Економіка Росії впритул наблизилася до системного спаду, який вкотре оголить усі недоліки наявної соціально-економічної моделі. Однак керівництво РФ зайняте пошуками нових джерел зростання в її межах, аби лише уникнути її кардинальної трансформації.
Зовнішній сектор
Російська економіка набагато менше залежить від експорту порівняно з українською: за останні чотири квартали його частка до ВВП РФ становила лише 28%. Проте надмірною є залежність від вивезення енергоресурсів (нафти, газу та продуктів їх переробки), що перевищує 16% ВВП та 58% загального експорту. У результаті стагнації фізичних обсягів експорту енергетичної сировини та зниження останнім часом цін на неї в першій половині 2013 року відбулося й зменшення загальних обсягів експорту. Натомість імпорт і далі зростає (на 7,9% у першому півріччі 2013-го). У результаті торговельний баланс стрімко падає, хоча наразі все ще залишається позитивним (див. «Диспропорції зовнішньої торгівлі»). За останні чотири квартали він знизився на $44 млрд (або 26%). Це було б не такою великою проблемою, якби Росія використовувала раніше отримані нафтодолари ефективніше. Наприклад, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ) скеровують доходи від нафти та газу в розбудову сучасної транспортної та туристичної інфраструктури. Казахстан – у Фонд національного добробуту «Самрук-Казина», створений для підвищення конкурентоспроможності економіки та підтримання останньої в умовах несприятливої зовнішньої кон’юнктури. Він володіє в країні активами на $102 млрд (52% ВВП), що забезпечує високу динаміку розвитку країни. Натомість у Росії хоча і є свій Фонд національного добробуту, але він бюджетний і його активи становлять лише 4,3% ВВП. Тож діяльність такого фонду не має нічого спільного зі стимулюванням економіки, а чимала частина доходів від експорту енергоносіїв спрямовується деінде. Значною мірою знову виводяться за кордон кількома каналами.
По-перше, відбувається масштабне викачування капіталу в офшори. Трійка країн, у які потрапляє найбільше прямих інвестицій із Росії, – Кіпр, Нідерланди та Британські Віргінські острови. За даними Банку Росії, на початок 2012-го запас прямих інвестицій із РФ у ці країни становив $225 млрд, або 65% усіх її зовнішніх капіталовкладень, а відплив коштів до них за минулий рік перевищив $30 млрд. Це в 13 разів більше, ніж у країни СНД разом узяті. Частина грошей повертається у вигляді зворотних інвестицій, однак значна їхня кількість уже ніколи Росію не побачить. Це при тому, що розвиток її економіки потребує великих капіталовкладень.
Читайте також: Хвороби імперії
По-друге, відбувається тіньовий відплив капіталу. Центробанк Росії вже тривалий час відстежує так звані сумнівні операції – торговельні або фінансові угоди, у результаті яких гроші покидають країну в обмін на фіктивний імпорт товарів або купівлю цінних паперів, які насправді мають нульову вартість. Обсяг таких оборудок торік становив $39 млрд. Отже, частина нафтодоларів замість того, щоб сприяти розвиткові внутрішньої економіки, вивозиться за кордон. Правлячий режим толерує це, попри свою показну жорсткість, вочевидь, тому, що має безпосередній особистий інтерес.
Врешті, РФ свідомо використовує частину нафтодоларів для зміцнення впливу у світі. На середину 2013-го золотовалютні резерви Банку Росії становили $514 млрд – цієї суми достатньо, щоб у коаліції, скажімо, з Китаєм вплинути навіть на ринок державного боргу США. Фінансовий сектор, окрім Центробанку, акумулював вимоги до нерезидентів майже на $300 млрд, половину з яких накопичили вже після кризи 2008–2009 років. Ці гроші використовують для надання кредитів іншим державам, зокрема Україні, та розвитку в них російських банківських мереж. Таке просування дає змогу РФ отримувати політичні дивіденди у третіх країнах в обмін на недопущення дестабілізації місцевих фінансових секторів. Разом із кількома десятками мільярдів доларів прямих інвестицій, на які росіяни купили бізнес у слабших державах, що розвиваються, зовнішні активи фінансового сектору – це ресурс, який вони в обмін на політичний вплив розпорошують поміж перехідними економіками, замість того щоб витрачати на власне народне господарство.
