Одне питання турбує, напевно, нехай не весь студентський масив Інституту соціальних наук, але більшу його частину: чому на роботі в державному закладі, який готує майбутніх політологів, соціологів і працівників Міністерства закордонних справ, фактично майбутню еліту нашої держави, працює одна людина, яка не те що державу, а українців як народ ледве визнає?» Запис із таким доволі риторичним, на перший погляд, запитанням залишив на стіні інтернет-спільноти Одеського національного університету імені І. І. Мечникова «Студентство ОНУ» Андрій Бондаренко, якому «пощастило» навчатися в одному з найпрестижніших вишів мільйонного приморського міста.
Плюралізм в один бік
Тривалий час, каже студент, він виправдовував ситуацію можливістю плюралізму думок у виші. «Навіть після того, як познайомився з аспірантами цього викладача, які займаються виключно темами про нашого північного сусіда. Навіть після того, як прочитав його книжки, сповнені не те що українофобією, а ненавистю до всього українського, – підкреслює Андрій. – Я заспокоював себе: це демократія, людина має право думати так, як вона хоче, і висловлювати свої думки».
Останньою краплею, після якої вирішив говорити про проблему вголос, стала участь його викладача Геннадія Гребенника, професора кафедри історії та світової політики Інституту соціальних наук ОНУ імені І. І. Мечникова, в українофобському заході ПСПУ Наталії Вітренко, що відбувався в одному з одеських готелів. Там педагог, який виховує майбутню українську інтелігенцію, засвітився разом із Алєксандром Дуґіним, Володимиром Корніловим та іншими одіозними пропагандистами «Русского міра».
«Гребенник – етнічний росіянин, людина, яка приїхала на територію України і яка дозволяє собі висловлювати думки проти її цілісності, яка дозволяє собі паплюжити честь та гідність українського народу. Я не проти трудової міграції, особливо працівників із високою кваліфікацією, я проти людей, які, працюючи тут, намагаються зруйнувати те, що будувалося роками…» – каже одесит.
Андрій Бондаренко озвучує свою позицію, не ховаючись. Інші студенти ОНУ проблему теж відчувають і визнають. Утім, відкрито бунтувати проти українофобів у виші більшість боїться через загрозу відрахування.
Не є винятком і другокурсниця, яка попросила змінити її ім’я, тож назвемо її Катерина. Допис хлопця в соціальній мережі дівчина побоялася навіть лайкнути. За її словами, ті, хто навчається в ОНУ, знають: керівництво вишу моніторить мережу. Приміром, після написаного з телефона під час пари коментаря «Жоден, жоден предмет не викладається українською», що з’явився в тій-таки спільноті «Студентство ОНУ», на перерві до аудиторії відразу зайшла заступниця декана й наказала старості «вгамувати студентів».
Історія України російською
Геннадій Гребенник давно має у виші репутацію українофоба, утім, тільки нинішнє студентство почало цим обурюватися. «Ще 22 роки тому він написав статтю «А хорошо ли это – профессор?», у якій виступав проти українізації освіти, – розповідає Катерина. Цитує працю викладача: «В текущий момент, опять-таки «добровольно», отказываемся от названия университета «Одесский» и языка, на котором говорят все одесситы, то есть отсекаем себя от славных традиций центра блестящей русской науки, лишаемся своей особой гордости, обезличиваемся». Від російської мови професор кафедри історії та світової політики так і не відмовився, викладає нею досі. «Перейти на українську його не змусять, – зітхає студентка. – І навряд чи приберуть із штату…»
Одіозний для багатьох студентів професор не біла ворона поміж викладацького складу вишу. «Гребенник у нас, на жаль, не єдиний такий кадр, – констатують опитані Тижнем студенти, незадоволені політикою русифікації в ОНУ. – Тут є чимало літніх педагогів, які думками досі живуть у Радянському Союзі, тому кожна пара в них закінчується хвилинкою ностальгії за минулим, критикою поганських буржуїв і розтлумаченням чергової думки Маркса. Майже кожен викладач хоча б раз висловлював українофобські настрої. Геннадій Петрович просто особливо буйний». Студенти додають, що професор-українофоб озвучує свої погляди на лекціях: «Під час курсу з історії зарубіжних політичних вчень Гребенник зневажливо висловлюється про Україну, розповідає про єдність слов’ян, лунають фрази на кшталт «наш русский язык».
