є такою собі «державою в державі» зі своїми писаними й неписаними законами.
Інформаційна тиша довкола заліснених земель дає можливість розпоряджатися цим ресурсом на власний розсуд тим, хто має до нього доступ. Починаючи з найвищого рівня (див. «Санітари» лісу»). Так, у грудні 2009 року Донбаське товариство мисливців та риболовів «Донбас-Фауна», засноване особами, пов’язаними зі структурами старшого президентського сина, дістало в користування у лісах Амвросіївського, Шахтарського та Великоновосілківського районів Донецької області мисливські угіддя площею 3846 га. А у квітні 2011-го отримало в оренду для риборозведення Камишевахське водосховище (площа водного дзеркала – 60 га) на річці Камишеваха в Амвросіївському районі Донеччини. У відкритих джерелах є інформація, що орендна плата за водосховище на найближче десятиліття становитиме 3 тис. грн за рік. У 2012-му Товариству мисливців і рибалок «Кедр», яке пов’язують із Віктором Януковичем, в оренду на 49 років було передано 30 тис. га Дніпровсько-Тетерівського лісгоспу – так звані мисливські угіддя Сухолуччя. Причому за ці гектари колись заповідних лісів зараз ніхто не платить. Адже відповідно до українського законодавства плата за використання мисливських господарств буде введена тільки 1 січня 2015-го, якщо депутати знову не перенесуть дату на пізніший строк.
Розділяй і володарюй
Земельне право ґрунтується на тому, що ліс – належність землі. А ось оновлений 2006 року Лісовий кодекс відокремлює його від землі й прописує для нього свої правила управління та користування. Це породило безліч колізій і корупційних ризиків.
Наприклад, відповідно до чинної редакції Лісового кодексу ліси віддають у користування на термін до 50 років десятками й сотнями тисяч гектарів переважно для ведення мисливського господарства. При цьому ніякі договори оренди не підписуються. Бо ж ліс – це, за законом, ніби й не земля. Хоча користуються там саме землею: і мисливські будиночки зводять, і паркани ставлять, і вольєри площею 100–300 га…
У країнах Європи ще з 1960-х років стали запроваджувати державні системи збору інформації про об’єкти, що містяться на земній поверхні та під нею, практикувати об’єднання в одній базі даних, що стосуються різних відомств. Це забезпечує контроль уведеної інформації та можливість використовувати її комплексно, приміром, для прогнозування та перспективного планування. В Україні такою об’єднавчою системою законодавство називає Державний земельний кадастр, на якому мають ґрунтуватися кадастри Лісовий, Водний, Надр тощо. У нещодавно запущеному електронному Державному земельному кадастрі вже об’єднано інформацію про ділянки, даними про які відало Держземагентство. Вони заведені не лише в єдину інформаційну систему, а й у єдину систему координат (замість – складно повірити – 1500!) та покладені на одну карту України. За словами фахівців, причетних до створення цієї системи, у процесі введення даних виявилося, що офіційна статистика щодо цих земель не має нічого спільного з реаліями. Те, що збиралося тисячами працівників системи вручну та із сотень офісів різного рівня стікалося до центру, у підсумку давало некоректний результат. Скажімо, якщо між Одеською та Миколаївською областями досі не визначено кордон, то спірні землі могли обліковуватися у статистиці їх обох, що неминуче спотворювало загальні цифри. Створення єдиного електронного кадастру дало змогу отримати коректну статистику.
Оскільки облік лісів відірвано від обліку всього іншого, що міститься на земній поверхні, «ніхто в державі не знає, яка їх площа на землях водного фонду, землях сг-призначення, землях транспорту, землях рекреаційного призначення, землях запасу тощо. Апріорі зрозуміло, що «земельні ділянки лісового фонду» входять практично до всіх категорій земель, виділених в Україні, але процедури їх обліку немає», – зазначають експерти в розвідці «Лісорозведення в Україні: факти та ілюзії». Вони пов’язують цю ситуацію з відсутністю повноцінного Лісового кадастру, який, відповідно до закону, має частково ґрунтуватися на Земельному кадастрі, а також із браком повноцінного обліку лісового фонду.
Коректна інформація дає базу для планування. Наприклад, у Латвії (тамтешнє державне акціонерне товариство «Ліси Латвії» визнано однією з найкращих держкомпаній у лісовому секторі європейських країн) використовують три види планування: стратегічне (120 років), тактичне (5–7 років) та оперативне (1 рік і менше).
Гра слів
Проте нині Земельний і Лісовий кадастри України – абсолютно різні системи, які звести в одну поки що неможливо. Останній насправді кадастром не є – це тільки одна з назв лісовпорядної бази даних. У ньому немає ні географічної прив’язки (тобто координат), ні економічного наповнення, яке можна було б використати для оподаткування та планування.
