Вищий адміністративний суд України відмовився розглядати закон «Про всеукраїнський референдум». 29 квітня стала відома ухвала ВАСУ, за якою скаргу опозиції щодо цього закону «не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства». На думку «адміністративних» суддів, це має бути справою суддів конституційних.
Власне, рішення прийняли ще раніше. «25 квітня надійшла скарга, і вже 26-го суд прийняв ухвалу, ось так оперативно. Адже всі ці суди працюють в ручному режимі», – заявив Тиждень.ua народний депутат від партії УДАР Валерій Карпунцов, один з кураторів цієї справи від опозиції.
Нагадаємо, закон про референдум Верховна Рада прийняла на початку листопада минулого року. Президент Янукович підписав документ через три тижні після його прийняття.
Порядок оголошення референдуму, його проведення, підрахунку голосів та встановлення результатів у законі прописані так, що весь процес відбувається під винятковим контролем місцевих адміністрацій та Центрвиборчкому. Така схема, обурювались в опозиції, ставить референдум в залежність від однієї особи – президента.
Крім того, за законом, на референдумі можна приймати, скасовувати або змінювати будь-які інші закони (крім тих, що стосуються податків, амністії та державного бюджету). Можна також міняти й Конституцію (або приймати нову).
На останньому пункті особливо наголошували опозиціонери, вбачаючи в цьому загрозу узурпації влади. Щоправда, треба зазначити, що в питанні змін Конституції закон посилається на саму Конституцію: для змін до її частини І («Загальні засади»), ІІІ («Вибори. Референдум») та ХІІІ («Внесення змін до Конституції України») необхідна добра воля двох третин депутатів.
Водночас не заборонено вносити через референдум зміни до інших частин Основного Закону. Наприклад, до тих, що встановлюють повноваження і принципи взаємовідносин органів державної влади. Відтак цієї весни політики як від опозиції, так і від влади, заговорили про те, що глава держави може ініціювати всенародне опитування для зміни розкладів у владній системі, а то і для зміни державного устрою.
Називались: розпуск парламенту (на той час заблокованого) і проведення перевиборів виключно за мажоритарною системою, зменшення кількості депутатів (і можливе введення верхньої палати парламенту), зняття депутатської недоторканності тощо. У найпесимістичніших прогнозах ішлося про те, що президент може створити за допомогою референдуму цілком ручний парламент, а вже цей парламент дасть йому карт-бланш на подальше зміцнення влади через нові референдуми – якщо вони ще взагалі знадобляться.
Також озвучувались побоювання, що референдум може бути використано для легітимізації приєднання України до Митного союзу з Росією. В поточному році збір підписів за проведення такого референдуму вже почали комуністи, але останнім часом вони цю свою діяльність не афішують.
Зрештою, в середині березня низка досить дивних громадських організацій, чомусь тільки з двох міст – Харкова й Херсона – прийняли резолюції з вимогами провести всеукраїнський референдум про зміну політичної системи.
Читайте про це: За антинародною ініціативою
А незабаром ЦВК почала ухвалювати постанови, необхідні для організації референдуму. 2 квітня ЦВК прийняла одразу шість таких рішень, пізніше – ще три. На виконання деяких із них уже прийняв відповідні акти й Кабінет міністрів.
Опозиція одразу пообіцяла добиватися скасування закону. Ще 7 грудня «права рука» Арсенія Яценюка Андрій Пишний в інтерв’ю Тиждень.ua запевняв: «Ми працюємо над оскарженням цього закону в Конституційному суді… необхідно налагодити ефективну комунікацію із суспільством, яке б так само рішуче висловило своє неприйняття даного закону».
У критиків закону були всі юридичні підстави йти до суду. Закон приймали з порушенням вимоги про особисте голосування депутатів. Крім того, його прийняли без обговорення в залі та розгляду в комітетах, що суперечить закону про регламент ВР. Нарешті, найгірше: при прийнятті закону його просто фальсифікували.
Річ у тім, що відповідний законопроект парламент прийняв «за основу» ще в червні 2010 року. Після цього депутати внесли в документ низку поправок, і деякі з них було схвалено в сесійній залі під час другого читання 10 липня того ж року. Але в листопаді 2012-го Рада проголосувала за першу версію документа «в цілому». Навіть в українському парламенті подібні нахабні підтасовки, та ще й щодо резонансних законопроектів, трапляються досить нечасто.
І все ж для того, щоб сформулювати ці широко відомі факти у вигляді подання до суду, опозиції знадобилося цілих чотири місяці. Частково це можна пояснити дебатами між представниками різних опозиційних сил. Як з’ясував Тиждень.ua, той же УДАР пропонував одразу йти до Конституційного суду, але в «Батьківщині» наполягли на зверненні спочатку до ВАСУ.
Робилося це в першу чергу для того, щоб мати формальні підстави звернутися до Європейського суду з прав людини в Страсбурзі (ЄСПЛ). Однак логіка таких дій виглядає малозрозумілою. ЄСПЛ, як відомо, розглядає справи роками. За цей час можна провести не один референдум…
Тепер опозиціонери збираються скаржитись паралельно в Конституційний та Європейський суди. Щоправда, коли це станеться, неясно – судячи з коментаря вже згаданого депутата Карпунцова, опозиційні партії ще не починали консультацій на цю тему.
Неквапливість опозиції можна пояснити тим, що референдум як інструмент перезавантаження політичної системи наразі не є актуальним для Банкової. Йти на перевибори та зміну конфігурації парламенту там поки не наважились: заважають економічні негаразди, Європа, асоціацію з якою мріє підписати Янукович, нарешті, невпевненість у цілковитому успіху. Про це кажуть навіть деякі співрозмовники з числа офіційних осіб. За їхніми словами, в тому, що ЦВК взялася штампувати постанови на референдумну тематику, немає нічого екстраординарного – триває рутинна робота з приведення підзаконних актів у відповідність з новим законом.
Однак рушниця, що висить на стіні, як відомо, стріляє не в першому акті. А головне – грубі порушення, котрих припустились депутати, що приймали закон, і президент, котрий освятив його своїм підписом, нікуди не поділися. Тож для опозиції боротьба з цим законом повинна стати справою честі. Адже дивно блокувати парламент заради персонального голосування, і водночас «спускати на гальмах» незаконно прийняті владою рішення.