Тиждень.ua: Рішення Конституційного Суду дуже часто стають основою для серйозної критики. Так, наприклад, рішення КС від 6 квітня 2010 року, що дозволяло окремим депутатам не тільки входити до складу коаліції, а й формувати її разом з фракціями, чи то цьогорічне рішення КС про вибори в Києві. Чи пов’язано це, на вашу думку, з впливом влади на КС?
– Більшою чи меншою мірою суперечливі рішення Конституційного Суду були завжди. До того ж не тільки політично резонансні, а й такі, в яких політичний підтекст практично відсутній. Згадаймо хоча б рішення КСУ від 9 лютого 1999 року про те, що зворотна дія законів та інших нормативно-правових актів, якщо вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, стосуються лише фізичних і не поширюються на юридичних осіб.
Це зачепило не так політиків, як юристів, які обрушили на нього шквал цілком обґрунтованої, як на мене, критики, оскільки воно суперечило і конституційним положенням про рівність суб’єктів права перед законом і судом, і самому духу Конституції. Траплялися, на жаль, серед рішень, які ухвалював КСУ першого складу, й політично заангажовані рішення. Чи не найрезонансніше з них – рішення про можливість президента Леоніда Кучми балотуватися на пост президента на третій термін.
Його юридичну аргументацію, якщо можна сказати, побудовано суто на формально-догматичному описі фрагментів тексту Конституції, без її системного аналізу, а також врахування принципу наступності конституційних положень, зрештою цілковитого ігнорування рішення КС Російської Федерації, прийнятого в аналогічній справі за п’ять років до української, яке позбавляло на той час президента Росії Бориса Єльцина можливості втретє балотуватися в президенти, оскільки це суперечить Конституції РФ, зокрема зазначеному принципу наступності.
Тиждень.ua: Як часто, за вашими оцінками, КС приймає суперечливі рішення? Як ви оцінюєте, зокрема, рішення про перенесення виборів у Києві на жовтень 2015 року?
– Нині їх суттєво побільшало. Причини такого стану − не тільки у впливі влади на КС, хоча його неважко побачити, а й у зниженні рівня професіоналізму самих суддів КС. Якщо в першому складі КС було багато професорів, чимало з яких були знаними спеціалістами в галузі конституційного права, то у нинішньому складі КС спеціалістів-конституціоналістів − одиниці.
І це негативно позначається на професійному рівні обговорення питань, що стали предметом розгляду КС, самими суддями, переконливості аргументації тощо. Наукових авторитетів, які були у першому складі КС і які могли переконливо застерегти від прийняття відверто заполітизованих рішень, у нинішньому складі КС, на жаль, немає.
Щодо рішення КС від 29 травня цього року про вибори в Києві, то його суперечливість не в тому, що їх перенесено на жовтень 2015 року. Такого в рішенні немає. У ньому йдеться про те, що чергові вибори депутатів рад усіх рівнів і сільських, селищних, міських голів, у тому числі депутатів Київради та мера Києва, обраних на чергових і позачергових виборах, відбуваються одночасно на всій території України – в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 року. І це цілком відповідає нинішній редакції Конституції.
Читайте також: Режим у законі: делегітимізація нинішньої влади прогресує
Проте це зовсім не позбавляє мешканців Києва, як і відповідних політичних сил, права проводити у столиці позачергові вибори вже зараз, цього року, оскільки термін, на який обрано Київраду, сплив у травні цього року, а без міського голови Київ залишився набагато раніше. Щоправда, термін, на який обиратимуть депутатів міськради і мера Києва, буде скорочено (до чергових виборів). Про це, за логікою, варто було наголосити у самому рішенні КС. Однак Конституційний Суд з цього приводу зайняв позицію замовчування, очевидно, підігруючи владі, яка вочевидь не зацікавлена нині у київських виборах.
У цьому разі спрацювали не конституційні положення, а мотиви політичної доцільності. У цьому полягає одна з визначальних суперечностей зазначеного рішення. Звідси оперування різного виду «аргументами», які зводять в абсолют принцип одночасності виборів. Водночас позиція духу Конституції та європейських виборчих стандартів взагалі залишилася поза увагою.
