Звільнення колишнього міністра одразу здавалося малоймовірним. По-перше – попередній розгляд вироку апеляційним судом. По-друге, тривале призначення касації, яке тривало цілих 7,5 місяців замість 30 діб. І по-третє, захист, не очікуючи розгляду справи у найвищій судовій інстанції, вже подав документи до Європейського суду з прав людини. Що саме по собі є досить промовистим фактом.
Відтак розгляд у спецсуді був радше необхідною формальністю, ніж реальною можливістю змінити стан справ на користь засудженого.
Луценко в акваріумі
Якщо на попередніх засіданнях екс-міністр сидів у грубій та старій залізній клітці, то під час розгляду касації його помістили у нові, комфортабельні умови… у скляну кімнату, яку журналісти одразу охрестили «акваріумом». Кімнатка за розмірами нічим не відрізнялася від старорежимних «кліток», однак була обладнана сучасники куленепробивними склопакетами, які, окрім куль, не пропускали звук. Єдиним отвором було маленьке віконечко для спілкування із захисниками. Луценкові такі умови до душі не припали і він, як і його захисники, просив випустити його звідти. Особливі нарікання викликала звукоізоляція, через яку не було чути ані захисників, ані суддів.
«У Європі суспільство бачило вбивцю Брейвіка, з якого в залі суду зняли наручники і він сидів поруч зі своїми захисниками», – апелював до європейського досвіду колишній голова МВС.
Судді, однак, порадившись між собою, вирішили залишити Луценка в «акваріумі», оскільки переміщення його до захисників не передбачене законом. Правда, служителі правосуддя обіцяли не заважати спілкуванню міністра із захистом. Відтак вимушені були раз у раз спостерігати зігнутих у ріг захисників, які передавали Луценкові документи і записки.
Сам екс-міністр був змушений впродовж двох днів слухати через кватирку палкі промови своїх адвокатів та монотонне бубоніння прокурорів. При цьому Луценко під час виступів радше нагадував джина з пляшки – його начебто і не надто видно, але добре чути.
Флешбеки від учасників процесу
Під час своїх монологів учасники процесу радували поверненням у минуле та зачитуванням фактів, не раз і не два озвучених у судах різних інстанцій. Так, впродовж майже 40 хвилин у залі засідань виступав Олексій Баганець, який нагадав суддям, що свідки обвинувачення змінювали свої показання, а Луценко безпосередньо не віддавав наказів про зарахування стажу своєму водію Леоніду Приступлюку.
«Свідки обвинувачення змінили свої показання. Навіть Клюєв, на якого влада так посилалася, заперечив, що Луценко безпосередньо давав наказ зарахувати Приступлюку стаж, але й зазначив, що це не суперечило законодавству того часу», – говорив Баганець.
«Суд (Печерський районний суд Києва – Ред.) проігнорував факт, що слідчі тисли на свідка Мельника – його довго тримали в приміщенні без перерви на обід, після операції. Тиск чинився і після завершення слідства, і під час перебування справи в суді. Журналісти зафіксували факт спроби слідчого безпосередньо перед дачею показань схилити його до дачі неправдивих показань», – розповідав захисник.
Дісталося від захисту і заступнику Генерального прокурора України Ренату Кузьміну . Так, Баганець звинуватив його в тому, що у своїх інтерв’ю, «підміняючи суд», Кузьмін визнавав Луценка винним у злочині, вводив суспільство в оману, заявляючи, що Луценко тримають під вартою за завдання збитків у 1 млн грн., та про затримання Луценка за спробу виїзду за кордон. Причому все це відбувалося до вироку суду.
Захисник також зауважив, що він і не сподівається на звільнення Луценка, оскільки вже подано скаргу до Євросуду, в якій зазначено, що в Україні всі національні можливості для захисту вичерпані. Але про всяк випадок сказав, що вирок підлягає скасуванню, а кримінальна справа має бути закрита за відсутністю складу злочину.
Далі слово взяв Луценко. В його руках з’явилася вже знайома за попередніми засіданнями підшивка матеріалів і текстів справи. За традицією, екс-міністр сипав саркастичними фразами і риторичними питаннями, демонструючи позитивний настрій, однак з інтонації реплік було зрозуміло – надії на українське правосуддя давно вже немає.
Коментуючи збитки, завдані від передачі своєму водієві квартири, Луценко вкотре спробував пояснити, що помешкання залишалося у комунальній власності міста. «Яким чином можна було зарахувати це в збитки? Є ж якісь ази юридичні!», – вигукував він.
Він підтвердив, що у 2007 році квартира булла приватизована. Однак тут знову виникло питання: «Поясніть, чому мою квартиру забрали, а квартиру Приступлюка залишили? Якщо він її вкрав! Тому що Приступлюк отримав цю квартиру законно, як і безліч інших громадян», – перекрикував звукоізоляцію Луценко.
Далі мова зайшла про святкування Дня міліції, який визнали «святковими», а не «урочистими» заходами. Слідство вважає, що Лукценко перевищшив повноваження, коли наказав виділити гроші на свято всупереч розпорядженню Кабміну обмежити урядові свята під час економічної кризи.
Луценко ж нагадав – указ про відзначення урочистої дати було підписано президентом Кравчуком ще у далекому 1992 році. Постанову ж про відмову від «святкових заходів» приймав Кабінет міністрів після початку світової кризи, яка нібито і послугувала причиною кримінальної справи.
