Сам він історик, відомий в англомовних країнах своїм легким, яскравим, майже белетристичним стилем. Одна з перших його книжок – детальний опис Полтавської битви. Можливо, тому він радо погоджується поспілкуватися з українським виданням.
У. Т.: Чи важко витримувати тиск громадськості й ринку навколо присудження премії?
– Намагаємося витримувати тиск з іронічною посмішкою. Заради Бога, це лише літературна премія! Але ми прагнемо виконувати роботу відповідально й не озиратися на інші фактори на кшталт «а тепер треба взяти когось із Азії». Зосереджуємося на пошуку дуже хороших авторів. Це неважко, але то завжди непросте рішення, бо дуже багато письменників заслуговують на премію. І коли в нас є п’ять авторів, непросто сказати: «Нехай буде оцей, а не отой», бо їх неможливо порівнювати. Ми не вручаємо нагороду якійсь країні, ми вручаємо її видатним авторам. І є сотні письменників, які її гідні.
У. Т.: Китайський письменник Мо Янь отримав цьогоріч Нобелівську премію напередодні з’їзду Компартії КНР, що визначив проводирів країни на десятиліття. Який меседж ви послали китайцям напередодні цієї події?
– Читайте Мо Яня. Він каже багато незручної правди про вчорашній і сьогоднішній Китай. Гадаю, це відзнака більшої важливості Азії, економічної, культурної та політичної. Але, на жаль, тут перед нами стоїть проблема перекладу. Коли немає перекладів того чи іншого автора шведською, англійською, німецькою, французькою, іспанською чи італійською мовами, якими ми володіємо в Академії, замовляємо їх спеціально для себе, і саме так було з Мо Янем. Його видавали французькою і японською. Тільки три романи вийшли шведською. Тепер у нас є ціла купа «таємно» перекладених його творів. Отак ми намагаємося не дискримінувати нікого. Ми свідомі своєї відповідальності, тому замовляємо переклади, і так щороку.
Мо Янь поєднує водночас традиції західні й східні китайської класичної літератури. Пише про село, про рідний повіт, про голод 1950-х років. Багато оповідань ґрунтуються на історіях, які він почув малим. Але все може трапитися в його творах. Люди перетворюються на речі або на тварин у звичайний, буденний спосіб. Мо Янь пише дуже суб’єктивно, майже гіпнотизує, часто використовує вкладені історії. Він дуже чутливий. Запах і звук у нього мають колір. Може відтворити словесно звук соломинки, що падає додолу, а коли пес обтрушується, пише, що 49 крапель полетіло в такому-то напрямку. Він авангардист, але його легко читати. І в цьому є якась моральна серцевина. Він не описує китайських селян як антрополог із Марсу, він один із них.
У. Т.: Нобелівську премію часто називають заполітизованою.
– Це дурість. Бо за ті роки, що я в Академії, нас часто критикували, мовляв, вони дають премію тільки лівим письменникам: Ельфріда Єлінек, Доріс Лессінґ, Гарольд Пінтер – це лівацька нагорода. А потім ми присудили її Маріо Варґасу Льйосі, й усі сказали: це права академія, даємо премію тільки правим. А торік ми нагородили шведського поета, і нам сказали: замало політики, чому б не зупинитися на комусь із якоюсь визначеною позицією? Гадаю, це з розряду «літератури для чайників». Якщо ви нічого не знаєте про літературу, завжди матимете власну думку відповідно до політичних аспектів. Але ж це літературна премія, яку дають тільки за літературні заслуги. Проте чи може література мати політичний ефект? Авжеж, але ми ніколи не даємо премію тільки за це! Нагороджуємо нею на підставі письменницьких заслуг.
У. Т.: Які ж шанси в українських авторів привернути вашу увагу?
– Гадаю, всі письменники мають шанс привернути нашу увагу. Це дуже легко. І ми намагаємося покривати більш-менш усі мовні ареали.