Тиждень.ua: Досить часто судді КС висловлюють окрему думку, не погоджуючись із прийнятим більшістю рішенням. Чи збільшилася кількість таких випадків, за вашими спостереженнями, за нинішньої влади? Чи дискредитує це КС загалом?
– До інституту окремої думки порівняно часто вдаються судді більшості країн і міжнародних судів, зокрема Європейського суду з прав людини. Така практика в КСУ абсолютно нормальна, отже, вбачати у ній будь-які елементи дискредитації КС некоректно.
Інша річ, що сьогодні до окремої думки судді КСУ змушені часто вдаватися не тільки для того, щоб висловити власну позицію щодо складних, часто дискусійних у літературі юридичних питань, а й для того, щоб засвідчити свою фактичну непричетність до ухвалення КС одіозних, політично заангажованих рішень. Звичайно, хотілося б, щоб таких рішень і реакцій на них у вигляді окремих думок було якомога менше. Однак практика на сьогодні складається по-іншому.
Тиждень.ua: Як ви оцінюєте нинішній склад КС? Чи професійно він сильніший від попереднього та наскільки підконтрольний Банковій?
– Мені небагато відомо про професійну діяльність нинішніх суддів КС на їхніх попередніх посадах суддів у судах загальної юрисдикції, прокурорів тощо (а таких у нинішньому складі КСУ переважна більшість). Можливо, на цих посадах вони як юристи зарекомендували себе найкращим чином. Проте робота в КС порівняно з роботою в судах загальної юрисдикції і прокуратурі має суттєві особливості, які потребують від суддів КС не просто належних, навіть глибоких юридичних знань, а широкого юридичного світогляду, особливого стилю правового мислення.
Якраз до цього судді судів загальної юрисдикції (навіть найвищих інстанцій) і прокурори (навіть Генпрокуратури) далеко не завжди готові.Зокрема в Європі з самого початку формування конституційних судів під час їх комплектування почали надавати перевагу університетським професорам, а не суддям, до того ж професорам- фахівцям у галузі публічного права. Ця традиція зберігається досі.
На жаль, цю європейську традицію в Україні на сьогодні втрачено не тільки з вини влади: нерозуміння її видно і від опозиції, зважаючи на, зокрема, недавні погрози розформувати КСУ та передати його функції Верховному суду України, нібито від цього щось суттєво поліпшиться.
Тиждень.ua: Чи зміниться, на вашу думку, робота КС після обрання нового голови?
– Голови змінюються в КС порівняно часто, термін повноважень у них невеликий − три роки максимум. Підстав вважати, що зі зміною голови суттєво, а тим більше радикально, зміниться його робота, немає. Це підтверджує практика роботи попереднього складу КСУ. Вона свідчить про те, що зміна голови більше відбивається на робочій атмосфері Секретаріату КС, аніж на самих суддях. Судді, принаймні першого складу, якоїсь залежності від голови не відчували. Якщо судді – самодостатні, вони таку подію, як зміна голови, майже не відчуватимуть.
Тиждень.ua: Наскільки можливий сценарій, що КС використають для перенесення термінів проведення президентських виборів?
– Це питання радше політичне, аніж юридичне. Однак, оскільки я вже згадував рішення КСУ про можливість третього терміну президентства Кучми, яке обумовлювалося, на думку більшості суддів, прийняттям нової Конституції, певні асоціації з нинішнім процесом внесення системних змін до Конституції, над якими працює Конституційна Асамблея, можуть виникати і, як засвідчують засоби масової інформації, інколи виникають (переважно у політологів). Хоча про «третій термін» президентства чинного президента говорити передчасно, я не виключаю спробу певних квазіюридичних маніпуляцій, спрямованих на продовження терміну повноважень президента. Жодних правових підстав для цього я не бачу.
Тиждень.ua: У листопаді 2012 року Верховна Рада ухвалила закон про всеукраїнський референдум, який визначає, що президент проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Венеціанська комісія вважає, що він не відповідає міжнародним стандартам. Як ви оцінюєте цей закон? Які можуть бути у ньому способи для маніпуляції?
