Відносини між Європейським Союзом і Росією нині найгірші, відтоді як після розпаду радянського блоку ЄС почав розширення на схід. Лідери об’єднаної Європи нині усвідомлюють, що Кремль не дотримується міжнародних конвенцій і норм, тоді як Москва вважає Євросоюз неабиякою загрозою для своїх регіональних амбіцій.
Прірва між Європою та Євразією
У російській стратегії щодо Заходу було три основні стадії сприйняття ЄС. На початку 1990-х років Євросоюз вважався відносно нешкідливою організацією, яка не виходить за межі Західної Європи, була зосереджена на економічній співпраці та позбавлена зовнішньополітичного або оборонного виміру. В середині 1990-х ЄС здебільшого сприймали як корисну противагу впливу НАТО і США, адже він брав на себе дедалі більше функцій «м’якої безпеки» і розмірковував щодо доцільності майбутнього існування Альянсу.
У часи ж президентства Путіна ЄС стали розглядати як структуру, що зазіхає на національні інтереси Росії. У 2004 році до його складу увійшла більша частина центральноєвропейських держав, що поставило під сумнів поступливу позицію європейців щодо демократичного регресу та регіонального неоімперіалізму Кремля. Програму демократизації від Євросоюзу Москва сприймала як стратегію, спрямовану на послаблення впливу РФ на пострадянських теренах. Крім того, європейські стандарти – підзвітність урядового апарату, прозорість бізнесу, ринкова конкуренція, захист довкілля – дедалі більше перешкоджали економічному проникненню Росії, що здебільшого ґрунтувалося на непрозорих бізнес-практиках. Таким чином, остання почала розглядати ЄС як виклик, спрямований на виведення кількох своїх пострадянських сусідів із московської орбіти назавжди.
Насправді ЄС може бути серйознішою загрозою для амбіцій Москви, ніж НАТО. Європейці не лише підривають євразійський проект, а й можуть переманити деякі регіони Російської Федерації, зокрема анексовані Калінінград і Карелію, що колись входили до складу сусідніх європейських держав.
Вільнюська битва
Замість того щоб розглядати програму Східного партнерства ЄС як інструмент стабілізації своїх сусідів, Москва вважає Вільнюський саміт прямою загрозою для своїх планів зі створення Євразійського союзу. Останній передбачає, що колишні радянські республіки мають відмовитися від своїх прагнень вступити до ЄС. Білокам’яна запланувала кілька етапів формування євразійської структури: спочатку Митний союз, а далі економічне та політичне об’єднання на кшталт ЄС, однак з однією суттєвою відмінністю. У той час як останній передбачає суверенітет кожного з членів, Євразійський союз буде заснований на відмові від нього на користь домінантної центральної сили Кремля. Росія пропонує своїм колишнім підлеглим членство в МС, наголошуючи на реальних перевагах вступу. Насправді ж це протекціоністський проект, перша сходинка на шляху до цілковитої субординації.
Російські урядовці, прагнучи зашкодити устремлінням Європи, перейшли до жорсткішої риторики. На початку вересня Путін умовив вірменську владу відмовитися від європейських амбіцій та приєднатися до Митного союзу. Очевидно, президент Вірменії Серж Сарґсян повернувся додому з Москви приниженим: він заявив, що Єреван приєднається до російського утворення, а отже, фактично поставив хрест на будь-яких європейських планах.
Путін наголосив на економічній та енергетичній залежності Єревана від Москви й нібито пригрозив, що позбавить Вірменію підтримки в нагірно-карабаському конфлікті з Азербайджаном. Молдову Росія теж лякає крахом економіки: уже були запроваджені санкції щодо тамтешнього вина – головного експортного продукту країни.
До того ж РФ маніпулює питанням придністровського сепаратизму, аби схилити на свій бік Кишинів.
На міжнародному форумі в Ялті, що відбувся 19–22 вересня, кремлівський радник Сєрґєй Ґлазьєв відкрито попередив про запровадження Росією санкцій, якщо Київ підпише домовленості з Брюсселем. Кремль услід за митною війною може розпочати повноцінну економічну блокаду й підвищити ціни на енергоресурси, аби завдати серйозного удару по економіці України.
