Сирійський диктатор покидає корабель лише в тому випадку, коли літає на вертольоті в Сирію, щоби взяти участь в офіційних зустрічах і прийомах.
За даними газети Al-Watan, коли Башар Асад вилітає з російської території в Сирію, то приземляється в невідомих заздалегідь місцях і його доправляють до президентського палацу під великою охороною. Вочевидь, російський військовий корабель є безпечним місцем для Асада, який втратив довіру до власної охорони.
Тож присутність Асада на військовому кораблі вказує на те, що Росія надала йому політичний притулок, але офіційних коментарів з боку Москви не було, зауважує видання. Ці подробиці цілком підтверджують висловлювання російського міністра закордонних справ Сєрґєя Лаврова, який нещодавно заявив, що усунення Асада від влади неможливе.
Що це все може означати для росіян? Адже Путін, мабуть, чітко усвідомлює, що механічне відтягування в часі падіння дому «асадінів» не може принести йому нічого доброго. У той час, як іще декілька років тому було очевидно, що Москва почала повертати свої колишні позиції на Близькому Сході, підтримка Кремлем за будь-яку ціну одіозного сирійського диктатора перекреслила весь колишній російський авторитет на Близькому Сході. І навіть таємна підтримка палестинців у арабсько-ізраїльському конфлікті вже не здатна компенсувати тих величезних політичних втрат, яких зазнав режим Путіна від участі в сирійській кампанії на боці Асада.
Адже крім того, що під час громадянської війни режиму Асада з сирійцями вже загинуло 60 тисяч мирних жителів, інфраструктурі Сирії завдано шкоди на $50 млрд. Цікаво, хто відновлюватиме країну після падіння влади «асадінів»? Чи готовий Владімір Путін, на совісті якого продовження страшної сирійської трагедії, принаймні частково компенсувати ці колосальні втрати?
Сім’я Асадів фактично увесь час свого тривалого правління Сирією (понад 40 років) була політичним клієнтом спочатку Радянського Союзу, а відтак і путінської Росії. Певна річ, Башару Асаду має бути відомо багато чого, про що в жодному разі не має дізнатися міжнародна спільнота. Тому в Кремлі обрали найбільш оптимальний, на їхню думку, шлях. Клієнта значно легше контролювати, коли він неподалік від тебе чи на твоїй території, на російському військовому кораблі. А потім можна буде виділити йому або пенсіон у Росії, або нишком ліквідувати, списавши все це на підступні дії сирійських «терористів».
Попри всю свою браваду і розповіді про успішну боротьбу з «терористами», президент Башар Асад прекрасно знає, що його дні при владі вже добігають кінця. Нещодавно він зустрівся зі своїми генералами і наказав випустити балістичні ракети на Ізраїль і Єгипет, якщо його буде вбито американськими ракетами, або ж натовп учинить над ним жорстоке насилля, як це було у випадку з лівійським диктатором Муаммаром Каддафі.
Поведінка Асада у цій екстремальній для нього ситуації дає змогу дещо зрозуміти, в якому психічному стані той нині перебуває. При чому правитель Сирії, який жив весь час у розкоші і був оточений натовпами підлабузників і лакиз, ніколи не був настільки дурним, щоб поставити своє життя під загрозу після нападу на Ізраїль чи Єгипет. Якщо ж Асад буде мертвим, то йому вже не буде чого втрачати. Ось чому він готовий поставити свій народ під небезпеку неминучої атаки відплати.
Нинішні дії Башара Асада дуже подібні до поведінки Адольфа Гітлера в останні дні Другої світової війни. Ховаючись, як щур у своєму бункері під вулицями Берліна, біснуватий фюрер, продовжував віддавати накази, котрі марно продовжували страждання його солдатів і мирного населення. На щастя для німців, більшість гітлерівських генералів втекли, боячись за своє життя. Вони настільки були зайняті пошуком безпечного для себе притулку, що не дуже звертали увагу на останні побажання демонічного розуму людини.
Що може статися з сирійським народом, якщо хтось розпочне виконувати накази Асада? Можливо, саме зараз провідні західні лідери мали б надіслати сигнали вищим сирійським генералам, що всі, хто виконуватиме злочинні накази режиму Асада, будуть притягнуті до відповідальності. І їх вишукуватимуть і відловлюватимуть, як це трапилося у випадку з Саддамом Хусейном та його поплічниками, і вони усі нестимуть відповідальність за свої злодіяння.
