Тиждень.ua: На Київському безпековому форумі «Безпека в небезпечному світі» обговорювали, зокрема, лозунг «інформація хоче бути вільною». На вашу думку, яка саме інформація хоче бути вільною в Україні?
– Я не експерт з українських питань, тож можу казати про принципи глобальної свободи слова, які мають застосовуватися у кожній країні. Цілком правильним є те, що ми чинимо спротив непотрібним обмеженням в інтернеті. Такі заходи можуть застосовуватися лише як крайній інструмент впливу. Я співпрацюю з найбільшими у Великій Британії організаціями із захисту свободи слова і мені прикро через труднощі з вираженням свободи слова у деяких країнах. Є загроза, що спроби урядів обмежити поширення таких речей, як порнографія або відомості від терористичних організацій, будуть використовувати для створення нормативного або правового режиму, що обмежить інформацію значно більше, ніж це потрібно. Так, суспільство, вочевидь, потребує механізмів для обмеження «мови ворожнечі». Проте уряди багатьох країн, зокрема Російської Федерації, користуються такими методами для створення законів, які не лише обмежують «мову ворожнечі», а й дозволяють обмежувати поширення інформації, що є звичайною критикою у бік влади.
Тиждень.ua: Але як взагалі можливо казати про обмеження в інтернеті, який створювався як територія свободи?
– Торік на міжнародному телекомунікаційному форумі ITU в Дубаї авторитарні уряди, уряди країн, що розвиваються, а також уряди, які визначаються з політичним вектором, обговорювали саме різні види регулювання мережі та створення державних режимів для світової мережі. Проте інтернет працює так добре завдяки мультистейкхолдеризму (відповідальне партнерство державних структур, бізнесу та суспільства на засадах прозорості. – Ред.). На Форумі з керування інтернетом IFG у Баку в листопаді 2012 року було наголошено, що мультистейкхолдеризм заявив про себе як ефективну модель управління інтернетом у минулому. Ця модель не має змінитися у майбутньому.
Тиждень.ua: Як ви ставитеся до політики впровадження спеціальних алгоритмів для пошукових машин, які обмежують пошукові запити залежно від культурних аспектів країн, наприклад, мусульманських?
– Я відповідатиму загальними термінами. У кожної людини є власна думка про смак і про те, хто що бажає читати чи не бажає читати чи бачити. Всі люди різні. Проте я боюся, що в багатьох країнах світу – не лише на Близькому Сході – суспільства погоджуються з «інформаційним парканом», майже не беручи до уваги права людини. Ці «інформаційні паркани» уряди зазвичай впроваджують з аргументами: «якщо вам не подобається щось, не турбуйтеся, ми подбаємо про це». Але це неймовірно небезпечна ситуація. Лише той факт, що мені щось не подобається чи якщо щось може засмутити мене, ще не надає уряду права зупиняти інших людей, які хочуть отримувати не бажану для мене інформацію. Так, країнам необхідно встановлювати закони для обмеження поширення порнографії та проти розпалювання ненависті, але політика таких обмежень має бути гнучкою та постійно змінюватися. На Близькому Сході є особливі культурні умови. Але, попри це, якщо ви не хочете щось читати чи бачити, то просто не читайте це.
Тиждень.ua: Як користувач може бути впевнений, що постачальники пошукових систем або поштових служб не «зливає» інформацію?
– Я не можу говорити про інші організації, але переконаний, що Google не робить цього. Вочевидь, будь-яка діяльність з отримання інформації, що не передана добровільно, є незаконною. Це питання технічне і правове, але не питання моралі. Для мене це не є питанням моралі вже протягом багатьох років.
Тиждень.ua: Сучасні медіа існують в умовах так званого інформаційного шуму, який створюється шляхом клонування даних? Чи є це проблемою для традиційних засобів масової інформації?
