На думку Луценка та його захисту, перший заступник генпрокурора Ренат Кузьмін і судді, завдяки котрим він, Луценко, провів за ґратами понад два роки, порушили цілу низку вимог Кримінально-Процесуального кодексу та інших нормативних актів. На думку суду, порушень не було.
Результат несподіванкою для скаржника не став. Протягом червня Луценко роздав кілька інтерв’ю, і чи не в кожному наголошував, що в позитивний результат розгляду скарги не вірить. Інакше кажучи, позов потрібен був для демонстрації принциповості – ну і, звичайно, для створення інформаційних приводів. Такі вже закони політики.
Втім, колишній «командир Майдану» створював й інші інформаційні приводи. На початку червня він відвідав Львів, де провів презентацію свого руху «Третя республіка» – точніше сказати, проекту такого руху. А наприкінці місяця з аналогічною місією відвідав Харків. Тиждень.ua свого часу вже висловлював версію, що пан Луценко іде протоптаною стежкою: у січні 2007 року він уже створював «широкий громадський рух», котрий потім, однак, перетворився на виборчий блок, на чолі котрого Луценко зайшов у парламент.
Читайте також: «Народна самооборона-2. Кому вигідний політичний проект Луценка»
Тоді ж ми припустили, що одним із фінансистів нової політичної сили може стати Петро Порошенко. Зближення двох політиків було помітне неозброєним оком: ледь вийшовши з в’язниці, Луценко покумився з Порошенком через народного депутата Юрія Стеця, відомого журналіста, нині – опозиційного депутата й голову парламентського комітету з питань свободи слова. В українських реаліях, як не дивно, подібне кумівство не обов’язково є проявом якоїсь корумпованості. Але обов’язково є жестом, з якого слід робити висновки.
За даними Тиждень.ua,між Луценком і Порошенком існувала попередня домовленість: другий іде в мери Києва (сподівались – як єдиний кандидат від опозиції), а перший підтримує його через «громадський рух», котрому другий, своєю чергою, допомагає у фінансових, організаційних, а де можливо, й адміністративних питаннях. Але щось не склалося.
Можливо, причина в тому, що Порошенка так і не висунули «єдиним кандидатом» на загалом провальній акції опозиції в Києві 18 травня. Можливо, ще в чомусь. У будь-якому разі, відносини між Порошенком і Луценком не охололи: інсайдери однозначно говорять, що співпраця триває. Але майже одностайно вказують: поки що ця співпраця ведеться на мінімальному рівні.
Непрямі спостереження це підтверджують. Скажімо, Луценко був помічений на відомому джаз-фестивалі у Львові саме в той вечір, коли автор цих рядків там же спостерігав Петра Порошенка. Проте звідси не обов’язково робити далекосяжні висновки: Луценко, як уже сказано, тоді проводив у «західній столиці» круглий стіл, а Порошенко (як пояснили завсідники фестивалю) відвідує цей музичний захід щоразу з часів його заснування.
Сам Луценко наполягає, що не отримує якогось стороннього фінансування. Понад те, його «Третя республіка» цього не потребує. «До нашої команди надходять пропозиції спонсорства. На щастя, спеціальна підтримка не потрібна як мінімум до кінця поточного року», – заявляв він наприкінці червня. За словами Луценка, круглі столи в регіонах він із «друзями» у змозі організувати й самості йно.
Тим часом експерти та медіа навперейми коментують можливу участь Луценка у президентських виборах 2015 року. Яскравий промовець і «політв’язень № 2», Юрій Віталійович міг би отримати на виборчих перегонах помітний результат. І тим, у першу чергу, сплутати карти лідерам «канонічної» опозиції – Арсенієві Яценюку, Віталієві Кличку та Олегові Тягнибоку.
Тож обережне ставлення потенційних соратників до Луценка зрозуміле. Джерела в усіх таборах стверджують, що спілкування колишнього голови МВС із трьома вищеназваними громадянами відбувається відносно регулярно. Але не часто – в особистому режимі. А головне, ні про що конкретне не йдеться.
Сам Луценко наполягає, що працюватиме не на того чи іншого кандидата, а на «план змін країни». При цьому він не забуває висловлювати всіляку підтримку Юлії Тимошенко. «Юлія Володимирівна – оптимальний лідер… Реалії, на жаль, змушують думати й про інші варіанти», – казав він в одному з нещодавніх інтерв’ю. в цьому низка експертів побачили президентські амбіції самого Луценка.
Проблема в тому, чи Луценко зможе взагалі зареєструватись кандидатом в президенти. Його власна судимість теоретично спливе 26 грудня 2014 року, рівно за чотири роки після арешту. Але реєструватись кандидатом у президенти треба за 89 днів до виборів. Вибори ж мають відбутися 29 березня 2015 року (якщо винахідники з Банкової вкотре не змінять Конституцію). Чи встигне Луценко, враховуючи свята? Очевидно, вирішить це найнезалежніший у Європі український Центрвиборчком…
Луценко начебто має можливість обійти це обмеження. Раніше його адвокати (як і захисники Юлії Тимошенко) вказували, що українські закони забороняють балотуватися особам із непогашеною судимістю лише в депутати – а от щодо балотування в президенти такого обмеження нема. Це правда. Але правда і те, що в Україні діє Конституційний суд, котрий завжди готовий навести в складному питанні конституційний порядок аж до скасування Конституції включно.
Понад те, на Луценкові ще «висять» три роки заборони обіймати керівні посади. Й, нарешті, не забуваймо, що на Луценкові є рішення за ще однією кримінальною справою «про стеження» від серпня 2012 року – і, формально, Янукович помилував його саме в цій справі!
Читайте також: Казус Луценка: забуті й непомічені загадки
Додаючи ще й той факт, що саме помилування відбулося, взагалі-то, незаконно, свобода Луценка може вважатися свободою тільки умовно. Ну а юридичні зачіпки можна знайти завжди.
Луценко очевидно незручний для «канонічних» опозиціонерів. Можливо, саме тому виникають дещо екзотичні версії щодо майбутніх фінансистів «Третьої республіки». Так, останнім часом поширилися чутки, що на екс-голову МВС може поставити… Росія. Оскільки стратеги в Кремлі розуміють, що ні формальна «влада», ні не менш формальна опозиція в Україні не користуються широкою довірою. На відміну від «громадського» Луценка, котрий в ув’язненні далеко не розгубив своїх талантів промовця. А грошей, мовляв, у «Газпрому» вистачить не те щоб на висунення Луценка в президенти України, а й на висунення в президенти Росії Тягнибока – було б лише замовлення.
На доказ цієї версії наводять колишні відносини Луценка з російським бізнесменом і політиком Алєксандром Бабаковим, колишнім власником багатьох обленерго України та кількох провідних готелів, мозковим центром так званої «лужниковської групи», рік тому призначеним спецпредставником Владіміра Путіна у справі «зв’язків із соотєчєствєннікамі».
Скажімо чесно, Луценко не став би зв’язуватися безпосередньо з Бабаковим уже тільки через останній пункт – такі зв’язки стали би «політичною похоронкою» для будь-якого опозиційного політика в сучасній Україні. Але за часів керівництва Луценка в МВС подібні зв’язки дійсно просліджувалися, хоч помічені в них були не сам Луценко, а тільки його довірені особи на кшталт Кирила Куликова, депутата попереднього скликання.