– Закон про всеукраїнський референдум прийнято під завісу роботи Верховної Ради попереднього скликання з брутальним порушенням встановленої Конституцією процедури, зважаючи на кількість депутатів, присутніх у залі. Вже з цих підстав його не можна вважати конституційним. Не відповідає він Конституції також за своїм змістом. Таких положень у ньому безліч, починаючи з усунення представницького органу − парламенту, − від вирішення доленосних для України проблем, зокрема внесення можливих змін до Конституції, до процедури проведення самого референдуму.
Як свідчить історичний досвід, зокрема й 2000 року, проведення референдуму за так званою народною ініціативою може стати інструментом для різного виду владних маніпуляцій. І таких можливостей закон про всеукраїнський референдум відкриває безліч: від невизначеності предмета референдуму до формування комісій з їх проведення і підрахунку голосів.
Тиждень ua: Які питання, на вашу думку, можна вирішувати через референдум? Чи можна ставити на референдум питання про зміну Конституції?
– Звісно, на всеукраїнський референдум можна виносити далеко не всі питання державного і суспільного життя, а лише ті з них, які доступні для розуміння пересічних громадян. Не можна виносити на референдум, наприклад, питання − якому бути українському парламенту: однопалатному чи двопалатному, оскільки для відповіді на це запитання потрібно зважити цілу низку далеко неоднозначних чинників. Чи здатний бути арбітром у цих дискусіях народ? Дуже сумніваюся. Відвертим популізмом, за яким приховуються справжні наміри влади, є озвучені вже в засобах масової інформації пропозиції про необхідність «порадитися з народом» щодо збереження чи ліквідації інституту депутатської недоторканності, кількісного складу парламенту тощо. Навряд чи у більшості з нас − не тільки фахівців − виникне сумнів, що відповідь населення на ці запитання буде очікуваною: інститут депутатської недоторканності ліквідувати, а кількість народних депутатів-«дармоїдів» зменшити до 300 чи навіть 150 осіб.
Читайте також: Конституція епохи «покращення»: доцільність перемагає законність
Тиждень.ua: Чи піде це на користь державі?
– Обсяг депутатської недоторканності в Україні справді порівняно з іншими країнами надто широкий. І звужувати її межі безсумнівно необхідно. Проте зовсім ліквідовувати інститут депутатської недоторканності − це відвертий популізм. Не варто забувати, що ми, на жаль, живемо в країні, де діє не принцип «закон один для всіх», а принцип «своїм – усе, а ворогам − в’язниця». І якщо ліквідувати інститут депутатської недоторканності, то за ґратами може виявитися не два, п’ять чи навіть десять депутатів, а куди більше. І зовсім не за вчинені кримінальні злочини, а за відповідну політичну позицію. Не може бути вагомим аргументом на користь зменшення кількісного складу парламенту економія бюджетних коштів. Упорядкування видатків на утримання парламенту (особливо в умовах економічної кризи) також без сумніву на часі. Проте не за рахунок різкого скорочення «дармоїдів»-депутатів.
За європейською традицією, кількість депутатів парламенту перебуває у певному співвідношенні з кількістю населення країни. Нині воно в Україні, як на мене, – оптимальне. Різке зменшення кількості парламентаріїв призведе до підміни парламентського діалогу «діалогом» вулиці, що дедалі частіше проявляється вже зараз (великою мірою у зв’язку з втратою, не без участі влади, зазначених якостей парламентаризму в Україні за останні три роки).
У країнах Заходу, навіть у тій же Швейцарії, на яку часто посилаються наші політики, загальнонаціональні референдуми проводять вкрай зрідка або й не проводять взагалі. Натомість місцеві референдуми там досить поширені. І це цілком логічно. На місцеві референдуми виносять питання, які хвилюють громаду, доступні для розуміння її членами (щодо будівництва шкіл, лікарень, доріг тощо), тому вони зазвичай досить ефективні. На жаль, закон про місцеві референдуми в Україні досі не прийнято, що дуже ускладнює їх проведення.
