Щоб переконатись в цьому, достатньо розглянути кар'єрний шлях осіб, наділених повноваженнями суддів. Приміром, працівників одного зі столичних судів – Шевченківського районного суду міста Києва.
Голова Шевченківського суду, Олена Мєлєщак, починала кар'єру у Авдіївському міському суді Донецької області. Суддя Олег Лінник – у Мар'їнському районному суді Донецької області. Суддя Віталій Циктіч – у Ясинуватському міськрайонному суді Донецької області, а суддя Євген Сидоров – у Кіровському районному суді міста Донецька.
Також тут працюють Антоніна Кваша з Центрально-міського районного суду міста Кривий Ріг, Дмитро Ястребов з Бахчисарайського районного суду АР Крим та Андрій Трубніков з Ленінського районного суду АР Крим.
Загалом, з 11 суддів (щодо походження ще чотирьох посадових осіб жодної інформації знайти не вдалося), які розглядають кримінальні справи у суді за адресою Смірнова-Ласточкина, 10б, можна нарахувати чотирьох уродженців Києва та області та стільки ж «донецьких» з безсумнівним «саппортом» у складі двох кримчан та одного криворожанина.
Цікаво, що серед суддів, які розглядають у Шевченківському суді цивільні справи, нічого подібного не спостерігається. Більшість з них – кияни, хоча також є «гість» з Дніпропетровська та судді «невідомого походження».
Військова таємниця
Справа про побиття журналістів Ольги Сніцарчук та Влада Соделя групою гопників, яких винайняла Партія регіонів (цей факт підтверджують як світлини, на яких ті самі особи із бейджиками ПР охороняють сцену на “антифашистському” мітингу, так і свідчення самих спортсменів) розтягнулась на кілька місяців. Втім, ще у травні всім було відомо чим вона закінчиться.
“Зрештою вони “відмажуть” Румуна і вже пообіцяли йому це, – наголошував один з найманців у розмові з Тиждень.ua. – Умовний термін дадуть”.
Суддя Лариса Радунська, якій з легкої руки голови Шевченківського районного суду міста Києва дісталась ця справа – особа вкрай загадкова. З незрозумілих причин Єдиному державному реєстрі судових рішень немає жодного документа, який стосувався б її рішень. Відповідно, не можна й подивитись, де працювала пані Радунська раніше. “Тітушки” стали її першою резонансною справою, і жодних інших згадок про Її Честь у ЗМІ також немає. Відсутня вона (на відміну від, наприклад, славнозвісного Родіона Кірєєва) і у адресних книгах по всій Україні.
Трохи легше ситуація з Людмилою Козятник, суддею у справі свободівців Ярослава Лисенка й Сергія Бойка та громадського активіста Віталія Грузинова. Чоловіків звинувачують у побитті “тітушків” 18 травня. Сергія Бойка на додачу судять за інцидент зі сніжками біля Верховної Ради.
Як свідчить Указ Президента №767-2010, Людмилу Козятник було призначено суддею Шевченківського районного суду міста Києва 13 липня 2010 року. Як свідчить Nomer.org, Людмила Григоріївна прописана у селі Малютянка, що у Києво-Святошинському районі Київської області. Загалом у Шевченківському суді пані Козятник, біографія якої до цього моменту невідома, тривалий час розглядала справи про адміністративні правопорушення. Потім перейшла на справи кримінальні. Зате слідчим суддею у справах Бойка був суддя з “донецьким минулим” – Циктіч. До підвищення та переїзду він (ймовірно, більш ніж успішно) розглядав справи про заборгованності власників квартир за житлово-комунальні послуги тощо. Перевели до столиці Циктіча наприкінці 2012-го.
На фронт
Необхідність публікувати декларації про доходи та витрати суддів в інтернеті Верховна Рада України скасувала ще у травні минулого року. Тому слідкувати за фінансовими успіхами маловідомих суддів вкрай важко.
Втім, навіть поверхневий аналіз свідчить: справи в них йдуть добре. Приміром, суддя Бугіль, який ще кілька років тому працював у Яготинському районному суді Київської області і навряд чи щодня їздив на роботу зі столиці за 115 км, сьогодні прописаний у центрі Києва, на вулиці Дегтярівській.
Є і ще один цікавий момент. На тлі яскраво вираженої “регіональності” київських суддів, серед яких можна знайти безліч талантів з Донецька і днем з вогнем не розшукати когось, приміром, зі Львова, особливо комічно виглядає зізнання Вищої кваліфікаційної комісії судів: у Донецькій області суддівських кадрів катастрофічно не вистачає. Станом на кінець липня саме тут нарахували найбільшу кількість вакантних посад: 19 у місцевих судах та 33 у апеляційних. Всі пішли на фронт…