П’ятничне розблокування Верховної Ради стало несподіванкою для всіх – адже ще увечері в четвер здавалось, що перемовники остаточно зайшли у глухий кут. Привид дострокових парламентських виборів поволі матеріалізувався, опозиціонери відкрито грали м’язами, заявивши про розгортання своїх виборчих штабів.
Але ситуація раптом змінилася – конфліктуючі сторони погодили текст змін до Регламенту, за яким будь-який депутат може «здати» спікеру свого колегу, якщо помітить, що за нього голосував хтось інший. Голова парламенту в такому випадку мусить з’ясувати, чи є прогульник у залі – якщо він буде відсутнім, його картка вилучається, а питання виноситься на переголосування.
Неважко помітити, що досягнутий компроміс суттєво відрізняється від початкових вимог опозиціонерів: впровадження сенсорної кнопки, суворі покарання для прогульників і кнопкодавів, аж до позбавлення їх депутатського мандату тощо.
Чому опозиція зробила крок назад і що, власне, сталося в ніч четверга на п’ятницю, або вже й у п’ятницю уранці, досі невідомо. В парламентських кулуарах нардепи самі намагалися це неформально з’ясувати у журналістів (картина не така вже й рідкісна, але дуже показова).
Відсутність правдивої інформації одразу ж породила чималу кількість чуток. Найпопулярніша – про те, що п’ятничне розблокування було «договорняком» між владою та опозицією, приуроченим до президентського «Діалогу з країною» та понеділкового саміту Україна-ЄС. В цьому контексті багато говорили про роль на переговорах секретаря РНБО та водночас неперевершеного майстра переконувати нардепів, і своїх, і чужих, Андрія Клюєва, який посеред тижня перехопив контроль над переговорним процесом у першого віце-прем’єра Сергія Арбузова.
В кулуарах багато говорять про оголошений Януковичем «кастинг на роль «рєшали» – пошук того, хто буде здійснювати керівництво норовливим парламентом в інтересах президента, в найближчі місяці, або аж до виборів 2015-го. Першим шанс проявити себе отримав амбіційний Арбузов, але з роллю знову не впорався (його перший провал мав місце наприкінці минулої сесії, коли віце-прем’єр не зміг одразу організувати своє формальне звільнення з посади голови НБУ). Тому президенту довелося вдатися до послуг перевіреного Клюєва, який не підвів і цього разу – для того, щоб вмовити усіх піти на компроміс, йому знадобилося лише два дні. До речі, саме подібна «некомунікативність» Арбузова і стала головною перепоною його прем’єрським амбіціям – тому принаймні найближчі місяці він напевно проведе у теперішньому кріслі, набираючись управлінського та кулуарного досвіду за спинами Миколи Азарова і Андрія Клюєва.
Арбузову було складно ще й тому, що вмовляти доводилось не лише чужих, а й своїх, а «донецький» Клюєв для регіоналів загалом куди ближчий і зрозуміліший, аніж «зайда» Арбузов. Але навіть Клюєву не вдалося вмовити всіх – протягом всієї парламентської кризи регіонали наполегливо ловили по всій Україні та по всьому світу власних депутатів і змогли-таки вийти на твердих 200 «багнетів». Але важливим є зараз кожен голос, тому найбільш злісних прогульників-списочників взагалі можуть позбавити мандатів, щоб замінити їх більш дисциплінованими колегами: найчастіше називалися прізвища Андрія Веревського, Юрія Іванющенка, Олександра Волкова (Веревського на тижні бачили біля Адміністрації президента – тому можливо, що питання щодо себе він вже зняв). Решті рядових регіоналів, котрі нарешті відчули власну значущість і потрібність і потай підтримували вимоги опозиції, було нарешті обіцяно лояльність та відкритість з боку керівництва партії та уряду в обмін на присутність в залі – досягнутий компроміс між низами й верхами дозволив ПР нарешті піти на поступки в переговорах з опозицією. На перевибори йти не хотілося нікому, а парламент якось розблокувати було треба.
Саме кличківці у п’ятницю першими пристали на умови регіоналів – їхні партнери по опозиції були змушені з цим погодитись, щоб не руйнувати опозиційну єдність. «Свобода», зрозумівши що УДАР послідовно перехоплює в неї імідж головної «партії прямої дії», намагалася піаритись на інших майданчиках
«Асиметричний» напрямок дій, з підключення прокуратури й податкової, про який писав Тиждень.ua, вочевидь було відкинуто як такий, що вимагає забагато часу й зусиль (хоча опозиціонери і справді казали, що тиск на багатьох із них з боку вищезгаданих органів під час парламентської кризи і справді посилився). Силовий сценарій було забраковано категорично. По-перше, це вкрай невигідно з іміджевої точки зору. По-друге, пересічні регіонали ледве погодились сумлінно приїздити в парламент на пленарних тижнях – але точно не готові підставлятись під кулаки опозиціонерів. По-третє, проти сценарію силового розблокування послідовно виступав спікер Володимир Рибак, не остання фігура в перемовинах.
