Впродовж останніх кількох тижнів Верховна Рада перестала тішити українців популярними в нинішньому скликанні атракціонами: депутати не блокують трибуну, не б’ються, не проносять в сесійну залу сторонні предмети та не ганяються один за одним у кулуарах. Частково, причиною тому затяжні травневі вихідні, частково – підготовка до акцій 18 травня та обговорення цих акцій опісля. Але головна причина – незворотне наближення літніх канікул і, відповідно, спад будь-якої політичної активності.
З усіх розваг народні обранці граються лише у гру «Спіймай ворожого кнопкодава». Поки що виграє опозиція. По-перше, полювання за «піаністами» опонентів у них краще організовано з технічної точки зору (у парламентській ложі помічників постійно знаходяться спостерігачі за сектором регіоналів, які оперативно передають виявлені факти кнопкодавства своїх опозиційним шефам), по-друге, відвідують засідання парламенту опозиціонери все ж значно дисциплінованіше, ніж регіонали.
Попри всі зусилля, забезпечити стовідсоткову мобілізацію членів парламентської більшості у пленарні дні влада так і не змогла. Тому провали трапляються регулярно. Останній приклад – четвергове голосування за призначення висуванки КПУ Вікторії Георгієвської членом Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Під час рейтингового голосування вона отримала 206 голосів «за», але й ті були нечесними – опозиція зафіксувала кнопкодавство і вимагала переголосувати. Спікер Володимир Рибак оголосив перерву до вечора, сподіваючись, що після обіду ряди більшості поповняться відсутніми. Але не сталося – Георгієвська набрала лише 209 голосів. Інший приклад, але специфічний – протягування сумнозвісного «закону про векселі». Вже декілька тижнів депутати від більшості віртуозно знаходять спосіб саботувати ініціативу «Сім’ї»: «губляться» в кулуарах та буфетах, виявляють неабику принциповість щодо персонального голосування, «не встигають» добігти до свого місця в залі, начебто помилково тиснуть «утримався» замість «за» тощо. Кулуарами ходить бувальщина про двох регіоналів, які під час чергової спроби ухвалити цей законопроект стояли в кулуарах перед табло, по якому йде трансляція, а, побачивши результат (не вистачило рівно одного голосу), заквапились до гардеробу зі словами «тікаймо, зараз нас будуть шукати».
Опозиція, свєю чергою, останнім часом зосередилась на позапарламентській активності. Конфлікт в середовищі «Батьківщини», не отримав розвитку одразу після травневих свят. Коротко нагадаємо: «старі бютівці», незадоволені посиленням позицій Арсенія Яценюка та Миколи Мартиненка і ймовірного переходу біло-сердечної партструктури під їхнє керівництво, підняли «повстання» проти «зайд-фронтовиків», вимагаючи виключити з лав фракції кількох депутатів, що не голосували за відставку уряду Миколи Азарова. Спроба заколоту провалилась, подальше з’ясування стосунків, як розповіли Тиждень.ua представники обох сторін конфлікту, перенесено на осінь.
Однак це може статися й раніше, якщо парламент таки призначить вибори столичного голови на літо, найпевніше – на 18 серпня (про вибори до Київради вже не йдеться). Справа в тім, що Віталій Кличко балотуватися на посаду очільника столиці точно не буде, а рівноцінного кандидата в УДАРу немає. Тому право пропонувати єдиного кандидата від опозиції переходить до «Батьківщини». І це питання може поглибити розкол між «старими» та «новими» бютівцями. Яценюк з Мартиненком зі своїм кандидатом визначились давно – це Петро Порошенко. Натомість інша частина біло-сердечних після довгих пошуків поки зупинилась на кандидатурі Миколи Томенка, зокрема, його підтримує очолювана ініціатором останнього заколоту Юрієм Одарченком київська міська «Батьківщина», котра формально і буде висувати кандидата в мери. Решта потенційних висуванців від «Батьківщини», чиї прізвища неодноразово спливали у ЗМІ (Володимир Бондаренко, Олександра Кужель, В’ячеслав Кириленко тощо), схоже, готові все-таки поступитися персональними амбіціями в ім’я єдності опозиційних лав.
