29 липня Тиждень.ua написав про суперечливу, з погляду законодавства, подію: відзначення п’ятнадцяти предстоятелів православних Церков різних країн державними нагородами України.
З нагоди 1025-річчя Хрещення Русі президент Віктор Янукович, зокрема, вручив Вселенському патріарху Варфоломію І орден Свободи; решта ієрархів, включно з Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом, отримали ордени Ярослава Мудрого І ступеня.
В усіх 14 указах щодо нагородження цим орденом наводилась підстава: «…за визначну церковну діяльність, спрямовану на піднесення авторитету православ'я у світі». Водночас закон України «Про державні нагороди» такої причини не передбачає – що логічно, адже в Україні Церква конституційно відокремлена від держави. Крім того, указ ще від 1995 року чітко встановлює, що «Ярослав» першого ступеня вручається винятково главам суверенних держав. Тобто патріархи отримати цей орден не могли.
На наше міні-розслідування оперативно відреагувало Міністерство юстиції України. На думку відомства Олени Лукаш, усе відбулося законно. Як можна зрозуміти з відповіді Мінюсту, «утвердження православ’я» відноситься до «видатних заслуг у соціально-культурній, громадській та інших сферах суспільної діяльності». А на указ, виданий ще президентом Кучмою, Янукович міг не зважати, бо правила нагородження встановлюються винятково законами.
Що в такому разі заважало Януковичу давно анулювати чи змінити згаданий указ, лишається загадкою. Хоча, в принципі, ніякої загадки тут нема: колізію «прохлопали» юридичні служби Банкової, до котрих та ж Олена Лукаш і досі має безпосереднє відношення.
Тим часом Тиждень.ua зацікавився іншим моментом. Згідно з цитованим Мінюстом законодавством, президент України може нагороджувати державними відзнаками «іноземців та осіб без громадянства». Кого ж з іноземців і за що нагороджувала Україна за свої без малого 22 роки існування?
Почнемо з найвищих нагород. Найвища відзнака – Герой України – за статутом вручається лише громадянам нашої держави. Але все не так просто. Скажімо, 7 серпня 2002 року звання Героя України зі врученням Ордена Держави отримала Народна артистка СРСР Софія Ротару – або, як вона названа в нагородному листі, «Євдокименко-Ротару Софія Михайлівна».
За чутками, Софія Михайлівна давно має український паспорт (що, зокрема, полегшило їй справу придбання нерухомості в Криму) – але як це корелюється з наявністю у неї паспорта Російської Федерації? Адже в Україні подвійне громадянство наче заборонене?
Як відомо, українська Феміда лишається воістину сліпою, коли йдеться про дотримання цієї норми. Але ця сліпота – вибіркова. Великого галасу свого часу наробила історія зі скасуванням указу президента Віктора Ющенка про нагородження званням Героя України лідера Організації українських націоналістів Степана Бандери та Головного командира Української повстанської армії Романа Шухевича (посмертно).
Суд у Донецьку скасував ці рішення саме на підставі відсутності у Бандери та Шухевича українського громадянства. Але таке ж посмертне звання залишається за ще багатьма особами, котрі ані секунди не були громадянами незалежної України.
Серед них – геніальний поет Василь Стус, легендарний музикант Володимир Івасюк, президент Карпатської України Августин Волошин, видатний бандурист Григорій Китастий, антирадянський активіст Олекса Гірник, четверо учасників Другої світової війни в лавах радянських військ, одна київська підпільниця тих часів, один вчитель, що рятував дітей під час Голодомору, п’ятеро бійців пожежної охорони, що поклали життя під час Чорнобильської трагедії 1986 року…
Дуже цікаво було б почути, як у Мінюсті пояснюють подібну вибірковість вітчизняних судів.
Читайте також: З початку року жоден українець не отримав звання Героя
Найвища в ієрархії державних нагород, котрі дійсно можна вручати іноземцям – це вже згаданий Орден Свободи, той самий, котрим Янукович нагородив Патріарха Варфоломія (що навряд чи сподобалось Кирилові, котрий отримав нижчий за статусом орден). Орден Свободи своїм указом заснував Віктор Ющенко 18 серпня 2005 року. Перший кавалер ордена, однак, з’явився лише наприкінці вересня 2008 року. І ним одразу став іноземець – король Швеції Карл XVI Густаф. Як сказано було в указі президента Ющенка, «за визначні особисті заслуги у розвитку українсько-шведських відносин, відстоювання ідеалів свободи і демократії».