Й, звісно, генерали бачать, що сага Асада добігає кінця, і мали б розуміти, що більше зусиль вони докладуть для обмеження й узагалі уникнення цієї бійні, то більше матимуть шансів, коли постануть перед трибуналом. Сирійські генерали нині тримають не лише свою долю, а й долю всієї Сирії у власних руках.
Варто звернути увагу на той факт, що батько диктатора – Гафез Асад убив під час минулого повстання сирійського народу 30 тис. людей, а Башар Асад вже вдвічі перевищив цю цифру. Саме через страх відплати він і оселився на кораблі. Це можна пояснити двома причинами. Першою є те, що цим президентові, котрий утратив довіру свого народу, створено безпечне середовище. Бо є кордон безпеки перед тим, як можна буде до нього наблизитися. Чого йому вже не могли забезпечити у Сирії.
Читайте також: Наступний геноцид у світі
Друга причина перебування Асада на борту військового корабля – це можливість швидшого виїзду його з країни, якщо ситуація з безпекою розвиватиметься й надалі так, як зараз. Якщо ж повстанці будуть у змозі оточити президентський палац у Дамаску, то вирватися звідти Асаду вже б не вдалося.
Фактична втеча Башара Асада з території Сирії може означати те, що в конфлікті його з сирійським народом уже дуже близько до переломного моменту. Не виключено, що весь цей час Асада надихав приклад його батька, який жорстоко розправився з повстанцями і той факт, що його патрону Путіну свого часу вдалося придушити чеченський спротив.
І якщо це насправді так, то порівняння придушення Росією боротьби чеченського народу за свою незалежність, має вагомі недоліки, особливо якщо зауважити чисельність населення Чечні з усім населенням Росії, а також військовий потенціал чеченських повстанців з армією одного з найбільших у світі виробників зброї. У Сирії ж усе навпаки. Повсталий сирійський народ становить більшість, а хто представляє більшість, зрештою і вийде переможцем.
Однак, якщо й спробувати повірити в те, що сирійський президент Башар Асад справді прагне знайти якісь виходи із катастрофи, в яку він втягнув свою країну, то не можна не помітити того, що він не збирається зважати на ключові вимоги опозиції, серед яких те, що він повинен піти з влади і повернути сирійську армію та сили безпеки до казарм.
Роль сил безпеки в Сирії за режиму Асада набула такого гіпертрофованого значення, що одним зі спонукальних чинників, який і підштовхнув спалаху повстання народу, було саме домінування спецслужб у житті сирійського суспільства.
В останні десятиліття сирійські сили безпеки домінували в кожному аспекті життя країни, починаючи від необхідності їхньої згоди на всі призначення на державні посади і заборону для тисяч громадян Сирії виїжджати за кордон із політичних мотивів. Навіть приватному бізнесу необхідний був дозвіл від служб безпеки, щоб працювати.
Тому сирійська опозиція, добре знаючи, на яких китах тримається влада Асада, налаштована лише на те, що разом із Башаром Асадом свої місця мають залишити й усі ключові постаті режиму, особливо в розвідці й армії.
Нині сирійський президент повністю покладається на російську підтримку. А Москва хоче, щоби він залишався на своїй посаді до спливу терміну повноважень у 2014 році, мотивуючи це запобіганням будь-яким актам відплати і необхідністю уникнення сектантської війни. Російські посадовці навіть наполягали на зустрічах з опозицією, що Башар Асад повинен мати право висунути свою кандидатуру на наступних президентських виборах.
Росія не хоче формування майбутнього перехідного уряду, під контроль якого мали б перейти армія і органи безпеки, вважаючи, що відповідальність за такі питання повинна залишатися в руках Асада. Однак мільйони сирійців не згодні з такою російською пропозицією і вважають, що всі керівники і вищі чини армії і сил безпеки мають бути притягнуті до відповідальності, а самі ці організації реструктуровані.
Органи безпеки є найпотужнішими інструментами, які режим Асада використовує для контролю над сирійцями. І після того, як понад 22 місяці тому почалося протистояння сирійського народу з владою «асадінів», вони стали знаряддями вбивств і руйнувань у руках режиму.