За таких обставин питання про викладання українською мовою в ОНУ наважуються порушувати одиниці. «На першому курсі українською були лише ділова українська мова та всесвітня історія. Викладач останньої єдиний провів голосування щодо мови. Ми обрали українську», – розповідає один зі студентів вишу. Його курс відзначився тим, що розпочав внутрішню дискусію про читання предметів російською (нею викладають навіть історію України), що подобається далеко не всім. Дізнавшись про «протестні» розмови, керівництво вишу зобов’язало старосту «вирішити» питання. «Вона розказала нам, що надійшла така вказівка зверху. Хоча сама за українську мову», – кажуть студенти. Після цього бунт вщух, так і не розгорівшись. Загалом тут переконані, що навіть анонімні розмови можуть мати свої наслідки – керівництво та викладацький склад навчального закладу знають своїх студентів і добре розуміють, кого на тому чи іншому курсі турбує мовне питання.
Двійка та бійка за мову
Політика Одеського національного університету імені І. І. Мечникова виходить і за стіни вишу. Разом із педагогами, адже вони нерідко підробляють деінде. Як розповідає А., студент Одеського національного політехнічного університету, всі гуманітарні предмети в технічному виші викладають представники сусіднього ОНУ.
«Чи не кожен аспірант з ОНУ вважає і втовкмачує в голови студентам, що незалежність України – то парадокс і цього бути не повинно», – описує хлопець викладачів із чужої альма-матер. Утім, у його рідному виші теж є українофоби. «Когда вы научитесь нормально говорить? Достала эта мова», – цитує А. доцента Одеського політеху Олексія Стопакевича.
Хлопець стверджує, що саме за зауваження викладачеві та прохання розмовляти українською свого часу отримав двійку за лабораторну з ядерної фізики та пораду від педагога: «Учите русский». «Хоча за подібні проукраїнські демарші студентів не виганяли, утім, було таке, що люди самі документи забирали й переводилися в київські виші, де немає утисків за мовною ознакою», – каже студент.
Читайте також: «Мовний» закон в Одесі перемагає здоровий глузд
Чимало серед тих, хто відстоює навчання у вишах українською, саме одеситів. «Деякі з них її майже не знають і розмовляють суржиком, проте прагнуть опанувати. Коли постає питання, якою мовою має вестися викладання, хоча зазвичай студентів про це не запитують, одесити кажуть: «Мы тоже украинцы и отлично понимаем все, давайте по-украински», – стверджує А. За його словами, українською пробують розмовляти болгари, яких в Одесі чимало. Утім, за російську завжди активно виступають студенти із сусіднього Придністров’я.
Якось обговорення мови викладання в Одеському політеху навіть призвело до бійки на парі. «То було релігієзнавство, – розповідає один з учасників конфлікту. – Я одразу попросив викладачку читати предмет українською». «Одесса все-таки русский город», – відповіла педагог. Студент зауважив, що це українське місто, у якому живе понад 75% українців. «Одесса – Россия, потому помолчи», – втрутився в розмову хлопець із Придністров’я. Після цих слів юнак зірвався: «Викладачка закінчила пітерський ВНЗ, сама вона з глибинки РФ. І ось «постраждалий» із Молдови і викладачка з Костроми мені, українцеві, кажуть, що Одеса – це не просто російськомовне, а російське місто. Я поліз у бійку…» Керівництво вишу вирішило приховати конфлікт: хлопця не відрахували, але викладати релігієзнавство українською тут так і не почали.
Сила дії дорівнює силі протидії. В одеських вишах ця аксіома поки що не працює на повну. Втім, торік саме тамтешні студенти зірвали відкриття Центру фонду «Русский мир» у відверто українофобському ОНУ. Саме вони під час презентації «залишенця» Василя Шкляра у приморському місті підняли червоно-чорні прапори в театрі. До того ж уміють ставитися до абсурдних і трагічних ситуацій із властивою одеситам легкістю. «Мені начхати на викладачів-українофобів. Я на російську принципово не переходжу», – каже студентка філологічного факультету ОНУ Яна.