В уяві більшості українців В’єтнам досі постає післявоєнною країною – дикою, необжитою. Але насправді республіка цивілізована і швидко рухається вперед. Скрізь помітні ознаки розвитку: новобудови, хмарочоси, дорогі авто.
Зранку – зарядка, в обід – сон
Ханой – одне з найбільших міст світу, його населення майже 7 млн осіб. Більш ніж тисяча років історії наділили столицю В’єтнаму надзвичайною атмосферою. У першій половині минулого століття саме тут була столиця Індокитайського Союзу – французької колонії, до складу якої входили також сусідні Камбоджа й Лаос. На згадку з тих часів, місто прикрашає так званий старий квартал, дуже європейський за своєю архітектурою. Витончені дво-триповерхові будинки, вузенькі торгові вулиці, назви яких свідчать про колишню спеціалізацію: на Мідній були крамниці начиння з відповідного металу, на Капелюшній продавали виключно головні убори… Нині власникам магазинів не треба дотримуватися заданого назвою напряму діяльності, втім, дехто з них це робить, підтримуючи історичний дух міста. Назва Ханой перекладається як «місто поміж озер». Це також не випадково: у межах столиці багато природних водойм, оточених пишними парками. Найвідоміше з них – озеро Поверненого Меча – розділяє адміністративну й торговельну частини сучасного Ханоя. Сюди ж таки прямують тисячі жителів для виконання щоденного ранкового ритуалу.
Дивіться також: Міста-привиди Центральної Азії
День кожного ханойця починається із зарядки. Вже від 5:30 люди дістаються центру міста, щоб зробити власний комплекс вправ або просто потанцювати. Поблизу плеса збирається кількатисячний натовп – від дітей до пенсіонерів. Окрім площі біля озера, тренування відбуваються в парках та скверах. Масове захоплення спортом дає результати: зустріти товстого в’єтнамця практично нереально.
Після зарядки, приблизно від сьомої до восьмої ранку, на тому самому місці триває сніданок. Навколо озера розгортається величезна їдальня: один за одним з’являються пластикові стільці й столики, на яких – традиційний суп фо-бо на м’ясному бульйоні з додаванням локшини, пророслих бобів та зелені. Більшість ханойців снідає саме так, просто неба, не маючи потреби готувати вдома: вуличний фо-бо дешевий і смачний. Ближче до початку робочого дня імпровізовані кафешки зникають, повертаючи запозичений простір крамницям і навіть лакшері-бутикам. Робочий день місцевого «офісного планктону» починається о 9:00 і закінчується о 17:00–18:00, але неодмінно переривається на обідній сон. В офісах є розкладачки, дехто споруджує собі диван зі стільців, інші сплять на столах. В’єтнамці – народ без комплексів. Якщо сієста застала вас у дорозі, будьте готові до того, що водій мототаксі припаркується й захропе просто за кермом.
Лóви на щурів та вугрів
Вогкість і сонце – ознаки дельти Меконгу (найбільшої річки Південно-Східної Азії), широчезної, розлитої на дев’ять рукавів та безліч проток, з’єднаних між собою каналами. Тут-таки стоять на палях будинки селян. Люди можуть рибалити або прати, не виходячи з подвір’я. Щоранку до берегів пристає плавучий ринок. В’єтнамці не тільки торгують, а й живуть на цих човнах цілими родинами: одна невеличка кімната посередині, решта – товар: овочі, фрукти.
Одна з найцікавіших місцевих атракцій – полювання на щурів. Розвідавши, де є на полях нірки, мешканці їх просто викопують, а потім підсмажують на решітці і їдять – звичайне таке барбекю з тушок польових гризунів (не плутати зі смітниковими!). Ще одна екзотична традиція – лови вугрів на рисовому полі. Прадавній метод полягає у використанні бамбукової палиці, порожнину якої з одного кінця закорковано, а на другому залишено отвір, куди має залізти вугор. Змієподібна риба повзе на приманку – невеличку мишу – й потрапляє в пастку.
