Єдиний виборчий список
ВО «Батьківщина» був задуманий як спроба протиставлення усієї опозиції «владі». А відтак став класичним передвиборним конгломератом. Одначе такий сенс у його дальшому існуванні зник фактично відразу після того, як соціологічні дослідження показали, що об’єднана опозиція не становить єдиної альтернативи режимові, а надто коли за результатами виборів список «Батьківщини» дістав лише половину голосів, відданих за опозиційні партії. Відтоді відцентрові тенденції в таборі об’єднаних лише посилювалися, виливаючись у більш чи менш публічне невдоволення діями керівництва (і насамперед Арсенія Яценюка) з боку частини старих бютівців, голови «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка та ін.
Але минулого тижня суперечності бурхливо вихлюпнулися назовні, ставши топ-темою в інформаційному просторі. По-перше, Анатолій Гриценко дав інтерв’ю газеті «2000», в якому різко розкритикував Арсенія Яценюка й Олександра Турчинова за авторитаризм та ігнорування позиції інших депутатів, серед яких мав на увазі насамперед себе особисто (див. стор. 12). По-друге, публічності набув конфлікт Олександра Бригинця, наразі безпартійного, якого вважають представником групи депутатів у фракції «Батьківщина», близьких до Петра Порошенка, та В’ячеслава Кириленка, що намагався до влиття в об’єднану опозицію розкручувати власний політичний проект «За Україну!». Бригинець розкритикував відновлення Кириленком (разом з іще трьома депутатами від «Батьківщини») членства у «За Україну!» й пригрозив вимогою відправити його у відставку з посади заступника керівника фракції.
Крім того, В’ячеслав Кириленко заявив, що цей конфлікт пов’язаний із вибором єдиної кандидатури на посаду мера столиці від опозиції: мовляв, Бригинець належить до групи, яка підтримує кандидатуру Петра Порошенка, а сам Кириленко – до тих, хто за висунення Віталія Кличка. Нарешті «Європейська партія» Миколи Катеринчука, іншого депутата, який обирався за мажоритарним округом від «Батьківщини», висунула свого лідера на посаду міського голови столиці. Очевидно, що київські місцеві вибори, відбувшись цього року, таки виявилися б неабияким яблуком розбрату для опозиційних сил.
За інформацією джерел Тижня, лише в «Батьківщині» мерські амбіції має ціла низка депутатів. Не позбавлений їх і Петро Порошенко, який останнім часом почав активно контактувати з опозиційними силами. Це знайшло вияв у висуненні його сина Олексія до Вінницької обласної ради від ВО «Батьківщина» та обговоренні можливості балотування його самого як єдиного кандидата в мери Києва від опозиції. Так само, за інформацією Тижня активно йде торг майбутніми кріслами в Київраді.
Проте винесення в публічну площину суперечностей у фракції «Батьківщина» саме зараз можна пов’язувати не тільки й не стільки з наближенням місцевих виборів у Києві, як із реакцією декотрих претензійних гравців на активне педалювання Арсенієм Яценюком ідеї створення єдиної партії. До речі, Гриценко в інтерв’ю тижневику «2000» наголосив, що ніхто з політсил-учасниць фракції «Батьківщина» з різних причин зараз не готовий влитися в єдину партію. Один із заступників керівника фракції Сергій Соболєв заявив у інтерв’ю, що обговорення кандидатури Яценюка як єдиного кандидата від об’єднаної опозиції на майбутніх президентських виборах не на часі, чинним залишається рішення, що таким висуванцем є Юлія Тимошенко, і взагалі тільки вона має право вести переговори про узгодження єдиного кандидата з іншими опозиційними силами.
Тут варто нагадати, що іще на початку роботи нового парламенту постало питання про створення однієї чи кількох фракцій із депутатів, обраних за списком «Батьківщини». Тоді Яценюкові й Турчинову вдалося зберегти її формальну єдність, але розбіжності всередині фракції лише поглиблювалися, зокрема й унаслідок розподілу місць у парламентських комітетах. Сьогодні ряд гравців, які ввійшли до «об’єднаного» списку з єдиною метою – подолати прохідний бар’єр, – прагнуть відновлення свого статусу самостійних гравців.
Водночас Арсеній Петрович може почуватися в певному сенсі заручником ситуації. Вливаючись до лав «Батьківщини», він, вочевидь, розраховував, що перетворить її на свою власну політичну силу. Це значною мірою пояснює його піар-активізацію останнім часом в образі «батька Батьківщини». Адже його мусить непокоїти можливість, що союзники по об’єд наній опозиції поставлять на іншого кандидата в президентське крісло на виборах 2015 року. Усвідомлення втрати перспективи стати єдиним кандидатом від опозиції може підштовхнути Яценюка до пошуку альтернативних сценаріїв, зокрема створення нової політичної сили замість боротьби (із сумнівним результатом) за контроль над різношерстим та переповненим амбіційними персоналіями конгломератом об’єднаної опозиції. Схоже діяв свого часу Віктор Балога, який відмовився від боротьби за встановлення контролю над «Нашою Україною» на користь створення власного проекту «Єдиний центр». Утім, на відміну від нього, Яценюк має ще й відносно високий особистий рейтинг.
Очевидним є і той факт, що влада роздмухує в інформаційному просторі протиріччя в лавах опозиції, бо дуже зацікавлена в цьому саме зараз. Активну роль в інформаційному підігріванні конфлікту беруть видання «Сегодня», «2000». Наприклад, останнє взяло скандальне інтерв’ю в Гриценка, а перше поширило інформацію про його виключення із фракції «Батьківщина». Близькі до влади політологи й надалі педалюють тезу про те, що Юлія Тимошенко «не може підтримувати Яценюка як єдиного кандидата від опозиції, а якщо й робить це, то лише тому, що помиляється». У даному випадку може йтися про ширший тренд, що не обмежується внутрішньою ситуацією в «Батьківщині». Скажімо, народний депутат від УДАРу Павло Різаненко повідомив про відновлення роботи його фальшивого блога на сайті Кореспондент.net, де було публіковано матеріали, покликані спровокувати конфлікт із «Батьківщиною». Так само важко не помітити, що актуалізація у ЗМІ (поза сумнівом, наявних, однак уже досить давніх) суперечностей збіглася з досить скоординованими діями опозиції щодо проведення позачергової сесії парламенту та боротьби проти кнопкодавства, зокрема блокуванням роботи Верховної Ради.