До 75-ої річниці аншлюсу Австрії нацистською Німеччиною 12 березня 1938-го консервативна австрійська газета Der Standard опублікувала соцопитування австрійської компанії Market-Institut. Згідно з ним, 42% австрійців, переважно старшого покоління, вважають, що в аншлюсі «не все було так погано», а 53% назвали аншлюс добровільним возз'єднанням. Соціологічне дослідження засвідчило також, що 61% австрійців хотіли би бачити зараз у країні сильну руку, навіть, якщо будуть нехтуватися підвалини парламентаризму і демократії. Схоже опитування 2008-го показало ностальгію за сильною рукою лише 20% австрійців. І, якщо би партія націонал-соціалістів (заборонена законом) могла зараз обиратися на виборах у Австрії, то вона могла би розраховувати на 54% голосів. Соціологи кажуть, що австрійська крайня права Партія свободи зможе здобути чверть мандатів на наступних парламентських виборах у вересні, повторивши успіх 1999-го (27%), коли вона сформувала коаліційний уряд. Ця сила виступає за вихід із ЄС і проти іммігрантів, яких у Австрії майже п'ята частина населення.
Назавершена люстрація нацизму
«Це катастрофа, що показує, що політики не в силі стримати авторитарних тенденцій у нашій країні. Із досліджень з минулого десятиліття ми бачили, що дедалі більше сприймаємо принципи демократії. Але наступила глобальна криза і суспільні настрої змінилися. Діючого австрійського канцлера Вернера Файмана австрійці сприймають як слабку персону, яка керує слабкою країною. Вони сумують за сильною рукою», — каже австрійський публіцист Петер Гуемер.
Попри це, в економіці Відень добре дає собі раду. В Австрії на початку березня Eurostat зафіксував найнижчий рівень безробіття у країнах ЄС — 4,9%, а у січні один із найнижчих показників інфляції — 2,8%. Економіка Австрії та її експорт — продовжують зростати. У 2012-му ВВП країни виросло на 0,7%, що і не так погано на тлі кризи в єврозоні, яка затягнулася.
Британський професор каталонського походження Монтсеррат Гібернау в книзі «Ідентичність націй» бачить корінь проблеми не в економіці, а у ностальгії австрійців за пангерманізмом, який був характерний їм ще від середини ХІХ століття, а у міжвоєнний період досягнув апогею — аншлюс у 1938-му підтримали 99,7% австрійців. Після звільнення від окупації у 1955-му (тоді можливість союзу Австрії з Німеччиною заборонили союзники) пангерманізм пропагували в республіці лише крайні праві, які з середини 1980-их через певну втрату актуальності цієї теми змінили риторику на захист австрійської ідентичності та виступили проти імміграції, яка їй начебто загрожувала. Однак саме завдяки великому відсотку іммігрантів, які допомогли відбудувати країну після війни, за словами Гібернау, і сформувалася та сама нова австрійська ідентичність у другій половині ХХ століття. Лише з 1970-их австрійці почали вважати себе окремою від німців нацією (див. Малюнок 1). «Молода нація» австрійців, кажуть експерти, досі переживає процес свого формування.
Ще одна причина – “люстрація минулого”. «Австрійці не попрощалися з минулим, як це зробили німці. Вони не проходили цих болісних дебатів. Австрія, яку визнають першою жертвою Гітлера, ніколи не стояла біля стовпу ганьби міжнародної громадської думки. А співвідповідальність австрійців за злочини нацизму була протягом майже 40 років темою табу. Цю мовчанку перервали лише у середині 1980-их, коли виявилося, що австрійський президент Курт Вальдгейм був співвідповідальним за депортацію грецьких євреїв до концтабору Аушвіц», — каже публіцист німецького видання Die Zeit Гунтер Гофманн.
Мал.1 Розвиток австрійської національної ідентичності, 1964-1993 рр.
Після подій з Вальдгеймом усе змінилося. «Від середини 1980-их у нас не було села, яке би не перевірили на тему причетності до злочинів нацизму. Але молодь дедалі частіше каже, що історія їх не обходить. Згідно з опитуваннями, 61% австрійців вважають, що зведення рахунків з нацистським минулим і дебати про це варто припинити», — стверджує Гуемер.
«Австрія воювала у Другій світовій війні у складі нацистської Німеччини, а багато австрійців допомагали нацистам у таборах смерті. Але після війни Австрія протягом десятиліть повторювала міф, що стала жертвою нацистського гноблення. Опитування мало показати як нині австрійці оцінюють правління нацистів. Німецький журнал Stern назвав результати опитування шокуючими», – пише британське видання The Independent.