Тиждень.ua: Опозиція оскаржить цей закон у КС. Які перспективи отримати від суду негативну оцінку цього закону?
– Оскаржувати Закон «Про всеукраїнський референдум» до КСУ, як на мене, потрібно було вже давно, навіть будучи невпевненим у позитивному вердикті КСУ, на чому наголошувала опозиція.
У названому законі є настільки очевидні неконституційні положення, що закривати на них очі навіть цьому, справді великою мірою дискредитованому, складу КСУ неможливо. Тим більше це неможливо після висновку Венеціанської комісії. Отже, шансів отримати негативну оцінку КС якщо не Закону в цілому, то найбільш одіозних його положень стало набагато більше.
Тиждень.ua: Як ви оцінюєте роботу Конституційної Асамблеї, створеної у травні минулого року? Наскільки вона ефективна?
До самої Конституційної Асамблеї, як і до її роботи, моє ставлення неоднозначне. Звичайно, попри гучну назву, вона далека від так званих конституант (конституційних зборів, рад, асамблей), які обирає населення і які мають зазвичай відповідні владні (хоча й тимчасові) повноваження. Водночас, розуміючи нереальність у наших нинішніх умовах створити повноцінну КА, я погодився, хоча й не без сумніву, взяти участь у цьому органі, сподіваючись на те, що доволі високопрофесійний склад КА здатний підготувати якісний проект про внесення системних змін до Конституції. Сталося, однак, не зовсім так, як гадалося. У КА почали «вкидати» проекти, підготовлені не у відповідних комісіях КА, а в Адміністрації Президента. Яскравий приклад − законопроект про внесення змін до розділу VІІІ Конституції, присвяченого правосуддю. Незважаючи на те, що цей законопроект не було підтримано КА, його відправили нібито від імені КА у Венеціанську комісію. Про можливість такого стилю роботи КА я, як і деякі інші члени КА, застерігав ще на початку її діяльності. Наші прогнози, на жаль , підтверджуються. Тому, відверто кажучи, у мене, як і в деяких інших членів КА, з’явився сумнів у доцільності перебування в її складі. Якщо такий стиль роботи КА триватиме, я не маю наміру освячувати те, що підготовлено не самою КА.
Тиждень ua: Як ви оцінюєте перші напрацювання Конституційної Асамблеї щодо внесення змін до Конституції?
– Поки що конкретних напрацювань немає. Проект Концепції внесення змін до Конституції, підготовлений укомісіях КА і поданий на її розгляд, поки що досить сирий і суперечливий. І хоча чимало пропозицій щодо внесення змін в окремі розділи Конституції, що містяться в проекті Концепції, загалом слушні, приймати поданий проект навіть за основу, на мій погляд, було б передчасно.
Тиждень.ua: На вашу думку, чинна Конституція відповідає потребам Української держави? Які зміни потрібно до неї внести?
– Ідеальних конституцій у світі немає. Вади має і Конституція України, хоча загалом закордонні експерти свого часу оцінили її позитивно. Одні з них можна подолати через системне тлумачення положень Конституції Конституційним Судом (за умови, звичайно, його політичної незаангажованості), інші − усунути через внесення відповідних змін до Конституції. Однак не варто сподіватися, що після цього ситуація в країні суттєво поліпшиться.
Внесення змін до Конституції − це хоча й важливий, однак явно недостатній крок до реформування політичної системи та модернізації всієї країни. Навіть найдосконаліша Конституція може так і залишитися декорацією, респектабельним фасадом, що нібито демонструє долучення України до європейських цінностей, а реальне життя відбуватиметься за зовсім іншими правилами, в основі яких − та ж сумнозвісна доцільність. На жаль, 17-річний досвід після прийняття чинної Конституції не вселяє оптимізму. Нехтування її положеннями, часто брутальне, стало характерною рисою вітчизняних можновладців незалежно від кольорів політичних сил, які вони представляють. У цьому полягає основна проблема. І навряд чи тут можна очікувати змін на краще без контролю за владою громадянським суспільством і його інститутами.