Нині Болгарія є найбіднішою країною у ЄС і пересічні болгари мають дуже низькі доходи.
Можна сказати, що за останні роки болгари дещо розчарувалися у своїх очікуваннях, бо вважали, що вихід Болгарії в 1989-1990 роках з-під впливу СРСР і демократизація країни, що відбувалася за цим, допоможуть трансформувати країну до європейського рівня життя. Але ні членство у Євросоюзі, ні входження до оборонного блоку НАТО не змогли автоматично вирішити для болгар цього надзавдання.
Адже за олігархізації економіки неможливо створити економічні умови для процвітання держави. Віра у те, що за монополізації всіх ресурсів в руках «обраних» можливо справедливо розподілити доходи – є примарною. А відсутність конкурентних переваг ставить сьогодні Болгарію у несприятливе становище на теренах ЄС.
Варто звернути увагу на те, що в лютому 2013 року, під тиском кількаденних масових протестів громадян через зростання цін на електроенергію та опалення житла, прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борисов вже був змушений оголосити про відставку уряду.
Тоді Бойко Борисов демагогічно заявив, що не бажає бути частиною влади, яка б’є людей. Адже під час сутичок у Софії між демонстрантами і силовиками постраждало до 15 осіб, а десятки учасників протесту заарештувала поліція.
І тепер, всього через п'ять місяців після масової боротьби болгар з бідністю і злиденними умовами життя, що призвело у підсумку до падіння уряду Бойко Борисова, болгари знову повернулися на вулиці, на цей додавши до своїх вимог прем'єр-міністру Пламену Орешарськи необхідність заміни корумпованої політичної системи.
Сьогоднішні протести демонструють невдоволення болгарського народу не тільки конкретним урядом, а й наявним політичним класом в цілому, в якому процвітає кумівство, протекціонізм, корупція і хабарництво.
Цей політичний клас переймається лише тим, як найкраще пограбувати свою країну, і це виглядає найважливішим їхнім завданням. Проте народ вже більше не хоче терпіти подібну ганебну ситуацію. Оскільки виходить так, яких би партійних кольорів не був той, чи інший політик, він працює лише на захист дуже «специфічних» партійних інтересів.
У той час, коли Туреччину, Бразилію і Єгипет потрясали сильні протести, на події в Болгарії чомусь звертали менше уваги. І хоча ці протести були значно меншими за своїми масштабами, але за своєю чисельністю і тривалістю (в Софії до 30 тисяч протестувальників брали щодня участь в акціях протесту), вони стали в цій країні безпрецедентними з часу падіння комунізму два десятиліття тому.
Читайте також: «Електричний» бунт паралізував владу в Болгарії
Як наголошують деякі болгарські експерти, наше покоління пережило свого часу звірства комунізму, але нині вони знайшли своє продовження в антисоціальній політиці уряду. Нам доводять, що ми стали жити краще, але ж ми бачимо, що в дійсності відбувається насправді.
Ці протести стали «революцію гідності» проти корумпованої і безвідповідальної влади. Вони об’єднують суспільство, не розділяючи його. Проводячи лінію між громадянами і мафією.
Однак нинішні протести в Болгарії відрізняються за своїми вимогами від попередніх хвиль протестів кінця 2012 і початку 2013 років. Хоча вони нібито є їхнім продовженням, але існує істотна різниця.
Протести 2012 року хоча офіційно були проти нарощування комерціалізації в заповідних гірських районах, котрі знаходилися під охороною, але насправді вони були і проти корумпованої лобістської моделі, яка зробила можливими поправки до чинного законодавства. За якими начебто ставало законно, за побажаннями власників великих лижних курортів, розширювати їхню територію за рахунок навколишнього середовища.
Протести початку 2013 року офіційно були проти раптового і різкого збільшення рахунків за електроенергію, але в дійсності вони були проти корумпованих і непрозорих процесів на місцях, які енергетичне лобі використовувало для того, щоб шляхом невмотивованого підвищення тарифів «викачувати» для себе більше коштів за державні комунальні послуги.
Нинішні протести почалися, як вимоги відмінити грубі лобістські призначення на важливі державні посади осіб з сумнівною репутацією і зв’язками з організованою злочинністю. Але насправді вони були проти закулісних угод, які дозволяли тим, хто був в змозі безконтрольно використовувати державні ресурси через контрольовані ними і їхнім оточенням канали, наживатися на цьому.
Таким чином можна сказати, що усі три хвилі болгарських протестів мають ті ж самі підводні течії. Вони, в кінцевому рахунку, направлені проти нинішньої моделі влади, котра, в більшості випадків, є нічим іншим, як корупційною рентою для політиків і тих, хто знаходиться близько до них.
За якої головним стимулом до корупції є можливість отримання незаконного економічного прибутку (ренти), пов'язаного з використанням владних повноважень.
Така корупційна рента набуває самих різноманітних форм. Від прийняття «сприятливого» законодавства, яке вибиває одним порухом конкурентів або утворює перед ними непрохідні бар'єри, котрі абсолютно неможливо подолати, до «виграшу» державних тендерів по блату.