Крім того, досягнутий компроміс регіонали цілком можуть виставити як свою перемогу – пропозиція вилучати картки відсутніх нардепів була однією з перших, озвучених з їхнього боку на переговорах. Але насправді ця поступка буде серйозним прецедентом, котрий надасть опозиції віри у власні сили і позбавить іміджу безсилих невдах. Тому нові категоричні вимоги до влади вона може озвучити вже дуже скоро. За часів президентства Януковича ПР лише одного разу пішла на поступки опозиціонерам, ухваливши компромісний варіант закону про вибори до ВР восени 2011-го.
Тоді це було зумовлено винятково тиском з боку Заходу. Європейський слід проглядається і у розв’язанні нинішньої парламентської кризи. Так, за чутками, європейські політики, зацікавлені у євроінтеграції України, наполегливо просили опозиційних лідерів розблокувати парламент хоча б для того, щоб ухвалити угоду про євроінтеграційні наміри України у переддень саміту Україна-ЄС. Хоча очевидно, що ця заява реального впливу на європейські перспективи України не матиме, тим більше її значення неспівставне з глобальними питаннями на кшталт визволення політв’язнів, вона стала додатковим аргументом для усіх сторін розблокувати діяльність парламенту. Так, вже в понеділок Янукович може доповісти європейцям, що заради високої євр інтеграційної мети готовий іти на поступки своїм опонентам. Опозиція, у свою чергу, уникла звинувачень у зриві європейського курсу (бо спроба схвалити заяву, ставлячи під нею підписи на парламентській трибуні виглядала непереконливо).
Європейські політики, зацікавлені у євроінтеграції України, наполегливо просили опозиційних лідерів розблокувати парламент хоча б для того, щоб ухвалити угоду про євроінтеграційні наміри України у переддень саміту Україна-ЄС
Загалом, найбільше від парламентської кризи виграла фракція УДАРу, головний організатор блокування. Кличківці запам’ятаються червоними светрами, «героїчними» ночівлями в залі, звитяжною нічною працею над законопроектами, «простонародним» поїданням вареників та помідорів. Але згодом від цього всього втомилися вони самі, тож вирішили відступити, зафіксувавши за собою хоч і не стратегічну, але все ж таки перемогу. За словам джерел Тиждень.ua, саме кличківці у п’ятницю першими пристали на умови регіоналів – їхні партнери по опозиції були змушені з цим погодитись, щоб не руйнувати опозиційну єдність. «Свобода», зрозумівши що УДАР послідовно перехоплює в неї імідж головної «партії прямої дії», намагалася піаритись на інших майданчиках: Київміськадміністрації, Гостинному дворі тощо.
«Батьківщина» за час блокування виглядала найбільш блідою, запам’яталась лише безглуздими внутрішніми суперечками про носіння вишиванок та висуненням Кличка в мери Києва, без відома та згоди останнього. Втім, Арсеній Яценюк всіляко намагався випромінювати оптимізм, заявивши навіть, що ідея регіоналів про голосування більшістю від реально присутніх в залі нардепів хоч і неконституційна, але піде опозиції на користь. Залишається вірити, що соратники зможуть переконати Арсенія Петровича, що така пропозиція є цілковитим «розводом кошенят» – у разі ухвалення відповідних змін до Основного Закону усі здобутки в боротьбі з кнопкодавством будуть помножені на нуль – Партія регіонів правдами й неправдами змогла зміцнити дисципліну у своїй фракції, тому більшість від присутніх нардепів завжди буде за нею, можливо, навіть без врахування комуністів, а опозиція знову буде позбавлена найменших важелів впливу на ситуацію.
«Батьківщина» за час блокування виглядала найбільш блідою, запам’яталась лише безглуздими внутрішніми суперечками про носіння вишиванок та висуненням Кличка в мери Києва, без відома та згоди останнього
Але навіть за чинної Конституції та оновленого Регламенту говорити про перемогу на кнопкодавством ще зарано. Головний недолік внесених до Регламенту змін полягає в недосконалості механізму виявлення та покарання не персонального голосування. Провідна роль у фіксації фактів парламентського «рукоблудства» відводиться журналістам, яким повинні помагати депутатські помічники, котрі займуть позиції у спеціально відведеній для них ложі. Без помічників не обійтися – зі своїх місць вони можуть контролювати віддалену «мертву зону» сесійної зали, в принципі недоступну об’єктивам фото- і телекамер, і негайно доповідати своїм керівникам. В тому, що такий механізм на практиці буде ефективним, є неабиякі сумніви. Навіть якщо інформація про кнопкодавство буде оперативно донесена опозиціонерам, головуючий на засіданні може елементарно «не почути» їх вимоги, під час особливо напружених і принципових голосувань. Приміром, екс-спікер Володимир Литвин такими «нападами вибіркової глухоти» страждав постійно.
В такому випадку опозиція лишає за собою право негайно зривати роботу парламенту. А це означає, що вже дуже скоро на нас чекають нові блокування, нові парламентські кризи і нові переговори.