Читайте також: Як скористалася влада інцидентом з Одарченком
Але і двох кандидатів, Порошенка та Томенка, буде досить, щоб на цій єдності поставити хрест. Якщо фракційна меншість (а провал заколоту довів, що «старі бютівці» – це справді меншість) не погодиться з кандидатурою Порошенка, справа цілком може дійти до їхнього виключення із фракції, або ж добровільного виходу, тим більше, що заколотникам вже пригрозили попередженням за винесення сміття з хати. В парламенті може створитися нова, давно прогнозована фракція «За Юлю», від якої на мерські вибори піде власний кандидат, наприклад, той же Томенко, який досі начебто не визначився, чи йому потрібно втягуватись у цю історію. Враховуючи, що є ще мінімум два кандидати, які використовуватимуть опозиційну риторику, Микола Катеринчук та Олег Ляшко, опозиційний електорат може просто розгубитися. У розпал відпускного періоду, коли в Києві відсутня значна частина активного проопозиційного електорату (натомість «бабусі Черновецького» нікуди не подінуться), перемога Олександра Попова стає реальністю. В такий спосіб регіонали, по-перше, остаточно монополізують владу в столиці (недарма Попов вже пропонує об’єднати посади голови КМДА і мера в разі своєї перемоги), по-друге, незадовго до Вільнюського саміту продемонструють Європі, як вони дбають про право киян на самоврядування.
З підготовкою до підписання Угоди про Асоціацію у листопаді пов’язане і довгоочікуване призначення виборів у п’яти проблемних мажоритарних округах. Чи будуть проводитись вибори ще й в округах Павла Балоги та Олександра Домбровського, достеменно невідомо. За останньою інформацією, все ж таки не будуть – але ситуація цілком може змінитися, адже закулісні торги між Банковою та угрупованням Балоги й Порошенка, напевне, триватимуть.
Проведення виборів у п’яти проблемних округах є одною з вимог ЄС, чітко вказаною у так званому «списку Фюле» (на відміну, до речі, від виборів у Києві). Українській владі найкраще було би проводити їх вже зараз, адже єврочиновники не втомлюються повторювати: ЄС – бюрократизована організація, яка потребуватиме декількох місяців для оцінки будь-яких дій української влади щодо підписання Угоди. Натомість Банкова керується радянським принципом «здачі об’єктів під дату», тому проведення виборів заплановане на жовтень, незадовго до саміту у Вільнюсі – за задумкою влади, це має позитивно вплинути на позицію європейських партнерів.
Читайте також: Леся Оробець про виконання умов підписання Угоди про асоціацію
Але регіонали не були б регіоналами, якби навіть з виконання вимог Євросоюзу не спробували витиснути максимум зиску для себе. Наразі навіть без соцопитувань зрозуміло, що кандидати від опозиції є серед фаворитів перегонів в усіх п’яти округах, адже «Батьківщині» та «Свободі» вистачило глузду висунути на повторні вибори саме тих, в кого було вкрадено перемогу 28 жовтня, а УДАРу – не створювати цим кандидатам конкуренцію, висуваючи когось від себе. Однак визначати результати виборів, очевидно, буде Центрвиборчком – саме той орган, який минулої осені, фактично, освятив фальсифікації у п’яти округах, відмовившись встановлювати підсумки голосування.
Наразі крісло голови ЦВК – єдине з найвищих у державі, в яке регіонали досі не посадили свого ставленика. Володимир Шаповал намагається балансувати між владою та опозицією, хоча тяжіє все ж таки до останньої. Регіоналам такий високо посадовець непотрібний. Тим більше, формальний привід позбутися Шаповала вже з’явився – сьогодні, 25 травня, йому виповнюється 65 років, тож, згідно із законом, він має покинути державну службу. Кого Партія регіонів поставить йому на заміну, достеменно невідомо. Довший час ЗМІ дружньо пророкували цю посаду чинному голові Мін’юсту Олександру Лавриновичу, але ситуація, схоже, змінилася. Деякі ЗМІ повідомили, що цю посаду ПР віддасть колишньому нардепу та представнику синьо-білих у ЦВК Владиславу Забарському, однак джерела Тиждень.ua цієї інформації не підтверджують, хоча й не спростовують. Так чи інакше, до вибору майбутнього очільника Центрвиборчкому регіоналам варто підійти дуже ретельно. Його завдання – не лише оформити «потрібний» результат на осінніх мажоритарних виборах, що апріорі буде непросто. Окрім високого рейтингу опозиційних кандидатів, є ще одна проблема – гарантовано висока увага до цих округів з боку Європи та українських ЗМІ, що дуже ускладнить фальсифікації. А на «бєспрєдєл» із залученням «спортивних журналістів» та «Беркуту» за декілька тижнів до вільнюського саміту влада навряд чи наважиться.
Читайте також:Влада отує реванш у проблемних округах
Перед майбутнім головою ЦВК стоятиме на порядок важливіше завдання – забезпечити переобрання Віктора Януковича президентом у 2015 році. В нинішній Україні панує сталінський принцип «головне, як рахують, а не як голосують». Але опозиція, судячи з розмов Тиждень.ua з окремими її представниками, до кінця цього не розуміє.