Цьогорічне Послання президента до Верховної Ради «Про внутрішнє й зовнішнє становище України», як і два попередніх, не було оголошене самим Віктором Януковичем. Натомість депутатам роздали найтовщий за три роки примірник документу – точніше, величезної кількості документів, виконаних колективом експертів у вигляді аналітичної доповіді. Близько 330 його сторінок займає аналітика, а близько 240 сторінок – ілюстративні дані, таблиці й діаграми. Плюс передмова і список колективу авторів.
Тиждень.ua придивився до невеличкого розділу в тій частині доповіді, де йдеться про розвиток народовладдя. До теми народовладдя автори Послання чомусь включили й такі питання, як реформа судів та прокуратури, де нічого спільного з народовладдям немає. Але нас поки що зацікавило питання більш прямої участі народу в управлінні самим собою.
Відповідний фрагмент починається із заяви, що рядові громадяни все менше ходять на вибори. І взагалі дедалі менше вірять у свою здатність щось змінити. Ось цитата з промовистими цифрами: «…понад третина суспільства (31%) вважає, що найменший вплив на вироблення державної політики в Україні мають громадяни України. Натомість найбільший, на думку громадян, здійснюють Президент України (44,2%), Кабінет Міністрів України (30,6%), Верховна Рада України (27,9%) та великий український бізнес (26,4%)».
Що ж потрібно в таких умовах для покращення народовладдя? Правильно, референдум. Як відомо, на Банковій до референдумів ставляться трепетно, і в листопаді минулого року Партія регіонів успішно провела через Раду відповідний закон. Попри грубі й очевидні порушення під час прийняття, а також попри певну суперечливість із Конституцією, Віктор Янукович цей закон підписав. Опозиція тоді ж пообіцяла «терміново» оскаржити закон в Конституційному суді, однак протягом півроку дійшла лише до Вищого адміністративного, котрий передбачувано постановив, що питання – не в його компетенції.
Читайте про це: Довкола всеукраїнського референдуму розгортається «дивна війна»
Пропозиції, викладені в президентському Посланні, частково дублюють норми закону про референдум. Наприклад, у Посланні навіщось сказано про необхідність не лише приймати, а й скасовувати на референдумі чинні закони України. Між тим, «референдумний» закон уже містить цю норму.
Водночас систему пропонують вдосконалити. Якщо зараз громадяни можуть вимагати прийняття закону на референдумі, то в Посланні прописано схему, за якою вони ж, громадяни, можуть вимагати прийняття закону парламентом.
Зараз законопроекти до Ради подають депутати, президент та уряд. Тепер суб’єктом законодавчої ініціативи пропонують зробити групу з не менш ніж 80 тис. громадян. Як сказано в Посланні, це число «є співмірним із кількістю виборців, достатньою для обрання народного депутата України» в мажоритарному окрузі.
А вже якщо Рада не дослухається до пропозиції групи громадян, «співмірної» з кількістю виборців одного депутата, законопроект можна винести на всеукраїнський референдум.
Ідея цікава, як не крути. Існує усталена версія, що Україна вже цьогоріч могла стикнутися зі всеукраїнським референдумом, котрий перекроїв би всю владну систему – от тільки Віктор Янукович вирішив, що в підсумку це було б надто дорого. І не лише для бюджету, а й для його соратників, котрим довелось би фінансувати перевибори з непевним для ПР результатом.
Читайте про це: За антинародною ініціативою
Зараз на референдум можна винести законопроект, за котрий підписалося не менше трьох мільйонів громадян, причому не менше ніж у двох третинах областей. Згідно з чинним «референдумним» законом, вся «народна ініціатива» в такому випадку буде щільно контролюватись президентською адміністрацією, власне, без її волі навіть ЗМІ під страхом великих штрафів не зможуть нормально висвітлювати процес. Але все ж таки одна річ – зібрати три мільйони підписів для проведення референдуму, і потім ще провести сам референдум. А зовсім інша – зібрати 80 тисяч підписів, котрі вимагають від парламенту прийняти той чи інший закон, як це запропоновано в Посланні президента.
Депутатам буде важко не прислухатись до цих 80 тис. голосів, адже в іншому випадку закон все одно приймуть на референдумі, проте в мільярдних бюджетних витратах, котрих він потребуватиме, виглядатиме винним уже не президент, а парламент. А щоб парламентарі думали пошвидше, їм можуть дозволити прийняти закон навіть після підписання президентом указу про всеукраїнський референдум. Якщо гарант наказує провести референдум про прийняття (чи зміну, чи скасування) певного закону, Верховна Рада, за ідеєю авторів Послання, зможе швиденько прийняти такий закон сама – і тоді вже ніяких референдумів не треба.
Одним словом, на Банковій відчули, що референдум – інструмент потужний, але ненадійний, складний в користуванні й дорогий. І хочуть перетворити його більше на інструмент шантажу.
Втім, тут-таки пропонуються запобіжники від надто легковажного ставлення до нових президентських ідей (на відміну від усього тексту Послання, цей його фрагмент навряд чи не був схвалений персонально главою держави). Отже, важливо: хоча народ завжди може на референдумі скасувати будь-який закон, прийнятий парламентом, сам парламент далеко не завжди може скасувати закон, прийнятий народом.
Знову вдамось до цитати: «…установити, що закони, ухвалені на всеукраїнському референдумі, можна змінювати за звичайною парламентською процедурою не раніше ніж за п’ять років або конституційною більшістю Верховної Ради України наступного скликання».
Як бачимо, йдеться про суцільне торжество над парламентом того самісінького народу, котрий вважає, що найбільший вплив на політику здійснює і не народ, і не парламент, а президент України (44,2 %). Проте приймати чи скасовувати укази президента народові чомусь не пропонується.