Нині ліси являють собою лише «зелені картинки» на мапі, зроблені в умовних та місцевих системах координат, що неминуче призводить до накладок, помилок і похибок. А це критично під час проведення рубок чи інших робіт у лісі. Кордонами лісових масивів досі є забиті в землю кілочки, які ділять ліс на «квартали». Чим це погано? У лісорубному квитку (документі, що дозволяє вирубку) вказано квартал і площу ділянки, відведеної під вирубку. Проте на практиці може статися, що реальний розмах сокири значно перевищить дозволений. Але довести таке порушення практично неможливо. За неофіційними даними, у земельні ділянки оформлено лише 3–5% земель лісогосподарського призначення, тобто тільки таку частку залісненої території можна інтегрувати до 
Земельного кадастру.
Експерти одностайні в тому, що немає іншого шляху для наведення ладу в галузі, окрім як виготовлення цифрових лісових карт, прив’язаних до Державної системи координат, та інвентаризація лісових ресурсів і земель. «Наявність шару з прив’язкою до лісових ділянок, хоча б до рівня кварталу, дає змогу легко орієнтуватися та полегшує користування картами, космознімками і ще дуже багато чим. Наприклад, контроль за рубками без цього неможливий», – вважає Михайло Попков, старший науковий співробітник Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук. За словами президента Українського товариства виробників геопросторових даних Сергія Кубаха, «лісове господарство має пройти шлях створення та внесення даних до єдиної електронної системи, подібний до того, який пройшли земельні ресурси в процесі створення електронного Державного земельного кадастру». Те саме стосується надр, водного фонду та інших природних ресурсів. Зокрема, Водний кадастр міг би бути створений на базі тієї самої аерофотозйомки, що й Лісовий. А один важливий шар інформації – Кадастр надр – на базі наявних документальних даних та їх актуалізації (інвентаризації) на місцевості.
Як зазначають фахівці, щоб створити електронний Лісовий кадастр, необхідно для кожного лісового контуру вказати площу, постійного користувача (власника), розпорядника земель, орган управління (відомство, яке відповідає за ліс), кількість дерев, їхні породи та вік тощо. Відповідно до законодавства ці дані мають оновлюватися кожні п’ять років. Останній облік державного лісового фонду проводився наприкінці 1990-х. Нова інвентаризація розпочалася кілька років тому силами Центру національної інвентаризації лісів. У його складі сім-вісім працівників. Утім, методику, яку застосовують в Україні, можна порівняти із застарілою рахівничкою в добу комп’ютерів.
рано чи пізно?
Що довше країна перебуватиме у світі вигаданих цифр, то тривалішим і дорожчим буде вихід із цієї умовної реальності. Слід ураховувати, що й «спритність рук» простіше демонструвати в темній кімнаті. Наразі в Україні офіційно діють чотири урядові документи, розраховані до 2015 року, які, зокрема, у той чи інший спосіб передбачають збільшення площі лісів. Це Закон про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі, Постанова Кабміну «Про першочергові заходи щодо створення захисних насаджень на неугіддях та в басейнах річок», Державна програма «Ліси України», Концепція реформування та розвитку лісового господарства. Парадоксально, але вони не узгоджені між собою – у всіх передбачені різні цифри, на яку ж площу треба збільшити ліси. Однак на нинішньому етапі вони є законом, обов’язковим для виконання, і під них виділяються кошти. Попри те що три з цих документів стартували у 2002 році, а один – у 2006-му, звітів про виконання у відкритому доступі немає. Це дає підстави сумніватися, чи реалізується Концепція, чи виконуються базовані на ній програми та заходи і чи демонструють владні структури (які за останнє десятиліття пережили зміни всього штату аж до рівня прибиральниць) спадковість та координацію своїх дій.
Експерти стверджують, що облік лісів усе одно пройде той самий шлях, що й облік земель. Немає сумнівів, що Україна рано чи пізно прийде до єдиної електронної кадастрової системи і ліси так само «ляжуть» у неї окремим специфічним шаром інформації. Питання лише в тому, «рано» чи «пізно». Ці два варіанти різняться між собою, по-перше, бюджетом, по-друге, часом, протягом якого «вузьке коло людей» на місцях тишком-нишком розпоряджатимуться цими самими лісами.
У такій ситуації надприскіплива увага до сільськогосподарських земель, демонізація проблеми їх купівлі-продажу радше видаються свідомим відволікаючим маневром. Поки люд сперечається, тішачись, що «вирішує долю землі», найспритніша його частина тихенько розпоряджається тисячами гектарів. Але якщо папір і населення обдурити можна, то екосистему – ні. Вона видасть свій результат. Вислів «після нас хоч потоп» уже набуває буквального значення.