У столиці країни, про яку стільки написав Карлос Кастанеда, а трохи ще й Ернест Гемінґвей я зупинивсь у престижному кварталі під назвою Койоакан, саме там, де колись убили льодорубом Льва Троцького. Саме в цьому районі – знаменитий музей художників Дієґо Рівери та Фріди Кало («блакитний будинок») і ботанічний сад.
Дивна річ, але найперше, що може викликати захват у Мехіко, – це метро. Воно тут чи не найдешевше у світі (один проїзд на будь-яку відстань коштує приблизно 50 наших копійок). Його розгалужені лінії охоплюють усі без винятку райони мегаполіса. І, звичайно, дістатися ним можна до будь-якого визначного місця. Такий режим користування міським транспортом вигідно відрізняє Мехіко від багатьох європейських міст, де ви спочатку роздумуєте, як слід купувати квитки в хитромудрих автоматах і скільки саме поїздок придбати нараз, аби зекономити. Тут квитки продають поштучно касирки у віконцях. Черг і сутолоки не буває. Але на деяких відтинках шляху окремі вагони призначені для чоловіків, а окремі – для жінок та дітей (так само, як, наприклад, у Токіо).
Зручна підземка дає змогу «оперативно» відвідати безліч музеїв та інших цікавих місць – місто ацтеків, усі без винятку квартали історичного центру, старовинні кладовища, знамениті парки – Чапультепек та парк Зелених індіанців – тощо. На одній зі станцій я зіткнувся з унікальним безплатним музеєм скульптур доколумбової доби: їм майже 2 тис. років. Стоять вони на двох платформах (адже в Мехіко, як і в Європі, зустрічні потяги не прибувають на єдину центральну платформу, посадку там здійснюють із двох перонів, розділених подвійною колією). Слід бути готовим і до того, що мексиканські жінки під час поїздки залюбки поправляють собі макіяж: таку картину ви спостерігатимете щодня. А найперше, чим торгують у тамтешніх вагонах, – це CD, музичні DVD й… солодощі! Така вона, вдача життєлюбних мексиканців.
На шляху до пірамід
До Теотіуакана в долині Мехіко, де розташовані відомі на весь світ піраміди ацтеків, я поїхав рейсовим, а не туристичним автобусом. До священних споруд залишалося пройти кілометра з півтора, аж раптом натрапив на покажчик, що запрошував ліворуч від шосе, до загадкових ацтекських палаців Тетітла й Атетелько. Жодного туриста там не було, всередині працювало кілька жінок-реставраторів. Їхня присутність і відсутність вхідних квитків свідчили, що ці пам’ятки закриті для відвідування. Утім, і без детальної екскурсії, палаци здивували своєю нестандартністю, адже абсолютно не відповідали традиційним уявленням про такі об’єкти. Це система невеликих кам’яних тінистих приміщень, розділених не дуже високими перегородками, – свого роду лабіринт під навісом. Власне, навіть не будівлі як такі: бо ж перегородки не є стінами, і в будь-який момент ви можете бачити майже всі «кімнати» палацу. Кожна з них має своє призначення й історію. Десь – святилище, десь – іще щось. Є кілька місць, до яких заходити заборонено. Ще дві пам’ятки, точніше їх руїни, містяться далі: це археологічні ансамблі Сакуала та Яяуала. Вхід до першого з них закрито, а територію обнесено металевою сіткою; він не має перегородок і схожий на місце розкопок. Поблизу не було ані душі!
Наближення до заповітних воріт комплексу пірамід супроводжується страшенною спекою. Сюди взагалі без великої пляшки з водою та парасолі (на випадок тропічної зливи) не варто й вирушати. Поблизу входу мене миттю атакують двоє ресторанних закличників, аби я відвідав їхні заклади. Оминувши цей нав’язливий сервіс і заплативши 51 песо в касі, опиняюсь у, без перебільшення, неймовірному місці. Від пірамід віє такою величчю, значущістю й силою, що враження від них збережеться, мабуть, до останніх днів життя.
Піраміда Сонця – найголовніша й найбільша споруда цього комплексу. Перше, що впадає в око дорогою до неї, – гігантський ринок сувенірів, ряди нескінченних лотків обабіч. Про різноманітні коралі, браслети, магніти, значки та інші дрібниці зайве й розповідати: їх, певно, десятки тисяч. Вражає велика кількість дуже красивого національного одягу, особливо жіночого. За умови доброго смаку й відповідного ансамблю, деякі сукні звідти в Європі можуть справити враження справжньої високої моди в етностилі. Безмежний асортимент сувенірних футболок за $1, якісні срібні прикраси, вдвічі дешевші, ніж у Старому світі. Простеньке плетене сомбреро тут можна придбати за півтора «зеленого». Щоправда, воно нагадуватиме трохи модифікований бриль. Покупців майже немає. Одначе торгують і тут, і далі, біля самих пірамід, із рук. Там, здається, ще дешевше.
«Відійти» після подорожі в Мексику непросто. Вам іще довго снитимуться привітні обличчя метисів, дивовижні фрукти й інші принади цієї магічно-чарівливої країни.