До Ради полінувалися завітати навіть професійні прогульники, хоча преса дуже чекала рідкісної нагоди поспілкуватися, приміром, з Рінатом Ахметовим чи Юрієм Іванющенко («Юрою Єнакієвським») – втім охорону будівлі парламенту про всяк випадок все ж посилили.
Натомість в парламент ледь в повному складі прийшли ті, для кого нинішня каденція може виявитися останньою, окремі з них почали святкувати «дембель» в парламентському буфеті з самого ранку.
Однак більшості «прольотчиків» було не до святкувань – Рада збиралася остаточно ухвалити держбюджет на наступний рік, що давало цим народним обранцям можливість востаннє непогано підзаробити, користуючись своїм статусом.
Читайте також: За що можна «подякувати» Раді VIскликання
239 голосів, які проект бюджету набрав у першому читанні, не давали регіоналам впевненості в його остаточному прийнятті. А зробити це в будь-якому разі мала ще чинна Рада, бо наступне скликання, схоже, буде далеко не таким слухняним, і численні мажоритарники навряд чи б проголосували «за», не отримавши багатомільйонних субвенцій на рідні округи.
Читайте також: Чого чекати від бюджету-2013
Заради цього всупереч закону було змінено і процедуру ухвалення – «кнопкодави» самі собі встановили крайній термін на 6 грудня.
Як наслідок, останні дві доби тривали безперервні консультації, які вилилися в приблизно сто внесених до проекту бюджету поправок щодо додаткового виділення коштів. Самих поправок при цьому ніхто не бачив – сотні мільйонів гривень розпилювалися «з голосу» голови бюджетного комітету Валерія Баранова.
«Збільшити видатки розвитку на 1 мільйон 500 тисяч гривень для Харківського апеляційного господарського суду», «Передбачити бюджетну програму субвенцій на продовження будівництва житлових будинків в місті Почаєві Кременецького району Тернопільської області, визначивши видатки розвитку у сумі 15 мільйонів 600 тисяч», «Передбачити бюджетну програму «Державна підтримка розвитку хмелярства <…>», визначивши видатки розвитку у сумі 100 мільйонів гривень», – монотонно читав Баранов. Ледь не кожен з таких пунктів трансформувався у конкретний голос «за» зацікавленого у ньому нардепа. Зрештою, знайшлося 242 голоси, комуністи не підтримали, регіонали дібрали «тушками».
Жодних спроб завадити голосуванню опозиція не зробила, обмежившись млявими коментарями журналістам про «злочинний режим» і «бюджет для своїх».
Покінчивши з бюджетом, лідери фракцій зійшлися на останню в цьому скликанні нараду. Належало вирішити два нагальних питання – про податок на продаж валюти населенням і про особисте голосування депутатів. До першого пункту руки в сесійної зали так і не дійшли, хоча досі чинний спікер Володимир Литвин анонсував розгляд цього проекту. Потім регіонали намагалися демонструвати здивування його поведінкою – насправді ж для ухвалення скандальної ініціативи у них елементарно забракло голосів.
Читайте також: Володимир Литвин про кінець світу і кориду
З особистим голосуванням ситуація була складнішою. Схоже, опозиція зрозуміла, що категоричною позицією по цьому питанню сама себе загнала в пастку. Відмовившись брати участь в роботі підготовчої групи, опозиція вже нарвалась як мінімум на невигідну розсадку в сесійній залі (адже більшості її демарші лише були на руку).
Зрештою, сторони знайшли компроміс, ухваливши законопроект авторства регіонала Володимира Макєєнка, яким, окрім обов’язковості голосування кожного з депутатів лише за себе, передбачено заборону на блокування трибуни чи зрив голосування в інший спосіб (проект опозиціонера Миколи Мартиненка, який прямо передбачав введення системи «Рада-3» регіонали провалили).
Цілком очевидно, що за відсутності будь-якої відповідальності за порушення цих норм, вони є не більше, ніж «фількіною грамотою». Більше того, в кулуарах напівжартома обговорювався метод обману системи «Рада-3», навіть якщо така буде встановлена. Винахідливі кнопкодави з’ясували, що одночасно проголосувати за себе і за колегу у них не вистачить довжини пальців, однак її буде цілком достатньо, щоб тримати кнопку «за» на своєму пульті і одночасно тиснути на сенсорну кнопку в сусіда. Таким чином, два нардепи зможуть проголосувати трьома картками, і чисельність необхідних для ухвалення рішення кнопкодавів автоматично скорочується на третину.
І справжній вінець абсурду – саме рішення про обов’язковість персонального голосування було прийнято 388 голосами, тоді як в залі фізично перебувало десь дві з половиною сотні нардепів…
«Прощавай, мій улюблений цирк», – прощально мовив сам до себе депутат багатьох скликань, чия політична кар’єра з кінцем цієї Ради, скоріше за все, таки добігла кінця.