У силових структурах Сирії працюють сотні тисяч військовослужбовців і цивільних, поряд з десятками тисяч інформаторів. За деякими оцінками, кількість працівників спецслужб нині становить близько 300 тисяч, враховуючи й інформаторів.
Структура контролю в сирійській армії побудована так, що агенти служби безпеки є під час воєнних операцій у всіх військових частинах, запобігаючи у такий спосіб дезертирству військовослужбовців різних рангів. Арештовуючи чи вбиваючи кожного, хто наважиться на втечу.
Є чотири основні підрозділи сирійських силових структур: військова розвідка, загальна розвідка, політична розвідка та розвідка ВПС. Кожна з них має десятки підрозділів і саме вони керують країною і управляють провладними бойовиками.
Військова розвідка входить до складу армії та займається перевіркою військовослужбовців, а також може втручатися в політичні і соціальні питання. Вона має філії в усіх містах Сирії і регулярно здійснює прослуховування телефонних розмов та рейди на об’єкти, які потребують її втручання. Це найвпливовіший із органів безпеки, і багато сірійських посадових осіб є вихідцями із цієї спецслужби.
Служба загальної розвідки Сирії контролює державну безпеку, а також втручається в усі аспекти життя сирійського суспільства. Зарубіжна філія цієї розвідки контролює посольства й іноземців, у той час, як в Сирії основна увага її діяльності приділяється питанням стеження за діяльністю письменників, журналістів, за друкованими й електронними ЗМІ, програмами радіо і телебачення.
Філія загальної розвідки стежить за безпекою в столиці Сирії Дамаску. А її внутрішнє відділення контролює інтелігенцію і внутрішні справи. Також вона має чимало в’язниць під своїм безпосереднім контролем.
Політична розвідка тісно пов’язана з Міністерством внутрішніх справ і несе відповідальність за контроль над діяльністю сирійських громадян і їхніми відносинами з державою. Вона контролює діяльність зареєстрованих і нелегальних політичних партій, ісламістських рухів, мечетей, церков, священнослужителів і торгівлю. Політична розвідка стежить за міністерствами, державними установами і держслужбовцями, що явно жодним чином не відображено у регулюючих сирійських законах. Також вона має власні в’язниці в кількох сирійських містах.
Розвідка військово-повітряних сил пов’язана з сирійськими ВПС і несе безпосередню відповідальність за безпеку Башара Асада під час його закордонних поїздок. Вона має свої в’язниці на авіабазах і стала основним інструментом фізичного знищення опозиціонерів від початку сирійської революції.
Перед початком повстання в Сирії руки спецслужб були повністю розв’язані і вони мали можливість втручатися у будь-які аспекти життя сирійського народу, при цьому залишалися непідзвітними нікому.
По суті, влада сьогодні у Сирії перебуває не в руках якоїсь партії, уряду, парламенту чи судової влади. Замість цього контроль над суспільством здійснюють органи безпеки і військові. Й органи безпеки є єдиними реальними інструментами в руках президента Асада. Всі інші установи виконують лише декоративну функцію і нічого не вирішують.
Діяльність органів безпеки заснована на абсолютній лояльності до президента. Все залежить від них, і тому спалаху народної революції в Сирії, зокрема, сприяло повстання проти засилля силовиків, тому що ті домінують у всіх сферах життя і несуть пряму відповідальність за безперервні порушення прав людини за останні чотири десятиліття.
І всі намагання Москви нав’язати міжнародній спільноті таке політичне рішення, за якого б Башар Асад не лише б залишався при владі, а й залізна хватка органів безпеки і надалі була недоторканною, звісно, не може влаштувати сирійський народ. Адже в такому разі всі його жертви, яких він зазнав під час революції, виявилися б просто марними.
Тому сирійську кризу в разі, якщо Асад залишатиметься при владі і матиме повний контроль над службами безпеки, ніколи не можна буде остаточно подолати. Чи довго від цього відмахуватимуться в Кремлі, хтозна. Адже відставка маріонетки Росії Башара Асада і його найближчого оточення – це єдиний реальний спосіб гарантувати припинення контролю над Сирією служб безпеки, який триває вже понад чотири десятиліття.