Узагалі в’єтнамці, як і їхні сусіди-китайці, їдять усе, що літає, окрім літаків, усе, що повзає, окрім танків, і все, що плаває, окрім кораблів. Ми не раз переконались у правдивості цього прислів’я. В дельті є дуже колоритний базар, де продають живих щурів, змій, жаб, гусениць поруч зі звичайною рибою та морепродуктами. Усе насправді дешево, але торг дуже доречний: місцеві навмисно завищують реальну ціну десь утричі.
Хмарочоси на слонах
Хошимін – бізнес-столиця, величезний мегаполіс. Потрапляючи сюди, відразу дивуєшся кількості мопедів на дорогах: їх набагато більше, ніж автомобілів. Пішохідних переходів майже немає, але перетнути вулицю зовсім не складно: досить зробити крок із бордюру на дорогу, піднявши руку назустріч транспорту. Зважаючи на потік, мопедисти розганяються лише до 30–40 км/год. Побачивши пішохода, вони його просто об’їжджають.
Фасади будівель центральної частини міста, в якій через загазованість розташовані виключно офіси, екстремально вузькі: лише кілька метрів завширшки, а самі будинки можуть простягатися на кількасот метрів углиб. Це пов’язано з вартістю оренди землі: що ближче до проїжджої частини, то дорожче. Величезні офісні хмарочоси ніби вийшли з голлівудського кіно. Варто залізти на дах однієї з таких «башт» (деякі з них обладнані оглядовими майданчиками; ціна задоволення $10) – і Хошимін як на долоні. Поміж багатьох розваг туристам пропонують чи не всі наявні види масажу. Але будьте уважні. Хоча проституція у В’єтнамі заборонена законом, масажні салони й перукарні часто є прихованими борделями. Легко відрізнити, де пропонують звичайні послуги, а де ні: в сумнівних закладах уже на вході стоять яскраво нафарбовані дівчата в коротеньких спідницях.
Житлові квартали, спальні райони простягаються ближче до околиць міста. У В’єтнамі бідні й багаті мешкають поруч. По один бік паркану можуть стояти елітні новобудови, по другий – житло дешевше й без охорони. Це не єдине поєднання контрастів: мегаполіс буркотить сучасним життям, а в селищах біля Хошиміна місцеві досі практикують полювання на слонів. Щоб спіймати звіра, потрібні троє вершників: один накидає петлю, подібну до тернового вінка, слоненятові на шию, інші двоє оточують тварину й зупиняють, унеможливлюючи спротив. Здобич не вбивають, а приводять до селища, щоб приручити.
Дві тисячі островів
Сапá – міcто на півночі країни в оточенні гірського масиву з надзвичайними краєвидами. Навколо – поселення, де люди досі мешкають племенами. Ці горяни не схожі на решту в’єтнамців: ходять у національному одязі, в кожного племені свій костюм. Здебільшого вирощують рис, тому в Сапа, як і в дельті Меконгу, можна побачити рисові тераси й затоплені поля. Дикунів як таких уже немає. Цивілізація тут у розквіті: побудовані дороги, є електрика й телебачення. Втім, їжу аборигени готують старим способом: у величезному приміщенні з високими стелями просто на підлозі своєї хати розводять вогонь.
Бухта Халонг у північно-східній частині країни справедливо вважається одним із найгарніших місць у світі. Серед морської гладіні розсипані дві тисячі островів, здебільшого вапнякових за походженням. Деякі з них заселені, інші безлюдні. Близько півтори тисячі рибалок та їхніх родин мешкають у чотирьох плавучих селищах поміж скель. Тутешні будинки, школи й магазини стоять на понтонах із пінопласту та бочок. Мандрувати в цих місцях найкраще спеціальними кораблями-готелями впродовж двох-трьох днів, зупиняючись на островах та біля чудернацьких печер у скелях серед води.