«Це ж в якій школі треба вчитися, щоб не знати, що указ президента розпорядженням Кабміну не скасовується?» – питав у скляних стін Луценко, попутно зробивши висновок, що його посадили за виконання наказу президента.
Екс-міністр також нагадав, що в законодавсті відсутні як факт визначення «святкові» та «урочисті» заходи.
«В Бойченка (Юрій Бойченко, слідчий, що займався справою Луценка – Ред.) срацював «уміщє», і він направив запит до інституту Поплавського. І знайшовся страшний доказ. Фахівці інституту переглянули відеозапис урочистостей і дійшли висновку, що це таки було свято», – іронізував екс-міністр.
Він продемонстрував суддям і прокурорам дві платіжки з палацу «Україна», та показав суддям штамп «оплачено» від Держказначейства. Луценко нагадав, що штамп підтверджує законність дії, оскільки це визнало Держказначейство.
«Скасуйте святкування Дня міліції як злочин. Це плювок в обличчя міліціонерів. Чому економія коштів стосується не Межигір’я, не СБУ, а одного дня в рік, коли міліціонер відчуває, що він хоч чогось значить», – посерйознішав колишній голова МВС.
«Якщо у вашому вироку будуть наведені не прописані із ГПУ нічим не доведені докази, а конкретні посилання на конкретних свідків і документи – я його визнаю. Якщо ви помітите процесуальні порушення, я буду вам вдячний, що Україна не отримає ганьбу і необхідності виплати премій мені. Я просив, щоби це рішення було об’єктивним. Воно має бути або виправдальним, або скасованим», – вже зовсім серйозно завершив виступ Луценко.
Прокурори майже не говорили. Озброївшись папірцями формату А4, прокурор Микола Курапов бубонів про порушення закону Луценком. Виступ прокурора викликав нестерпне і непереборне відчуття deja vu.
«Касаційна інстанція є судом права, а не судом факту. Він розглядає неправильне застосування закону, невідповідність призначення покарання. Він позбавлений можливості переглядати справи та однобічність і неповноту слідства, викладених у вироку тощо. Більшість доводів касаційних скарг не є предметом перегляду. Вони зводяться до неповноти слідства, не витребуваних документів, не підтверджені доказами висновки суду», – прозоро натякав прокурор на те, що захисники помилилися судом.
І одразу ж пустився у роздуми і оцінки фактів. Чого б не мав робити, оскільки кілька хвилин тому звинувачував у цьому ж адвокатів Луценка. Так, прокурор заявив, що Луценко сам підтвердив свої злочини, давши показання в суді. На змову міністра та його водія (у версії прокурора) вказували такі чинники: підвищення Приступлюку зарплати і надбавок, аж 16 заохочень Приступлюку, окремі з яких видавали двічі, хоча законом передбачено лише один раз (на місяць, рік – прокурор не зазначив). Крім того, посилаючись на слова свідків, прокурор заявляв, що Приступлюк не виконував обов’язків оперуповноваженого, а був лише водієм.
Перевезення ж спеціальної апаратури, на думку прокурора, не є виконанням таких обов’язків (хоча у Печерському райсуді Луценко неодноразово повідомляв – водій не може отримати допуску до автомобіля з таким обладнанням без спеціального допуску, який надають лише за певного звання та посади).
«Нарахування стажу Приступлюку розглядалося 3 хвилини – а це і реєстрація, і розгляд. Турчинов у суді заявив, що все залежить від «прискорення», наданого ініціатором. Сподіваюся, ні в кого не виникає сумнівів у тому, хто був ініціатором прискорення?» – багатозначно видав прокурор і замовк.
Було видно, що він дещо хвилюється, а сам текст дається важко. Судді, чи то побачивши прокурорські проблеми, чи то з інших причин, вирішив перервати виступ на півслові, й оголосили обідню перерву, після якої одразу вирушили до нарадчої кімнати.
Ухвала
Сліпа Феміда повернулася майже через дві з половиною години. Тремтячим голосом головуючий Сергій Слинько зачитує ухвалу.
«Касаційну скаргу задовольнити частково, – в цей момент у більшості присутніх перехоплює подих, у залі зависає мертва тиша, – Зменшити розмір відшкодування з 640 тис. до 609 гривень (суддя так хвилювався, що забув уточнити – тисяч. Про цей факт потім зазначили захисники Луценка – Ред.)», – читав Слинько.
На обличчях присутніх було видно і розчарування, і повне розуміння ситуації.
«Рішення приймалось в інших кабінетах, в яких ані захист, ані обвинувачення не були присутні», – пояснював потім Ігор Фомін, захисник. Щоправда, в ситуації є й позитив – національні засоби захисту вичерпані. Тож жодних формальних перепон для Євросуду вже немає, він може братися за розгляд справи Луценка, вважає адвокат.
Прокурор Курапов натомість, червоніючи, на подвір’ї суду пояснював на камери – рішення законне.
«Особа такого ґатунку, службовець першого рангу, вперше притягається о відповідальності за таке продвіженіє по службє», – говорив він. І вдавався до цитування своєї судової промови.
Судді читали далі: «Враховуючи, що складання ухвали вимагає значного часу, колегія суддів вважає за можливе оголосити лише результативну частину. Повний текст буде оголошено о 14:00 8 квітня».
Луценко сміявся.