Захід очікує від Генерального секретаря ЦК Комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпіна реформ зверху. Але, якщо у Європі і США Михайло Горбачов вважається героєм, чиї реформи допомогли покінчити з імперією зла, то в Китаї він асоціюється з катастрофою для Радянського Союзу, з якої варто винести повчальні уроки.
Звісно, що пройшло ще занадто мало часу, щоб можна було категорично заявити про те, чи визрів Сі Цзіньпін до проведення реформування Китаю. Однак китайське вище керівництво добре усвідомлює, що будь-які поспішні політичні і правові реформи здатні значно послабити силові важелі центрального керівництва в Пекіні.
А верховенство закону, гарне управління і демократія не тільки увійдуть в явне протиріччя з керівною роллю Комуністичної партії Китаю, а й можуть перекреслити «політичну стабільність», як її сьогодні розуміють у Китаї.
З одного боку, комуністичні лідери сприймають будь-які зміни, як виклик і загрозу діючій у країні системі, але з іншого, добре розуміють, що без реформування Китай здатен втратити динаміку свого економічного розвитку.
Читайте також: До чого може призвести «китайське відродження»?
Економічне реформування країни без проведення при цьому політичних змін, призвело до того, що Китайська Народна Республіка абсолютно не наблизилася до стандартів, котрі сповідують у західних державах з розвиненою ринковою економікою: ліберально-демократичної політики і повноцінного верховенства закону.
І серед найбільш важливих проблем Китаю – це правові реформи, які мають дуже великі прогалини. Розрив між законами, котрі прописані в книгах та законами, котрі використовують на практиці; регіональний розрив між розвиненими економічно прибережними містами і глибинкою.
За китайської сучасної дійсності дуже важко стикувати розриви, котрі створюють проблеми для підтримки правової і інституційної узгодженості та інтеграції країни, як єдиного цілого економічного мегакомплексу.
Та, мабуть, найбільш фундаментальним пробілом є розрив між формальними законами, що засновані на іноземних моделях і китайською реальністю. Тобто розрив між інструментами виконання законів та поняттям верховенства права.
У цьому контексті, враховуючи серйозні прогалини, котрі не змогли закрити економічні реформи, можна сказати, що Китай недалекий від того, щоб потрапити у «пастку» перехідного періоду.
Парадокс цієї «пастки» у тому, що проведення економічних реформ, без політичного і правового реформування Китаю, може виглядати успішним лише до певного часу.
Приголомшливо успішна стратегія економічного реформування, за одночасного паралічу всіх інших необхідних реформ, рано чи пізно має почати пробуксовувати. Адже слабке правове поле і дуже «специфічна» діяльність правових установ становлять основну частину існуючої проблеми, незалежно від того є це причиною або симптомом.
У результаті чого під загрозу попадає не лише тривале економічне диво в Китаї, а й, у свою чергу, вся політична життєдіяльність Комуністичної партії Китаю.
Адже вражаючі економічні реформи без політичних і правових реформ провокують кризу протиріч між динамічною економікою і архаїчним державним устроєм, який має тенденцію до того, щоб стати нестійким.
Сі Цзіньпін отримав контроль над КНР у той час, коли на кону стоять процвітання і стабільність та перспективи демократії і верховенства закону.
Звісно, можна говорити про політичний стабілізатор, котрий заклав Ден Сяопін, котрий полягає у тому, що однією з переваг правонаступництва влади в Китаї (за відсутності багатопартійності), є те, що в Комуністичній партії Китаю безконфліктно проходить передача владних повноважень від попередників до наступників.
І це правило є головним у загальній концепції управління та керівництва Китаєм. Воно дозволяє уникати насильницьких злетів і падінь та унеможливлює виникнення дестабілізаційних процесів у самій КПК.
Свого часу Мао Цзедун у запеклій боротьбі з проринково налаштованими силами на 20 років затримав економічну перебудову в Китаї. При цьому він попереджав, що Радянський Союз пішов по неправильному шляху, і це повинно привести до його загибелі.
Проте Ден Сяопіну вдалося те, про що Михайло Горбачов не міг навіть і мріяти. Змінивши частину раніше діючої системи (її економічну складову), він залишив без змін її політичну частину.
Хоча першопричина китайських економічних успіхів перш за все полягала у тому, що використовуючи раніше сформовану конфронтацію КНР з Радянським Союзом, США після смерті Мао стали проявляти прихильність до Китаю. Так, Китаю був дарований «режим найбільшого сприяння в торгівлі» і США почали інвестувати китайську економіку.
Безумовно, економічна «перебудова», яку вдалося провести Ден Сяопіну, принесла великі економічні успіхи. Однак не варто забувати і про її негативні похідні. Такі, як значне безробіття, масові селянські повстання, соціальні протестні акції, котрі жорстоко придушуються поліцією та військами і репресії проти лідерів робітників.
Крім того, у формально комуністичному Китаї відбулося дуже сильне соціальне розшарування. Так нині 5 відсотків населення Китайської Народної Республіки веде розкішний спосіб життя та володіє 80 відсотками багатств країни. І у той же час сотні мільйонів бідняків ніяк не можуть звести кінці з кінцями.
Це неможливо приховати, і китайське керівництво змушене це визнавати. Будучи не в силах приховувати, що «нові китайці» швидко стали тим прошарком суспільства, який забезпечує сите життя партійній номенклатурній верхівці, всіма можливими способами підкуповуючи її.
