Вона докорінно змінила підхід до впорядкування книг в американських бібліотеках, а разом із тим і пошуку інформації. Запропонована Дьюї система базувалася на десятковому принципі, де кожна з галузей знань отримала свій набір цифр: 100 — філософія та психологія, 200 — релігія, 300 — соціальні науки, 400 — мова, 500 — наука, 600 — технології, 700 — мистецтво та відпочинок, 800 — література, 900 — історія та географія. Цей новаторський підхід відбивав тогочасне уявлення про схему людських знань. Але він їх і консервував. Консервував надовго. Пощастило хіба що комп’ютерним наукам. Вони отримали код 000.
Наступними сходинками в цій класифікації було заглиблення до конкретних тем. Подивимося на прикладі історії та географії, як це запропонував Дьюї. Розділ 900 — це історія, яка поділяється на 900 — історія, географія та допоміжні (спеціальні) дисципліни, 901 — філософія і теорія історії, 902 — історичні зібрання, 903 — словники, енциклопедії і т. д., де 909 — це світова історія. Далі, якщо подивитися на спосіб упорядкування книжок і знань у цій категорії, 910 відповідає за географію та подорожі, 920 — це біографія та генеалогія, 930 — історія стародавнього світу (до 499 року), 940 — історія Європи, 950 — історія Азії, 960 — історія Африки, 970 — історія Північної Америки, 980 — історія Південної Америки та 990 — історія інших територій, де будуть Австралія, Нова Зеландія та вся Океанія з Арктикою та Антарктикою та де під чарівним номером 999 будуть позаземні світи. Що ж, і про них Дьюї вже розмірковував у своїй системі.
Читайте також: Завершення монополії держави
Ця, видавалося, гарна та амбітна система мала спростити бібліотекарям та тим, хто приходив до читальних залів, пошук необхідної інформації. Отже, якщо комусь потрібно було знайти книжку про часи Юлія Цезаря, то алгоритм пошуку мав би починатися з 900 — це історія, потім 930 — історія стародавнього світу, далі 937 — італійський півострів до 476 року, і вже далі шукати нашого героя. З такими пошуками все просто. Але зараз, в епоху комп’ютерних каталогів, ніхто не морочить із цим собі голову. Пишемо в пошуковому рядку «Julius Caesar» і отримуємо кілька тисяч результатів, які далі фільтруємо залежно від того, що шукаємо. Шукаємо п’єсу Шекспіра — тоді література, біографія — тоді це більше історія, його похід на Британські острови — це точно історія. Але що робити, коли нас цікавить історія країни, якої не було в 1876 році? Де знайти про неї інформацію? І тут наші очі знаходять ту цифру, яку винесено в заголовок.
Якщо ми шукаємо Україну, то наше місце — 947: Росія та сусідні країни Східної Європи. І тут немає жодних претензій до Мелвіла Дьюї. Він усе робив правильно, з огляду на час, у якому створював свою систему. Про Україну в середині 1870-х років важко було би почути в США навіть зі слів першого покоління емігрантів із тих земель, що ми вважаємо українськими сьогодні. Та й навряд чи затяті позитивісти взяли б до уваги у своїх міркуваннях та практичних втіленнях із каталогізації знань інформацію про те, що для них не було країною. Цей принцип домінує в каталогізації й сьогодні. Наведу два приклади. Відома всім книжка Ореста Субтельного «Україна. Історія» («Ukraine: A History»), перше видання якої побачило світ 1988 року, у каталозі Бібліотеки конгресу за класифікатором Дьюї позначена 947.71. З цим у 1988 році можна було погодитися. Натомість моя книжка «Європейська експансія та спірне прикордоння пізньосередньовічного Поділля, Україна» («European Expansion and the Contested Borderlands of Late Medieval Podillya, Ukraine», 2019), описана як 947.7902. І хоча там про Росію ані слова, ця книжка каталогізована з початковими цифрами 947.
Що з цим робити? Адже будь-яка зміна принципів подібних ієрархічних систем нагадуватиме розворот авіаносця в річковому порту Києва або Черкас. За розмірами та за належного поглиблення фарватеру це можливо, але на практиці ніхто навіть не замислиться над подібними маневрами.
Читайте також: Марна спроба централізації
І не повинно дивувати, що нас дуже часто не помічають, а якщо помічають, то крізь призму того, яке місце ми займаємо в подібній науковій класифікації. Бо в цій системі координат завжди буде «Russia is first, and Ukraine is second or…». Ніде правди діти, в американських університетах повно хороших і дуже хороших спеціалістів з історії Росії. Багатьом із них здається, що вони зможуть зрозуміти й Україну. Ті, хто таки наважується реально доторкнутися до українських реалій, та ще й неупереджено, дуже швидко переконуються, що російські окуляри та весь попередній досвід не працюють. Це не Росія. Однак ті, хто зараз при владі, вчилися за старими лекалами світу, скроєними ще в другій половині XIX століття. І тому нас не повинно дивувати ставлення «великих» країн. Ця система надто інертна, і ніхто не буде змінювати її заради якоїсь країни, якої не було в XIX столітті. Наше завдання — не мовчати й постійно нагадувати про себе. Світ змінився, і наше місце в системі координат не 947.