Отже, одержуючи значні доходи від нафти й газу, Росія вкрай неефективно ними розпоряджається. Це сталий атрибут моделі розвитку її економіки останніх років. Якби ті кошти спрямувати на стимулювання зростання в реальному секторі, то й економіка була б у значно кращому стані, аніж тепер. Наразі ж якщо торговельне сальдо РФ і далі знижуватиметься, росіянам доведеться або переглянути напрями використання нафтодоларів, або дедалі болісніше переживати чергову кризу, яку спричинятиме кожне падіння цін на енергоносії. Проте альтернативний розвиток невигідний владі, оскільки зумовлюватиме появу дедалі більшої кількості фінансово незалежних та соціально активних людей, які не миритимуться з нинішнім керівництвом Росії та його політикою.
Читайте також: Як дерусифікувати українську економіку
Державні фінанси та банки
Державні фінанси Росії цілком функціонують у руслі, в якому перебуває платіжний баланс. Консолідований бюджет РФ (разом із позабюджетними фондами) великою мірою залежить від податків та зборів, отриманих від нафтогазової галузі (див. «Паростки бюджетної кризи?»). За перше півріччя цього року їх зібрано на 3,3 трлн руб, що на 3,3% менше, ніж за аналогічний період 2012-го. Бюджет наразі вдається звести із профіцитом, однак він уже не може нарощувати фінансову міць, яка формувалася способом багаторічного акумулювання різниці між доходами та видатками і становить майже 10 трлн руб. на рахунках Центробанку та комерційних банків РФ.
Тим часом через стагнацію надходжень від нафтогазового сектору в економіці Росії виникають деякі побічні ефекти. Слід зауважити, що у своїй політиці Кремль орієнтується на високий рівень соціальних виплат, які раніше постійно зростали. Це забезпечується прямо через бюджет (у першому півріччі витрати на оплату праці, пенсії та соціальну допомогу становили 51% видатків консолідованого бюджету), а також опосередковано – через низьке оподаткування доходів населення (основна ставка ПДФО дорівнює 13% і є однією з найнижчих у світі). Тому соціальні стандарти в Росії досі були відносно високі: за результатами ІІ кварталу 2013-го середня зарплата становила $956, а пенсія – $316. Та якщо раніше ці показники щороку підіймалися більш як на 20%, то впродовж останніх чотирьох кварталів пенсії зростають мінімально, а зарплати за темпом свого збільшення не вельми випереджають ціни (див. «Хліба і видовищ»). Така динаміка пенсійних виплат, які більше, ніж заробітки залежать від бюджету, свідчить про те, що влада коригує плани відповідно до кон’юнктури цін на енергетичні товари та доходів їх виробників. Зауважимо: дотепер зростання соціальних виплат убезпечувало Кремль від масової підтримки населенням опозиційних виступів та стихійних протестів. Якщо номінальні зарплати й пенсії перестануть зростати, а вимушена девальвація рубля через відмову офіційної Москви економити з’їсть суттєву їх частину, ситуація може кардинально змінитися.
Водночас бюджет РФ витрачає значні суми на державну адміністрацію, оборону, безпеку та контроль за правопорядком. Згідно з результатами першого півріччя 2013 року, витрати на перелічені статті становили $84 млрд (24% видатків бюджету). Зрозуміло, що частина цих грошей іде також на забезпечення впливу Росії за кордоном, та й на внутрішньому спокої Кремль навряд чи економитиме. Тож падіння доходів бюджету РФ може поставити державу перед вибором: або відмовлятися від зон впливу у світі й зменшувати їх фінансування, або скорочувати соціальні виплати, збільшуючи видатки на придушення непокори.
