Шлях у гори починається із залізничного перону. Можна вирушити на «штурм небес» із закарпатського боку, скажімо, з Мукачевого. Але найближчий і найзручніший плацдарм усе ж таки столиця Прикарпаття.
КРОК № 1.
Івано-Франківськ
Вийшовши з потяга, можна відразу ж пересісти на електричку до станцій Вороненко, Яремче, Ворохта, Буковель, Рахів, залежно від обраного базового пункту початку сходження. Три залізничні вагончики ходять горами, вздовж Прута, долаючи мости, полонини, тунелі. Поїздка буде цікава й у випадку, коли віддасте перевагу автобусу або маршрутці на Ясіню, Рахів, Яблуницю, Верховину. Автотранспорт забере вас також від івано-франківського залізничного вокзалу, де кінцева зупинка більшості рейсів.
Ми обрали один із найближчих на карті пунктів до омріяної вершини – Ворохту.
КРОК № 2.
Ворохта
Ворохта – селище довге, мальовниче, розкидане по горах на кілька кілометрів, хоча постійних жителів у ньому лише 4 тис. Як і в будь-якому заторкнутому цивілізацією куточку Карпат, тут можна знайти турфірму або провідника, що проведе до потрібного місця. Або ж просто розпитати місцевих – розкажуть. Горяни гостинні, привітні. Крім того, в кожному селищі й містечку цього краю на вулицях розкидані пересувні ятки приватних фірм, що пропонують різноманітний спектр подорожей та розваг: рафтинг, парапланеризм, пейтбольні ігри, катання на квадроциклах тощо. Ну і вельми популярна послуга – трансфер до підніжжя Говерли.
Зелений туризм і пов’язана із ним інфраструктура – зазвичай прерогатива місцевих бізнесменів, а не інвесторів із-за кордону, тож усе це має на собі відбиток гуцульської автентики. Хоча є й приклади капіталовкладень з інших частин України. Скажімо, територію навколо мальовничої скелі Писаний Камінь у селі Буківці намагаються взяти в оренду хлопці з Донецька. Щоправда, зустрічають опір, бо місцева громада не надто симпатизує регіоналам.
КРОК № 3.
Екологічний КПП
Із Ворохти за 150 грн винаймаємо таксі до турбази «Заросляк». Проїжджаємо міцний арковий міст-віадук, збудований 1894-го, дерев’яну церкву Святих Петра й Павла (1615 рік).
За селищем шлях у гори перекриває шлагбаум. Тут контрольно-пропускний пункт Карпатського національного природного парку, на території якого й міститься найвища вершина України. З нас беруть за в’їзд по 25 грн із персони цілком офіційно, видаючи касовий чек. Натомість вручають карту маршрутів сходження, вона ж пам’ятка поведінки в національному резерваті.
За шлагбаумом закінчується асфальт, далі гравієва дорога петляє лісом уздовж річки аж до турбази.
КРОК № 4.
Турбаза «Заросляк»
І от кілометрів через п’ять показалися зубчасті дахи турбази «Заросляк» (за 12 км від центру Ворохти). Кількість місць на ній – 100. Є мінімум зручностей.
Також тут розмістилися з десяток яток із сувенірами, карпатськими чаями та дерев’яними ляльками. Продають за 10 грн сертифікати про підкорення Говерли. Зауважуємо плакат-заклик від імені Говерлянського лісництва: «Шановні добродії! Нехай місце відпочинку, залишене вами, зваблює інших порядком і чистотою».
Звідси прокладено маршрути для сходження на вершину: до неї, як свідчить покажчик, 4,1 км. Промарковано дві паралельні стежки. Кросівки в нас добрі, тож обираємо крутішу – «синю».
КРОК № 5.
Смуга лісу
Сині мітки вигулькують на деревах або каменях кожні сто метрів – маршрут чітко позначений, збитися на манівці майже нереально, навіть коли йдеш без провідника, як ми.
Раптом, наче анекдот, з’явилася посеред лісу застаріла реклама партії. Спочатку білборд кольору хакі з намальованою невідомою твариною і таємничим еконаписом: «ЕЖИ. Партія Зелених». До чого тут «ежи»? Згодом іще один подібний, уже не замальований дотепниками: «БЕРЕЖИ природу! Партія Зелених». Є і таблички від лісництва, на яких зображено оленів і написано: «Сміття в Карпатах – на твоїй совісті».
