Скоро вже буде півтора року, як моя мама – Юлія Володимирівна Тимошенко – за ґратами.
Для мене очевидно, що вона позбавлена волі лише через те, що має честь, має мужність любити Україну, не зраджує своїм ідеалам, не поступається та не здається.
Я відчуваю серцем, як їй сьогодні боляче і важко. Кожною своєю клітиною я розумію, через які тортури та знущання вона пройшла.
Мабуть, вона могла би бути м’якшою, поступливішою… Але вона не може інакше, вона не може і не вміє жити наполовину, боротися на чверть, любити на третину. Бо вона справжня, моя мама…
Я пишаюся своєю мамою. Я пишаюся тим, як вона тримається сьогодні. Хоча це зізнання дається мені через біль, постійну тривогу та страждання.
Втім, для мене вона, в першу чергу, не великий політик, не лідер опозиції, не політв’язень. Для мене вона просто мама – найближча та найдорожча людина.
І тому, вважаю, я маю повне моральне право звертатися до вищезгаданих людей з прохання. На правах доньки.
Сьогодні у неї забрали все: свободу, здоров’я, право на захист, будь-яке приватне життя. В її палаті зафарбовані вікна, щоб моя мама не могла побачити волю навіть через скло. Вона живе під цілодобовим прицілом відеокамер. Її розмови прослуховують, а її саму постійно розглядають…
Моя мама не може ходити, бо в неї дуже болить спина. Вона кожної хвилини, кожної миті відчуває гострий фізичний біль, через що не може спати по кілька ночей поспіль.
Між тим тортури все тривають і тривають. Тому все, що відбувається з нею, – це експеримент зі знищення людини.
Для мене цілком зрозуміло, що мою маму хочуть убити. Вони не хочуть, щоб вона жила.
І зараз йдеться вже навіть не про покарання і не про розплату. Я не акцентую увагу на тому, що головні корупціонери обвинувачують у корупції невинуватих, а головні вбивці перекладають свою провину на тих, хто заважає їм підкорювати країну. Йдеться про фізичне свідоме вбивство моєї мами – Юлії Тимошенко.
Я звертаюся до головного лікаря Михайла Васильовича Афанасьєва, лікаря Ірини Фурси та інших медиків.
Я вам дуже вдячна, що попри нелюдяний тиск на вас з боку підлеглих Януковича ви у тих неможливих обставинах, які є, лікуєте мою маму. Я прошу вас, незважаючи на усі залякування, зберегти у своїх серцях те, заради чого ви працюєте усе життя. Прошу вас залишатися вірними тому, що називається клятвою Гіппократа, прошу вас і надалі рятувати життя та допомагати хворим. Я закликаю вас не дозволити їм вбити мою маму.
Я звертаюсь до Віктора Януковича, Віктора Пшонки, Рената Кузьміна, слідчого Грабіка та ваших підлеглих, бо вважаю, що всі ви несете повну відповідальність за незаконне утримання моєї мами без усякої провини за ґратами, за тортури над нею, за використання брудних технологій та паплюження доброго імені. І найголовніше – ви несете повну відповідальність за життя моєї мами.
Я не прошу вас бути чесними, людяними чи милосердними, бо розумію, що ці якості сьогодні в країні стали дефіцитом. Я не апелюю до вашої честі, бо знаю, що це марна справа. Я навіть не наполягаю на тому, щоб ви дотримувалися якихось правил та законів, бо не працюють зараз правила і закони.
Я прошу всіх вас тільки про одне: НЕ ВБИВАЙТЕ МОЮ МАМУ!
Я не боюся зламаної електронної пошти, я вже змирилася з тим, що не маю права на приватне життя. Я звикла, що для моєї родини нормою існування стали боротьба за свободу мами, за справедливість, за право на спокійну працю та приватне життя. Я знаю, що і для більшості українських родин таке нелюдське існування є сумною реальністю. Ми вистоїмо та поборемо все.
Але зараз мене хвилює одне: я хочу, щоб моя мама жила…