Якщо Росія перейде від погроз до дій проти Києва або Кишинева, Європа і США повинні мати єдину позицію. Як створення Євразійського союзу на чолі з Москвою, так і конфлікти, пов’язані з опором приєднанню до нього, послаблять безпеку вздовж нинішніх кордонів ЄС. Однак вільнюський поєдинок наближається, а ще й досі не зрозуміло, наскільки ефективною буде відповідь європейців для захисту суверенітету й цілісності сусідніх держав у випадку посилення тиску з боку Кремля.
Поширення конфліктів
Окрім суперечок через східних сусідів ЄС російська влада вдається ще й до звинувачень на адресу Литви, яка нібито шкодить її енергетичним інтересам. Вільнюс поскаржився Єврокомісії, що Газпром використовує свою позицію на ринку палива, завищує ціни й маніпулює постачанням вуглеводнів заради політичного тиску. Російські можновладці критикують спроби Брюсселя посилити конкуренцію на енергоринку й зменшити залежність Європи від поставок з РФ. У вересні Європейська комісія оголосила про завершення оцінки торговельної діяльності Газпрому. Експерти ЄС готуються висунути проти нього звинувачення, пов’язані зі зловживанням монопольною позицією: компанії загрожує штраф до €11 млрд. Крім того, в разі зміни цінової політики вона може втратити $14 млрд прибутку (див. Тиждень, № 36/2013).
Реакція Москви була передбачуваною: запровадження торговельних санкцій проти Литви та обіцянки ембарго іншим сусідам. На початку жовтня Митна служба Росії заборонила імпорт литовських молочних виробів і пригрозила ввести ембарго на м’ясо, рибу та інші продовольчі продукти. Комісар з торгівлі Європейської комісії Карел де Гюхт заявив, що Москва не дала роз’яснень щодо митних обмежень і що її дії можуть призвести до заходів проти Росії в СОТ.
Хоч як це парадоксально, санкції РФ проти Вільнюса викликали серйозні проблеми в Калінінграді, де більше користуються литовською продукцією.
У цьому російському ексклаві навіть почалися громадські протести проти тактики Кремля. Вільнюс пригрозив, що заблокує Росії автомобільний та залізничний шлях до Калінінграда, якщо та продовжуватиме тиск на сусідів, а це означало б іще більшу ізоляцію області. Такі дії могли б активізувати рух на підтримку незалежності регіону від Москви, що покращило б його шанси на тісніші зв’язки з ЄС (див. Тиждень, № 37/2013).
Додатковий посилювач напруженості у відносинах між ЄС та Росією – порушення прав людини й арешти захисників довкілля. За словами посла Віґаудаса Ушацкаса, голови представництва Євросоюзу в РФ, погіршення ситуації з дотриманням цих прав може позначитися на ратифікації парламентами європейських країн угоди про безвізовий режим між РФ та Євросоюзом. Окрім того, європейські столиці розлючені ув’язненням звинувачених у піратстві активістів Greenpeace, які виступали проти видобування росіянами нафти в Арктиці. Такі дії кремлівської влади підтверджують, що Росія перетворюється на країну-парію.
Майбутнє випробування Європи
Європейські парламентарії, особливо зі сходу континенту, закликали Єврокомісію до суворішої позиції в питанні частого пресингування Москвою сусідів, а також її нехтування міжнародними нормами. Бюрократичної відповіді та каральних санкцій щодо Газпрому або Росії з боку СОТ недостатньо для впливу на кремлівську політику. ЄС має нагоду діяти солідарно з Литвою та всіма країнами-членами, яким погрожує Кремль.
Наближається Вільнюський саміт, і найефективнішою відповіддю Москві мало б стати урочисте підписання (або парафування) угод про асоціацію та вільну торгівлю з Україною, Молдовою і Грузією. Саміт має також сигналізувати, що всі пострадянські держави, окрім РФ, запрошено до укладання таких домовленостей.
Брюссель має дати зрозуміти, що буде розглянуто кандидатуру будь-якої охочої вступити до ЄС країни. Щойно вона почне відповідати критеріям членства, як їй запропонують шлях, котрим пройшли всі західнобалканські держави. А ще під час або після Вільнюського саміту слід продемонструвати спільну позицію з Вашингтоном. Це має підтвердити, що на противагу агресії і тиску Москви є рішучі дії, спрямовані на розбудову демократичної і захищеної трансатлантичної спільноти, до складу якої входять європейські країни. Кремль мусить зрозуміти, що пресинг і шантаж контрпродуктивні, що, зрештою, вони шкодять амбіціям самої Росії.