Невдовзі кількість охочих здобути статус кандидата наук може суттєво зменшитися, адже відповідно до наказу МОН, щоб бути допущеним до захисту, аспірант повинен опублікувати вже не три, а п’ять наукових статей, причому одну з них – у міжнародному фаховому виданні.
Нововведення від Міністерства освіти набрали чинності ще 1 січня 2013-го, однак масові протести студентів, аспірантів та професури, колективні листи відтермінували вступ частини цих вимог у дію до вересня. Тож новий навчальний рік розпочнеться для аспірантів з ускладнень, до того ж не лише бюрократично-паперових, а й фінансових, бо публікація п’ятьох наукових статей потребує більших коштів. Поступово зростають і «неофіційні» витрати, що супроводжують здобуття наукового ступеня. Воно стає задоволенням дедалі дорожчим, а отже, менш доступним і бажаним.
Корупція під маскою реформ
«Усі «реформи» такого штибу подаються під відповідним «соусом», мовляв, будемо боротися за якість наукових кадрів. А насправді це виливається в погіршення, ускладнення і конкретні гроші», – обурюється Віктор Досенко, доктор медичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу загальної та молекулярної патофізіології Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України.
Раніше було достатньо однієї статті, адже справа насамперед у якості, а не в кількості. Потім вимоги доросли до трьох, тепер до п’яти. Відповідно ті аспіранти, які були допущені й готові до захисту на початку осені, зараз змушені терміново шукати можливості будь-що надрукуватися.
Читайте також: Русифікація через чорний хід. МОН лобіює обов'язкове вивчення російської
«Я вивчав це питання кілька років поспіль в Америці, Канаді та Європі, у жодній країні такого безумства немає! – каже професор, доктор філологічних наук Володимир Моренець. – Більшість тамтешніх університетів не висувають вимоги, щоби докторант (себто наш кандидат) публікувався до захисту. Він мусить покласти дисертацію. У Нідерландах замість неї можна представити до захисту три статті. У деяких країнах, як-от Грузія, є вимога однієї або двох публікацій у наукових часописах. Але ніде немає п’яти! У галузі природничих наук неможливо поставити п’ять дослідів. Може бути тільки один дослід і одна, у найкращому разі, фундаментальна стаття або дві-три інформативні».
«На Заході можна захиститися без публікацій, але якщо вона таки вийшла, то сумніватися в якості виконаного дослідження не доводиться, – додає Віктор Досенко. – Звичайно, з однієї статті можна зробити три. А можна і десять, якщо друкувати в «мурзилках», як у нас! Крім того, тут є ще одне «покращення»: один із п’яти матеріалів має бути в реферованих журналах, що представлені в міжнародних наукових пошукових базах. Але до переліку цих видань потрапляють і російські, молдавські, білоруські та інші журнали доволі низького рівня».
За словами професорів, майбутнє обіцяє бути ще «світлішим»: замість п’яти наукових статей аспірант муситиме надати до захисту… монографію. Очевидно, що якість такої праці в нинішніх умовах, а також її користь для науки буде не надто високою. Щонайбільше в підвалах бібліотек активніше збиратиметься макулатура.
Вищу атестаційну комісію (ВАК) скасовано, її функції перебрав Департамент атестації кадрів (ДАК), який підпорядковується безпосередньо Дмитрові Табачнику. «Нібито перший крок реформ був правильний: скасувати ВАК, – каже Віктор Досенко. – Для чого нам Вища атестаційна комісія, яка затверджує дисертаційні роботи, якщо є спеціалізовані вчені ради при вишах? На Заході, якщо певний університет створив наукову раду, її затвердив, вона й виписує диплом! Вирішує, чи достойна ця робота, чи став здобувач PhD. І жодного додаткового державного органу, що контролює роботу цих спеціалізованих рад, немає. Але функції і навіть персональний склад ДАКу майже не відрізняється від ВАКу – це просто зміни таблички»
Ціна питання
Згадані п’ять статей – задоволення недешеве. За те, щоб матеріал молодого науковця вийшов друком, доводиться платити від 10 до 150 грн за сторінку журналу. Одна публікація – це 5–10 сторінок, а чекати виходу більшості видань із нею доводиться близько півроку.
Припустімо, дисертація написана, і претендент на науковий ступінь наближається до захисту. Насамперед щасливчик мусить пройти передзахист і скласти три-чотири іспити. Якщо це відбувається не в «рідному» виші, ціна одного екзамену може становити від 400 грн до 4 тис. грн. До речі, нерідко про те, що аспірант не може захиститися у своєму університеті (причиною може стати недостатня для скликання спеціальної наукової комісії кількість фахівців зі ступенем доктора на кафедрі), він дізнається, коли робота вже написана і шляху назад немає. Різниця в ціновій політиці різних вишів разюча, часто вигідніше захищатися в іншому місті.
