Зранку доктор економічних наук, проФФесор Віктор Янукович розповідав в Українському домі журналістам, а за їхнього посередництва urbi et orbi про те, як керована ним держава успішно долає труднощі та рухається вперед.
А ввечері у телепрограмі шустрого Шустера доктор геолого-мінералогічних наук, член-кореспондент НАНУ, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 2004 року Ніколай Азаров наполегливо рекомендував народові сподіватися на покращення і наводив силу-силенну цифр, які характеризували невпинний рух країни вперед. І того ж першого березня популярний московський інтернет-ресурс «Газета.Ру» опублікував зроблений аналітиками авторитетної компанії Thomson Reuters огляд тенденцій розвитку науки в Росії у сув’язі з російською економікою.
Отож з останньої події і почнемо.
Висновки експертів не надто втішні для Росії: фінансування науки у цій країні у відсотках ВВП є значно нижчим за 2%, визнаних мінімально необхідними у G7 та нормою, до якої прагнуть дійти ближчим часом країни-члени Євросоюзу. Уже 20 років цей показник коливається навколо 1,1% ВВП Росії, на щастя, рідко опускаючись нижче 1%. Натомість Китай, скажімо, поставив собі завдання підвищити витрати на науку з 1,75% ВВП у 2010 році до 2,2% ВВП в 2015 році. Число дослідників в Росії за останні 10 років повільно, але неухильно скорочується, падає й активність публікацій. Бразилія, Південна Корея та Індія демонструють впродовж цього ж десятиліття значне стабільне зростання числа наукових публікацій, у Китаї це число росте майже по експоненті.
Утім, Росія може похвалитися тим, що зберігає першість у фундаментальних галузях: в лідерах у неї фізика, космос і математика. А от науки про живу матерію, які висуваються зараз на перший план у всьому світі, та прикладні дисципліни розвинені куди слабкіше. Натомість наука у КНР має яскраво виражений прикладний характер: у лідерах там матеріалознавство, хімія, інженерні науки та інформаційні технології. Індія також сильна в прикладних дисциплінах, але там ширше представлені хімія та фармакологія. Бразилія стоїть осібно: всі десять наукових галузей, у яких вона досягла найбільших успіхів, так чи інакше пов’язані з науками про живе. Загалом же найбільш збалансований «портфель» наукових тематик у п’ятірці держав «другого ешелону», чиї економіки демонструють зростання, мають Індія і Корея.
Читайте також: Мати справу з двома Росіями
При цьому у російському суспільстві стабільно падає інтерес до науки як такої і до науково-технічних відкриттів та новинок – за 10 років майже вдвічі.
А от в Індії цей інтерес стабільно зростає, й одними з найбільш популярних спеціальностей у вишах стали фізика, математика та інформаційні технології.
І тут саме час перейти від останньої новини до перших двох. Здавалося б, під патронатом двох нотаріально завірених учених (один – президент, другий – прем’єр) наука в Україні має якщо не квітнути, то бодай існувати на більш-менш прийнятному рівні. Ясна річ, до Китаю нам не дотягнутися, але хоча б на рівні Індії чи Росії українська наука з її численними потужними школами, традиціями, дослідницькими базами повинна успішно розвиватися. Але…
Але якщо 2010 року видатки на науку в Україні становили лише 0,43% ВВП, що було найменшим показником за десятиріччя і найнижчий рівнем витрат серед усіх європейських держав, то 2013 року це фінансування впало нижче за 0,3% ВВП. Це вже не Європа; це показник, характерний для Африки, і то не всієї, а лише для слаборозвинених держав цього континенту. При цьому фінансування університетської науки скорочене в абсолютних цифрах на 11% і на порозі закриття опинився цілий ряд дослідницьких структур; в Національній академії наук ситуація начебто дещо краща, але в багатьох академічних інститутах науковців уже «добровільно» перевели на неповні ставки – від 0,75% до 0,9%; написані і зверстані монографії та збірки статей роками лежать невидані, бо немає коштів на папір і друк. Про закупівлю нового обладнання годі й говорити, якщо воно не здійснюється за кошти міжнародних програм.
Читайте також: Академія, яку заснував Скоропадський
Середній вік докторів наук в академічній системі вже давно перетнув межу у 60 років, а кандидатів наук – у 50 років; це не дивно, бо молодий науковець не може нормально жити за жалюгідну платню, яка корелює із платнею двірника; звичайно, теоретично можна паралельно з тим викладати у виші, але де знайти сили й час на науку, маючи 900 «горлових» аудиторних годин на рік і необхідність заповнювати після лекцій безліч звітів і планів, яких вимагають «керівні інстанції» системи освіти, очолювані доктором історичних наук, професором Дмитром Табачником? Звичайно, у вишах та академічних інститутах є певна кількість аспірантів, часом навіть талановитих і самовідданих, але майже всі вони після захисту дисертацій або їдуть працювати за фахом за кордон (бо хочеться працювати в нормальних умовах), або йдуть у бізнес чи політику (бо треба годувати сім’ю). А без припливу молоді наука в Україні припинить існування (простіше кажучи, вимре) через 10-15 років з суто біологічних причин.
А тим часом, витративши (і «розпилявши») чималі мільярди на Євро-2012, влада України висуває нові пріоритети: провести у нас Євро-2020 та – разом із Польщею та Словаччиною – Олімпіаду-2022. І справді – навіщо українцям різні там фотоніки та мікротрони, нехай п’ють пиво та йдуть на стадіони!
…Отож формула «Україна – не Росія» означає насправді, що Україна під проводом команди проФФесорів є однією із загумінкових країн Африки…