Австрійські «свободівці»
Партії крайнього правого спрямування завжди користувалися популярністю в австрійців. Причина їхнього успіху, вважають експерти, не в економічних чи соціальних кризах, а в політичних факторах. Один із них — незавершений процес люстрації нацизму після Другої світової війни. Найбільшою крайньою правою партією Австрії після Другої світової стала Націонал-демократична партія, утворена у 1967-му. У 1988-му політсилу офіційно заборонили через прийняття закону про заборону пропаганди нацизму. Однак у неї з'явилася наступниця — Партія свободи Австрії.
Історик Волтер Лакер каже, що Партія свободи, попри організацію зустрічей з ветеранами СС, не є неонацистською в традиційному розумінні, бо в її програмі та ідеології немає елементів несприйняття демократії і застосування насильства. На його думку, австрійські «свободівці» не є чистими нацистами, а їх ідеологія близька до націоналізму, ксенофобського популізму і авторитаризму. Інша частина істориків та політологів на чолі з професором Алі Мазруї вважає партію неонацистською.
Гібернау пояснює причини популярності австрійських «свободівців» граою останніх на антиіммігрантських страхах австрійців: «Зростання сумнівів у доцільності полікультурності, збільшення чутливостей до відмінностей, страх, що країну поглинуть іммігранти, які сприяють зниженню зарплат, зростанню рівня безробіття і злочинності, переобтяженню системи соцзабезпечення, дають аргументи правим радикалам. Крайні праві говорять про збереження «чистоти» національної ідентичності». Спротив і страх перед напливом іноземців в країну знаходить відгук серед доволі чисельного прошарку населення і не раз давали «свободівцям» путівку до влади.
За даними Eurostat, у 2010-му із 8,38 млн населення Австрії 1,28 млн. (15,2%) були іммігрантами (із них 0,5 млн із країн-ЄС, а 0,78 млн із країн поза межами ЄС). У 2001-му іноземці становили лише 8,9% населення країни (це без урахування нелегальних мігрантів). .
Під час виборів 1999-го Партія свободи зайняла відверту антиіммігрантську позицію і завдяки цьому здобула 27% електорату. Лідер австрійських правих Йорґ Гайдер стверджував, що Австрія не країна для мігрантів, пропонуючи ускладнити процес набуття австрійського громадянства, виселити з країни іноземців, які тривалий час сидять без роботи, та інші антиіммігрантські заходи.
Формування коаліційного уряду Партією свободи і консервативною Народною партією у 2000-му викликало хвилю критики у 14 європейських країнах, а Ізраїль тимчасово відкликав свого посла. Досі в ЄС існує неписане правило, що забороняє створювати коаліції з крайніми правими. Але австрійські «свободівці» тоді засудили усяку дискримінацію, заявили про свою толерантність, відданість демократії і пообіцяли боротися «з жахливими наслідками злочинів нацизму». Хвилю обурення вдалося утихомирити. Однак коаліція виявилася недовговічною. У 2002-му коаліційному уряду погано вдалося справитися з наслідками руйнівної повені, реформи буксували, а в Партії свободи відбувся розкол. На дострокових виборах у 2002-му політсила отримала лише 10%, сформувавши новий коаліційний уряд із «народинками». Однак її популярність невпинно падала, внаслідок чого австрійські праві втратили владу у 2005-му на користь коаліції “народників” і соцдемократів.
У 2005-му Гайдер покинув Партію свободи і заснував Альянс за майбутнє Австрії, який мав стати головною потугою крайніх правих. Однак у жовтні 2008-го він розбився в автокатастрофі і його справу продовжила Барбара Розенкранц, що у 2010-му брала участь у президентських виборах. Вона отримала понад 15% голосів і друге місце після діючого президента Гайнца Фішера. Розенкранц відома завдяки численним заявам на підтримку нацистів. А її чоловік Горст є членом забороненої неонацистської партії та пише книги про гітлеризм.
У 2008-му на хвилі антиіммігрантської риторики і боротби за захист австрійців від іноземців «свободівці» знову вийшли на третє місце на парламентських перегонах із 17,5% голосів. Нове політичне об'єднання та опозиційна діяльність країніх правих під час кризи сприяють новому зростанню їх популярності і можуть знову привести їх до влади у Відні вже на чергових перегонах у вересні.