– Цю проблему вирішують у площині інтелектуальної власності та законів про авторські права. Проблема не в інтернеті, а у правовій структурі. Подивіться, наприклад, на Вікіпедію, де у кожної інформації вказано джерело, причому першоджерело. Це дуже хороша практика сумісної роботи спільноти та механізму перевірки джерела інформації. Ми бачимо, що моніторинг плагіату стає більш ретельним, він уже перейшов у громадянській простір. Наприклад, якщо ви робите роботу на ступінь PHD і хтось хоче вкрасти три сторінки з вашої роботи, це зробити дедалі важче. Тому що кожен може побачити, хто з людей що постить та розміщує в інтернеті. У певному сенсі я думаю, що правильний механізм контролю за плагіатом вже створений. Нині можна дуже швидко довести, що хтось скопіював чужу інформацію. Тож проблема з клонуванням буде вирішена. Більшу небезпеку я вбачаю в тому, яку фінансову модель ми створюємо для людей.
Тиждень.ua: Ви маєте на увазі моделі заробітку на оптимізації та пей-вол механізмах у інтернет-версіях засобів масової інформації?
– Насамперед, ведучи мову про оптимізацію, ми маємо звертати увагу, як ми захищаємо авторські права, музику тощо і як ми можемо зупинити людей від клонування інформації. Крім того, треба розуміти, що немає жодної вигоди від розробки та підтримки системи, в якій творчість страждатиме. Якщо творчість страждає та обмежується, страждає інтернет, як наслідок – бізнес.
Моделі для медіа-бізнесу в онлайні дуже різні. Деякі газети роблять платний доступ і пей-волс, деякі впроваджують частково платний доступ, хтось залишився безкоштовним. Але поки що ніхто не має чіткої відповіді про ефективні моделі для медіа-простору з погляду бізнесу. Однозначно, в майбутньому моделі реклами та журналістики сильно відрізнятимуться від того, до чого ми звикли.
Сьогодні ми знаходимо нові бізнес-моделі, проте слід розмежувати журналістику та нові медіа. У традиційній журналістиці є іноземні кореспонденції, власники мають інвестувати кошти, щоб вони могли проводити розслідування. У вас має бути великий редакційний колектив для роботи з новинами, бо журналістика – це передусім пошук інформації. Я присвятив 30 років життя тому, щоб знаходити речі та інформацію, які люди не хотіли б відкрити. Це вимагає часу і коштує великих грошей. Треба інвестувати у гарну команду і витрачати місяці, місяці, місяці лише на одну історію. Однозначно, що ви не можете зробити це через Twitter або соціальну мережу.
Так, є так чимало нових форм інформації – слухові, візуальні, текстові формати. Але у нових медіа ми бачимо, що більша частина відомостей є тим, що я називаю «порожньою думкою». Більшість інформації у них – це потік «бла-бла-бла». Є дуже гарна риса у нових медіа – можливість поширення інформації. Я підписаний на користувачів Twitter, які постять посилання на розслідування, наприклад статті про корупцію у Росії або матеріали з американських сайтів. Тобто нові медіа є засобом популяризації гарної та кваліфікованої журналістики. Але самі нові медіа – це не журналістика.
Тиждень.ua: Чи вірите ви в нові медіа-моделі. Та які моделі можуть з’явитися у майбутньому?
– Якби знав це, був би мультимільярдером. Я й гадки не маю, що далі. Персональний комп'ютер був першим етапом, а сьогодні ви можете отримати будь-яку інформацію в будь-якому місці і будь-коли. Це змінює менталітет, але не завжди на краще, тому що телефони є невеликими, а обсяги інформації – меншими. Ми використовуємо Twitter, інші нові ЗМІ, весь інформпростір стає гнучким, все «дихає». Я не знаю, що буде далі, але технологія йде до того, щоб все було завжди фізично з вами. Усі думають, що з’явиться після Twitter. Той, хто знає відповідь, стане багатієм.
