Зазвичай світлий празник Різдва Христового Віктор Федорович відзначає в Почаївській лаврі на Тернопільщині. І не дарма. Місця там чудові, намолені. Прикипів серцем до цього святого місця, прикипіло й місце до нього. Від щирого серця полюбили в Почаєві Віктора Федоровича, приймали завжди з розкритими обіймами, покладаючи на нього неабиякі надії. І варто сказати, що надії ці він намагався виправдати. Допомагав по змозі, сприяв у вирішенні важливих питань, обдаровував своєю президентською милістю. Але трапилось невиправне. Чорний кіт перебіг для Віктора Федоровича дорогу до Почаєва…
Подейкують, що насправді цим чорним котом став біометричний паспорт, закон про який ухвалив підконтрольний Віктору Федоровичу парламент. Ухвалив не з доброї волі, а з примусу. Змусили його до цього всесильні масони з Євросоюзу, шантажуючи набожну українську владу обіцянками ввести безвізовий в’їзд до Європи. Можливо, ще чимось шантажували, але про таке вголос не кажуть.
А для Почаєва, себто для монахів Свято-Успенської Почаївської лаври, цей біометричний паспорт гірший за чорта. Вони вірують, що взяти в руки таку гидоту все одно, що вклонитися дияволу. От і обурились святі отці, що такої прикрості припустився президент. Повстали всім миром і навіть написали злісного листа «Обращєніє братіі Лаври к Презідєнту протів ввєдєнія нових біомєтрічєскіх паспортов і унівєрсальних социальних карт» за підписом самого намісника архієпископа Почаївського вікарія Київської митрополії Володимира.
«Если мы сейчас не устоим в своих убеждениях и ради «земных благ» проявим малодушие, то нас ждут вечные муки, которым не будет конца, – погрожують монахи. – Мы убеждены, что никакого нам оправдания не будет, потому что Священное Писание предупреждает: «Кто поклоняется зверю и образу его и принимает начертание на чело свое, или на руку свою, тот будет пить вино ярости Божией, вино цельное, приготовленное в чаше гнева Его, и будет мучим в огне и сере пред святыми Ангелами и пред Агнцем; и дым мучения их будет восходить во веки веков, и не будут иметь покоя ни днем, ни ночью поклоняющиеся зверю и образу его и принимающие начертание имени его» (Откр. 14, 9-10). Поэтому, просим Вас, уважаемый Виктор Фёдорович, засвидетельствуйте, что Вы православный христианин не только по имени, но и по делам. Окажите помощь православным христианам в предоставлении законодательного права жить без идентификационных номеров, универсальных электронных карточек и биометрических паспортов в пределах своего государства.»
Утім… Віктор Федорович чи то не почув благання Почаївської братії, чи то його йому не озвучили, чи то, справді, є він «православний хрістіанін» лише за ім’ям, але паспорти незабаром стануть реальністю. І от із цього приводу в Почаєві дуже обурились. Місцеві жителі подейкують, що дороги в Почаїв тепер президентові нема. Доки не покається, звісно, і не скасує біометрику у підконтрольній йому державі. А що Віктор Федорович і сам це добре розуміє, то й не ризикнув з’являтися в Лаврі цього Різдва. Навіщо йому зайві клопоти і ганьба. Куди приємніше поїхати туди, де тебе чекають. Наприклад, у жіночий монастир.
Втім, у Почаєві таку відмову сприйняли по-своєму. Самі монахи, а заразом і жителі підконтрольного їм містечка, кажуть, що гарант, насправді, злякався не лише ганьби, яку йому могли влаштувати ченці, а й дещо серйозніших речей. Приміром, прокльонів чи навіть якихось підступних діянь, духовних і тілесних. Монахів у такому, певна річ, гріх підозрювати, але ж у страху очі по яблуку. Хай там як, але весь Почаїв тепер говорить лише про одне. Про те, що боїться президент гніву Божого і, звичайно, чернечого.
Будемо сподіватися, що все це лишень балачки і плітки недалеких. Просто одні не змогли донести до високих вух керманича свою правду, а носій цих вух не зумів у тій правді розібратися. І таке буває…
Бо Тернопільщина, насправді, завжди рада візитам президента. Хоча й доводиться часом стикатися з певними незручностями, пов’язаними з його пересуванням, зате ям на дорозі, якою їде його світлість, стає менше. А це ж, неабияка втіха…