Від розкрадання бюджетних коштів через «надання» фіктивних послуг, які існують лише на папері та великомасштабного ПДВ-шахрайства, котре неможливо проконтролювати, до надання захисту різноманітним контрабандистам, сучасним работоргівцям, торгівцям наркотиками, в разі якщо вони перераховуватимуть частину прибутків тим, хто їх «кришує».
Але якщо в демократичному світі більшість політиків з різних причин ніколи не погодяться на «кришування» організованої злочинності, і обмежуються лише лобізмом, то в Болгарії існує модель, яка є особливо одіозною і згубною. Бо переважна більшість населення немає жодного захисту від подібних кричущих правових порушень.
У той час, коли в країнах з добре функціонуючим державним апаратом, будь-яка пересічна людина може піти у відповідні органи і повідомити їх про відому їй незаконну діяльність, після чого прокурор (після ретельного розслідування з боку поліції буде висунути обвинувачення), то у Болгарії це неможливо. Оскільки керівні пости в поліції, прокурорські, арбітражні та судові посади укомплектовані особами, котрі перебувають між собою в дружніх і родинних стосунках, що унеможливлює дію закону.
Підтвердженням чому є той факт, що не було жодного успішного судового переслідування, засудження і винесення вироку щодо будь-якого скандального розкрадання коштів, де б показово фігурував високопоставлений політик або значна фігура зі світу організованої злочинності.
В якості альтернативи, громадянин добре функціонуючої держави завжди може повідомити про проступки і порушення високопосадовців чи політиків пресі або іншим засобам масової інформації, будучи впевненим у тому, що вони є вільними і неупередженими.
У Болгарії ж, значна частина ЗМІ, починаючи від державного радіомовлення і телебачення до центральних і регіональних друкованих видань, перебувають на службі сумнівних політичних і економічних інтересів олігархату та організованої злочинності (за болгарських реалій різниця між ними є дуже розмитою).
Ця неефективна корумпована модель управління перешкоджає надходженню до країни інвестицій, спонукає найбільш дієздатну частину населення до імміграції, а іншу прирікає на низький рівень життя.
Саме це придушення урядом політичного, економічного і соціального життя, мотивує пересічних болгарських громадян вийти на вулиці з голосними, але мирними протестами.
На щастя для болгар, інтернет і соцмережі, сьогодні можуть забезпечити їх альтернативною інформацією. Що, певною мірою, вирівнює інформування громадян Болгарії про те, що насправді відбувається у їхній країні.
Не дивно, що болгари повстали проти діючої системи. Адже усе те беззаконня, котре можна нині спостерігати у Болгарії, є нічим іншим, як похідним від багато десятилітнього панування комуністів у Східній Європі.
Нині ж протестувальники у Болгарії вимагають уваги до вимог суспільства, і посилають свій меседж болгарським політикам: настає кінець пануванню ненаситної і нахабної олігархії та приходить час очищення політики.
Однак у цей непростий для болгар час варто задуматися над тим, що ж люди на вулицях дійсно можуть показати клептократичним політичним елітам крім наростання потужності народного невдоволення? Адже потім цього може виявитися замало. Народний гнів необхідно акумулювати в політику і стратегію.
Адже на початку соціальні медіа здатні зібрати за лічені хвилини тисячі людей, але коли немає механізму структурування громадянського спротиву, то надалі це народне невдоволення може знову закінчитися нічим.
Те, що відбувається в Болгарії, а також в усіх тих країнах, які «трусить» від громадянських потрясінь, не можна списати лише на те, що настав момент часу, який вимагає нагальних змін.
Історія розвивається далі і вимагає змін політичного ландшафту. Тому надією на досягнення позитивного результату може стати формування життєдіяльної альтернативи традиційним болгарським партіям.
Необхідний відхід від колишніх політичних стереотипів та створення нового політичного проекту, ідеологія якого ґрунтувалася на чіткому політичному пріоритеті – необхідності формування нової архітектури держави, яка б відповідала інтересам всього суспільства, а не жорстко працювала на обслуговування олігархічних потреб тих, хто поставив свої меркантильні інтереси значно вище інтересів всіх болгар.
Олігархічна економіка в своїй основі тримається на жадібності без обмежень, досягненні максимальної вигоди привілейованою меншиною за рахунок експлуатації більшості і розграбуванні природних ресурсів на свою користь.
А це радикально входить у протиріччя з демократичною моделлю за якої економіка має слугувати для загального блага. Це тип економіки, який регулюються основними людськими цінностями. Такими, як довіра, чесність, відповідальність, співпраця і солідарність членів суспільства.
Однак антисоціальна держава, яка побудована тепер в Болгарії, повністю входить у протиріччя з загальнолюдським цінностями. Диктатура олігархічної тиранії перетворила країну на лабораторію, де у ролі піддослідного опинився весь болгарський народ.
До чого можуть призвести протести в Болгарії? Вони здатні змінити самі підходи болгарського суспільства до тих, хто самочинно визначив себе його провідниками. І з усього виглядає, що видавати олігархію за легітимне правління у корумпованого керівництва Болгарії далі просто не вийде…