На той час король уже вісім років був кавалером наступної за значимістю української нагороди – ордена Ярослава Мудрого І ступеня. Цей же орден мали й решта 5 іноземців, на сьогодні удостоєних Ордена Свободи. Ось їхні імена та посади на час нагородження: президент Литви Валдас Адамкус та президент Бразилії Луїс Інасіу да Сильва (2009), президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв (2010, уже за президента Януковича), президент Латвії Валдис Затлерс (2011), Вселенський патріарх Варфоломій (2013).
Всіх іноземних президентів нагороджено в першу чергу за зміцнення двосторонніх відносин. Винятком є пан Затлерс, у котрого в першому рядку мотиваційної частини нагородного указу вказано «значний особистий внесок у подолання наслідків Чорнобильської катастрофи». У травні 1986 року хірурга Затлерса призвали на строкову службу до медичних військ і майже одразу кинули під Чорнобиль.
Нарешті, остання з трьох «великих» нагород Української держави – орден Ярослава Мудрого, згаданий на початку цього матеріалу. Цей орден має 5 ступенів, але за законом іноземці можуть отримувати його не в порядку зростання ступеню, а згідно зі статусом нагороджуваних.
Зокрема, як уже було сказано, «Ярослава І ступеня» можна вручати лише і тільки державним лідерам. Проте не можна сказати, що Віктор Янукович став першим порушником цього правила.
На сьогодні Орден Ярослав Мудрого І ступеня має 61 іноземець. Серед них такі екзотичні персони, як покійний нині Муаммар Каддафі (нагороджений у жовтні 2003 р.), султан Брунею (2004 р.) та імператор Японії Акіхіто (2011 р.).
Проте, наприклад, у 2006 р. Віктор Ющенко нагородив цим орденом Брайна Малруні, котрий, по-перше, перестав бути прем’єр-міністром Канади ще 1993 року, а по-друге, і до того не був главою держави, оскільки де юре главою держави Канада все-таки є монарх Великої Британії. Так само нелогічно у 2008 році нагородили держсекретаря Ватикану кардинала Тарчізіо Бертоне (як відомо, главою держави Ватикан є Папа).
А 22 липня 2008 року, з нагоди 1020-річчя хрещення Русі, Ющенко нагородив Орденом Ярослава Мудрого І ступеня все того ж Вселенського патріарха Варфоломія. Тож Янукович, котрий 5 років потому роздав півтора десятка орденів іншим православним патріархам, лише розвинув і збагатив сумнівну практику свого попередника. Втім, як і в низці інших випадків.
Водночас треба зазначити, що і Леонід Кучма у 2002 році дав «Ярослава І ступеня» генеральному секретареві ООН Коффі Аннану. А ООН, за всієї поваги, «суверенною державою» не назвеш.
Ще раніше президент Кучма нагородив цією ж відзнакою лідера невизнаної на той час Палестини Ясіра Арафата. Найцікавіше ж із практики дев’яностих – це нагородження «Ярославом І ступеня» водночас президента Литви Валдаса Адамкуса та його дружини Алми Адамкене (5 листопада 1998 року).
Можливо, юридична служба другого президента України знала про розподіл державних функцій всередині литовського подружжя щось таке, про що ми не можемо і здогадатися;
На завершення варто згадати, що Україна за 22 роки свого існування напрочуд мало вшановувала вищими державними нагородами лідерів «братніх слов’янських країн». Перший президент Росії Борис Єльцин удостоївся лише ордена Ярослава Мудрого І ступеня. Про Аляксандра Лукашенку взагалі відомо лише те, що 5 листопада 2009 року він отримав звання почесного доктора Київського національного університету імені Тараса Шевченка (студенти, пригадується, не так обурювалися, як насміхались).
А Владімір Путін від України удостоївся відзнаки тільки один раз – у червні 2002 року. І був це… нагородний морський палаш (на відміну від «суходільного», цей клинок призначений не рубати, а тільки колоти). Та й то тодішній головнокомандувач Військово-морських Сил Михайло Єжель зробив такий презент не суто від України, а на пару з керівником Чорноморського флоту РФ Владіміром Комоєдовим.
Тож, можна сказати, суто українських нагород Владімір Путін не має взагалі. А про Дмітрія Мєдвєдєва, котрий був на один термін обійняв його посаду, годі й казати.
Читайте також: "Почет" і "Дружба" від Путіна. Кого в Україні нагороджують російськими орденами