Низ Говерли всуціль порослий лісом. Часом доводиться дертися крізь густі зарості, вишукуючи стежину, то засипану глицею, то помережану товстим корінням. Уздовж неї то тут, то там просвічує річка Прут – іще маленький гірський струмок із перекинутими де-не-де містками. Трапляються й невеличкі водоспади.
КРОК № 6.
Субальпійський пояс
Ліс закінчився, а з ним і легка прогулянка. Гущавини ялиць і смерек переходять у так званий субальпійський пояс – низькорослі чагарники. Температура тут помітно нижча, ніж у лісі, приблизно на 7–10?С. Та й раптові заморозки на цій висоті можливі будь-якої пори року. Навіть у липні – серпні температура може впасти до нуля. А туман чи несподіваний дощ – теж цілком імовірна халепа.
Ще загроза: цього літа у Прикарпатті, кажуть, розплодилися змії. Ми вдягнули куртки з довгим рукавом, кросівки, цупкі штани. Не прокусили б, якби трапилися, та от жодної гадини так і не побачили. Попід ногами прошмигували хіба що цілком доброзичливі ящірки.
КРОК № 7.
Кам’янисті стежки
Чагарі закінчуються, далі стежина-плай звивисто дереться схилом. Тут росте лише трава. Маршрут відстежуємо вже за позначками на камінні, а подекуди й на спеціально встановлених стовпчиках.
Крутизна дещо лякає – здається, от-от злетиш у провалля. Дихати чимдалі важче, кисню меншає. Коліна тремтять, гупає у скронях. А навколо відкриваються, скільки бачить око, надзвичайні гірські краєвиди, й усе це разом створює стан ейфорії. Однак сил меншає, а Говерла мовби й не наближається.
КРОК № 8.
Плато Говерлянка
Видряпуємося, нарешті, на невеличке плато, знане як «Говерлянка». Тут купками валяються потомлені туристи. Бачимо і обеліск загиблим під час сходження кілька років тому. Це єдине пласке місце на всьому підйомі. Якщо є чай і бутерброди, вони виявляться доречними. Багато хто затримується на довший привал – відновлює сили, відпочиває… А то й вертається, не допрямувавши до мети.
Звідси починається найскладніший психологічно відтинок шляху, останній ривок, якихось метрів 200–300 під кутом 45°, на що в декого уже просто не вистачає ані сил, ані натхнення.
КРОК № 9.
Майданчик з хрестом і тризубом
Вершина Говерли, 2061 метр над рівнем моря, – це кам’янистий утоптаний майданчик площею близько 200 м?, де встановлені металевий хрест, мармуровий тризуб та бетонний обеліск. Одні п’ють мінералку, другі фотографуються, треті з останніх сил танцюють. Багато хто телефонує з мобілки, щоб похвалитися. Тут діють усі стільникові оператори, тоді як на турбазі «Заросляк» – не працює жоден. Групи і групки сходяться різними стежками до найвищої в Україні точки.
За розрахунками екологів, навантаження на Говерлу не повинно перевищувати 200 людей за добу. Але у вихідні дні тут буває, мабуть, більше.
Краєвид на довколишні вершини – Чорногору, Горгани, румунську частину Карпат (до сусідньої країни – не більш ніж 20 км) – захопливий. Добре видно й полонини з немов іграшковими будівлями.
Кроки вниз видаються ще складнішими, ніж нагору. Вже нижче субальпійського поясу зупинилися біля джерела – це витоки Прута, попили чистісінької води. Коли дісталися турбази «Заросляк», відчули хижацький апетит – усе прихоплене із собою з’їли ще на Говерлянці. Тож тут замовили зупу з карпатських грибів за 12 грн порція. Продавці яток, зауваживши потомлених туристів, наперебій пропонували сертифікати про підкорення Говерли. Але нам цілком вистачало приємного усвідомлення: ми там таки побували.
ДЕ ПОЇСТИ
Ворохта: кафе «Говерла», ресторації «Оксамит», «Стара Ворохта», «Донечки».
Яремче: трактир «Біля водоспаду», фастфуд «Пиріжкова хата», ресторан «У Якова». Ціни всюди київські, а то й вищі, але й сервіс теж цілком столичний, ба навіть кращий.
ДЕ ЖИТИ
Ворохта: кілька садиб зеленого туризму, зокрема «Райтштоки», «12 місяців», спортивна база «Україна», турбази «Говерла», «Заросляк», готель «Піги».
Яремче: готель «Прут», турбаза біля автовокзалу, турбаза «Горгани», гостинний двір «Під скалою».