Мода – це те, що завжди характеризує певну епоху. Були часи, коли в стінах українського парламенту можна було зустріти народних обранців в потертих штанях і засмальцьованих піджачках. Таких тепер, навіть серед обслуги в парламенті не зустрінеш. Набагато легше зашпортатись за мільйонера. Були, звісно і носії малинових піджаків, писку тогочасної моди, і оригінали в светрах.
Стіни Ради пам’ятають також, коли між них ходили депутати-унсовці вбрані в військові камуфляжі. Це була їхня принципова позиція. Щоправда, з часом вона перестала відігравати провідну роль і унсовці таки вбралися в пристойні костюми. Звісно, не такі, як в нинішніх депутатів, але вже не камуфляжні.
Особливо вирізнятися зовнішнім виглядом серед парламентарів, зазвичай не прийнято. Можливо, це пов’язано з тим, що їхня публічність досить умовне та обмежене явище. Переважно вона стосується їхніх популістських теревенів, але аж ніяк не уподобань і, тим більше, не статків. Всі свої «інтимності» вони воліють залишати поза межами досяжності суспільства.
І от тут виникає конфлікт інтересів. З одного боку не хочеться, щоб про тебе писали всілякі нісенітниці, але з іншого, так хочеться похвалитися новим швейцарським годинником чи сукнею від славетного модельєра.
От, як може відмовити собі, наприклад, Ганна Миколаївна Герман, знаменита модниця, прийти в парламент, в якій-небудь загадковій одежинці, купленій саме для того, щоб сотні депутатських очей, в один момент, зупинили на ній свій погляд і сказали «Вау!»? А потім ще мільйони глядачів подивилися в інтернеті чи телевізорі… і нічого не сказали. Тільки облизалися. Бо, те що вони кажуть, Ганна Миколаївна, зазвичай не чує.
Ганна Миколаївна, до речі, не єдина модниця парламенту. Скласти їй конкуренцію намагаються ще багато депутатів прекрасної статі. Скажімо, регіоналка Ірина Бережна, любителька дорогих аксесуарів. Вона настільки вірна дрес-коду своєї фракції, що навіть будучи депутатом зі стажем, не відмовляє собі в задоволенні носити сумочки ціною в 17 тисяч доларів.
Втім, оригінальна індивідуальна мода не завжди здатна задовольнити смаки народних обранців. Часом їм хочеться відчувати себе справжніми колгоспниками і вдягнути щось таке, що єднало би їх в одне ціле. Такі нагоди трапляються не часто, але все ж трапляються. Зазвичай, присвячені вони якимось знаменним подіям, як от відкриттю сесії, ув’язненню Юлі, чи блокування парламенту.
Український парламент колись вже бачив фракцію бютівців в білих светриках і навіть в білих футболках з серцями. Пам’ятає він тих самих бютівців і в чорних футболках з портретом лідера за ґратами, та написом «Юлі Волю». От чого бютівці ще точно не вдягали, так це камуфляжів. А жаль. Буде нагода обов’язково варто спробувати.
Останній кольоровий тренд в парламенті – це червоні футболки ударівців з написом «голосуємо особисто», які вони не лише на себе вдягли, але й роздаровують своїм конкурентам найчеснішим депутатам в світі. Наприклад, Михайлові Чечетову, чия мужня рука, є такою чесною, що її варто було б здати колись в музей історії України, як найчеснішу руку парламенту.
Що стосується вишиванок, то вони ніколи не виходили з парламентської моди. Втім, були часи, коли їх носив один лише депутат Шкіль, якому нині довелося втекти за кордон від переслідування правлячого режиму. На щастя, не за носіння вишиванки.
Проте, були часи, коли компанію Шкілю складали досить багато депутатів. За правління президента Ющенка, блаженного носія трипільських традицій, вишиванки пристрастились вдягати навіть ті представники істеблішменту, які українського етносу, безпосереднього творця тих вишиванок, навіть на дух не переносили.
Але ж все змінюється. Нині все стало на свої місця. Вони далі сидять в своїх сіреньких «бріоні» і ніщо не нагадує про їхні ганебні підлабузницькі вчинки. А вишиванки носять ті, кому подобається.
Насправді, нинішні носії вишиванок в парламенті, в переважній більшості вбирають їх від щирого серця. Принаймні, хочеться на це сподіватися. Так вони, демонструють електорату якими в житті керуються цінностями і який вектор руху для них найбільш прийнятний. Звичайно, що ці припущення взяті зі стелі і можуть виявитись ілюзією, але, на фоні провладної смугасто-георгієвської більшості, дуже хочеться у це вірити. Бо так вже гарно виглядає у вишитій сорочці, наприклад Арсеній Петрович Яценюк, що годі очей відвести. Не те що в якійсь там краватці чи сорочці з запонками. А Олександра Кужель, яка краля, а Тетяна Донець!
Звісно, декому така барвистість парламенту не до вподоби. Радівський семафор Чечетов, наприклад, власник «найчеснішої руки» вважає, що вдягати вишиванки в парламент не можна. На його глибоке переконання, це суперечить регламенту. Але хіба можуть бути глибокі переконання в людини, яка самим своїм єством суперечить регламенту. Навіть його соратник по фракції Олександр Фельдман і той вважає, що претензії до вишиванки не може бути. Традиція носити її в парламенті на його думку існує стільки ж скільки й сам парламент. «Я сам вже багато років постійно ношу кіпу і знімати її не збираюся. Я абсолютно солідарний з українцями, які ходять до парламенту у вишиванках, і з кримськими татарами, які носять свої національні головні убори», – сказав Фельдман.