Іспит лишився позаду, дата кульмінаційної події визначена, наступний етап – обов’язкове оголошення в щомісячному спеціальному випуску газети «Освіта України» (до 2012 року офіційним друкованим виданням МОН, яке повідомляло про захист докторських і кандидатських дисертацій, був бюлетень «Атестаційний вісник»). Науковці не раз заявляли, що повідомлення про захист дисертації у друкованому вигляді є анахронізмом, адже сучасні технології дають змогу робити це безплатно в електронному форматі.
На їхню думку, те, що МОН не відмовилося від обов’язкового друку оголошень у підконтрольних йому паперових виданнях, може бути свідченням того, що чиновники використовують їх як банальний корупційний ресурс. Аспірантові це обійдеться в суму від 200 грн (якщо подати оголошення за три місяці до захисту) до 1,8 тис. грн. «За те, щоб надрукувати абзац тексту в благенькому журналі на туалетному папері, з нас із кожного взяли по 1300 грн (плюс 130 грн за сам журнал), – обурюється Олег, кандидат наук, який щойно захистив дисертацію в Києво-Могилянській академії. – У кожному виданні розміщують сотні таких оголошень, уявіть, які там суми! Причому у квитанції написали, що ми заплатили близько 200 грн, тобто решту здерли з нас явно незаконно!»
270–510 грн коштує друк автореферату, 600 грн – його розсилання в національні бібліотеки України, Росії, Білорусі, Азербайджану, Грузії, Казахстану, Молдови, Киргизстану, Туркменистану, Таджикистану та Вірменії (перелік цих країн явно свідчить про те, що МОН досі живе в Радянському Союзі). Друк і переплетення дисертації обійдуться в 400 грн. Данина шани опонентам традиційно становить 2–2,5 тис. грн залежно від наукового звання. Плюс оплата дороги та проживання, якщо вони мешкають в іншому місті. Іноді традиція кафедри вимагає віддяки членам спецради в розмірі 600 грн. З науковими керівниками зазвичай розплачуються на власний розсуд після захисту, але в деяких закладах і тут діють негласні кошториси. Так, на форумах аспіранти Львівської політехніки зазначали, що сотню умовних одиниць необхідно покласти між сторінок дисертації ще на початку співпраці.
«Контрольно-ревізійне управління перевіряло роботу нашого інституту, – розповідає Віктор Досенко. І знаєте, яке було зауваження? Що спеціалізована наукова рада вишу нічого не заробила! Було виписано штраф 3,5 тис. грн. Виявляється, є постанова Кабінету Міністрів про те, що спеціалізована вчена рада може надавати платні послуги. Тобто за гроші організовувати захисти дисертаційних робіт і визначати певний кошторис. Коли все це неофіційно, ще можна списати на бандитизм, поганий матеріальний стан… але якщо держава офіційно вимагає брати «данину» за захист дисертацій і карає, якщо її не збираємо, – це ганьба!»
Наостанок новоспечений кандидат влаштовує святковий фуршет, який обходиться, знову-таки залежно від традицій і пафосності закладу, у 2 тис. грн і вище.
На сьогодні аспірантська стипендія становить від 1300 до 2000 грн, тож майже всі молоді науковці поєднують роботу над дисертацією із заробітком на прожиття. «Основні складнощі – потреба писати наукову роботу і працювати водночас, – каже Ганна, аспірантка Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. – На публікації та конференції стипендії не вистачає. Усе це призводить до глибокого внутрішнього вигорання. Багато моїх однокурсників і знайомих через непосильність завдань кинули аспірантуру»
Майже всі з півсотні опитаних Тиждень.ua кандидати й аспіранти зазначили, що наукова діяльність для них є сенсом життя. Попри деяку патетичність такої заяви, це твердження бачиться правдивим, адже йдеться про категорію людей, котрі можуть реалізувати себе в єдиній царині. Утім, мізерні стипендії, неспівмірні з витратами на захист, бюрократичні хащі, сумнівні перспективи відсіюють чималий відсоток талановитих людей. Молоді науковці, яких більше, аніж місць на кафедрах та в інститутах, або йдуть із науки в перспективніші галузі, або покидають Україну. Переважна частина респондентів Тиждень.ua на запитання про можливе продовження наукового шляху і захисту докторської відповіли одноголосно: «Хотілося б, але навряд чи».