Намагаючись показати народу свою принциповість, китайське керівництво іноді змушене вживати публічних заходів, з усіх сил імітуючи «боротьбу з корупцією». Однак проведення цих заходів може вдарити не тільки по «новим китайцям», а й по партійній еліті, у зв'язку з чим з'явилася реальна загроза серйозних потрясінь всередині Компартії Китаю.
Аналізуючи поточну ситуацію у Китаї цілком можна говорити про ймовірність трьох основних варіантів подальшого розвитку подій. По-перше – це продовження псевдокапіталістичного розвитку, котрий КПК закамуфлювала під небачену досі модерну форму соціалізму.
По-друге, перехід до відкритого проголошення капіталізму і початок політичної перебудови. По-третє – це можливість соціальної революції, активом для якої є мільйони знедолених китайських громадян, яким економічна «перебудова» не принесла нічого позитивного.
Передумовою для соціальної революції цілком може стати прогресуюче безробіття і те, що китайська влада змушує бідняків платити непомірні податки, які з'їдають левову частку їхніх й без того мізерних доходів.
Китайська влада не любить оприлюднювати факти протестів населення проти непомірного податкового тягаря і сутички його з податковою поліцією, коли народ використовує у своїй боротьбі кийки, сокири і вила. Але партійні бонзи в Пекіні після цього всього мають дуже серйозно задуматися над тим – що ж робити далі?
Адже на певний час алхімія будівництва капіталізму за керівної і спрямовуючої ролі Комуністичної партії Китаю виправдала себе як інструмент економічної модернізації. Тепер же настає вирішальний час, коли пекінському керівництву необхідно визначаться з тим, що ж робити після майже 30 років економічних реформ.
При цьому вони явно неготові до «перебудови» політичної, але якщо не наважаться на неї, то вся споруда нового Китаю, закладена іще Ден Сяопіном, може довго не протриматися.
Очевидно, що китакитайський лідер шукає шлях, просуваючись по якому Китаю вдалося б уникнути ймовірної кризи. Він знає, що його країна потребує реформування, але одночасно він цього і опасається.
Сі Цзіньпін не може не розуміти, що влада Комуністичної партії в Китаї слабшає. Судячи з усього, донедавна, китайський режим розраховував виключно на те, що екстенсивне нарощування виробництва в кінцевому підсумку вирішить усі проблеми.
Жодних серйозних політичних і соціальних реформ не передбачалося, а те, що пропонувалося, носило суто декоративний характер.
Однак ймовірне уповільнення, а можливо, і спад економіки Китаю, вже в найближчій перспективі несе загрозу наростання масового невдоволення. А для утримання населення під контролем необхідне постійне економічне зростання, однак, забезпечувати його стає дедалі усе важче.
За таких умов не могли не загостритися і не вийти на поверхню суперечності у правлячій верхівці, які, схоже, носять не тільки регіонально-клановий, а й ідеологічний характер.
Схоже, що нині Китай явно знаходиться на порозі своєї «перебудови». Проте наявність у країні жорсткого авторитарно-бюрократичного режиму, та ще у формі комуністичної диктатури, штовхає до схожих з радянською «перебудовою» сценаріїв, включаючи їх найбільш руйнівні сторони.
Втім, керівництву КНР потрібно думати не лише про політичну «перебудову, а й про реформування економічної моделі. У цьому сенсі Сі Цзіньпін, скоріш за все, спочатку буде змушений розглядати глибинні структурні проблеми своєї країни, які необхідно вирішити у першу чергу. Адже Китай сьогодні страждає від величезних надлишкових потужностей виробництва сталі і цементу.
Китай буде змушений реструктурувати ці галузі, а це здатне збільшувати безробіття і в викликати громадські заворушення.
Від самого початку КНР відмовилася механічно копіювати стратегію реформ в СРСР часів Горбачова. Китайське керівництво суворо дотримувалося установки часів Ден Сяопіна, що Китай виступає за демократію, але в розумних дозах, бо якщо її буде занадто і вона запроваджуватиметься занадто скоро, то тоді вона може негативно вплинути на соціальну стабільність та економічний розвиток.
Тому навряд чи Сі Цзіньпін готовий приміряти на себе роль Горбачова. Скоріш за все він намагатиметься лише модернізувати діючу систему, котру було створено Ден Сяопіном, роблячи найбільший акцент на вирішенні економічних стратегічних проблем.
Найбільш ймовірним є те, що китайський лідер змушений буде погодитися на більшу політичну відкритість і демократизацію певних (не критичних для влади) сегментів політичного життя.
Прикриваючись такою «перебудовую» він легко зможе ставити на місце своїх опонентів в середині КПК і проводитиме таку реорганізацію держави і комуністичної партії, яка додасть йому додаткові важелі впливу на ситуації в Китаї.
Таким чином: Китай сьогодні знаходиться на порозі вимушених змін. Поки що Сі Цзіньпін тільки тестує ситуацію і розглядає можливі моделі «перебудови», які б принесли йому і його соратниками найбільші політичні і економічні дивіденди. І нині важко спрогнозувати, коли китайський лідер буде готовий прийняти остаточне рішення. Але те, що воно буде найближчим часом не викликає сумніву.