У ситуації, коли торговельний баланс падає, капітал і надалі виходить із Росії незмінними темпами, а бюджет в умовах стагнації надходжень не бере на себе функцію стимулювання економіки (у першому півріччі 2013-го видатки на економіку становили лише 10% від усіх загалом), підживити її необхідними обсягами мали б банки. Однак вони зайняті розширенням своєї присутності в зарубіжжі, тому спрямовують туди більші фонди, ніж на кредитування підприємств усередині Росії. Зокрема в першому півріччі приріст вимог російських банків до нерезидентів становив 1,7 трлн руб, а їхній кредитний портфель у корпоративному сегменті виріс лише на 1,4 трлн руб (4,6% ВВП). Цього обсягу кредитування разом із 1,1 трлн руб (3,7% ВВП) приросту нових кредитів, виданих домогосподарствам, було б цілком достатньо за нормальних часів, але в нинішніх умовах замало. Відтак внутрішній попит у Росії переходить у стагнацію, що може незабаром призвести до рецесії.
Читайте також: Газпром відступає
Реальний сектор
Усі ці тенденції та пропорції в розвитку інституційних секторів економіки вже дістали відображення в показниках реального сектору. У ІІ кварталі 2013-го темп приросту ВВП становив скромні 1,2%, а приріст промисловості впродовж цього року вже кілька разів демонстрував негативні результати за місяцями (див. «Нафтова голка»).
Рецесія в російській економіці ще не почалася, однак на її наближення вказують кілька деталей. По-перше, за січень – червень 2013-го прибутки великих та середніх підприємств Росії зменшилися на 23%. Падіння прибутковості сталося практично в усіх галузях. Це не дивно, адже на тлі погіршення економічної кон’юнктури впродовж останніх кварталів середні зарплати зростають швидше, ніж продуктивність праці. З одного боку, це призводить до зниження рентабельності. Із другого – зменшується конкурентоспроможність значної частини російського бізнесу. Останню тенденцію чітко демонструють показники неенергетичного експорту. Попри незначне його зростання, частка у ВВП за останні чотири квартали зменшилася від 12,3% до 11,9%. Тож із утратою конкурентних позицій, російський неенергетичний експорт губить і темпи зростання.
По-друге, стагнація сукупного попиту вже вплинула на будівництво. Реальна валова додана вартість, вироблена галуззю у ІІ кварталі цього року, знизилася на 3,9% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Цей показник став найгіршим за період післякризового відновлення. Зрозуміло, що падіння в будівництві відображає спад в інвестиціях – і динаміка широкого переліку товарів інвестиційного попиту це підтверджує. Це безпосередньо позначилося, зокрема, на машинобудівниках України, яка вивозить до Росії значною мірою саме такі товари.
По-третє, зменшення виробництва товарів інвестиційного попиту в комплексі зі стагнацією у виробництві товарів споживчого призвело до того, що переробна промисловість РФ у ІІ кварталі не дорахувалася 1,3% рік до року. Хоча це незначне падіння, однак воно продовжує тенденцію сповільнення, яка триває ще від 2012-го. Не виключено, що найближчим часом спад у галузі пришвидшиться й пошириться на решту промисловості країни.
Єдина можливість відновити високі темпи розвитку народного господарства Росії за нинішньої соціально-економічної моделі – це дальше стрімке зростання цін на енергоносії. Але ймовірнішим бачиться сценарій падіння російської економіки, яке продемонструє її неефективність і необхідність кардинальних змін. Кремль ніяк не хоче цього визнавати, а можливо, просто боїться, бо в теперішніх умовах будь-яка трансформація економічної системи неодмінно призведе до швидкого зростання російського середнього класу – рушія змін, які, звісно, загрожуватимуть стабільності режиму Путіна.