Повітряно-десантні війська, девіз яких: "Ніхто, крім нас!", завжди вважалися армійської елітою, а служба в них – найважчим випробуванням, але і водночас дуже престижною. Українським десантникам судилося відіграти важливу роль під час проведення Антитерористичної операції на Сході України.
Не потрібно зайвий раз нагадувати, в якому стані перебували українські війська на 2014 рік. Російський президент, який сподівався сепаратистськими рухами розхитати всю Україну, зовсім не сподівався зустріти такий впертий опір від Збройних Сил України. Одним з перших підрозділів, які вирушили на Донбас повертати контроль над українською територією були військовослужбовці 80 Окремої аеромобільної бригади (ОАЕМБр).
80 ОАЕМБр має свою давню і славну історію. І чималий бойовий досвід: від афганської війни до миротворчих операцій в Іраку, Сьєрра-Леоне, Косово. Тому коли у Криму з’явилися «зелені чоловічки», мало хто сумнівався: війна неминуча.
Немирні будні
…За наказом начальника Генерального Штабу десантників підняли по тривозі . І вже 8 березня 2014 року вони літаком вилетіли до Києва. Бійці 80-ки разом з іншими підрозділами мали йти захищати Крим, але в останню хвилину цей наказ відмінили і вони поїхали на навчання.
7 квітня 2014 року підрозділи бригади знялися з місця базування(бригада дислокувалася у Львові). Їм поставили бойове завдання- захищати Луганський Аеропорт. 8 квітня десантники приступили до його виконання. На той час там ще все було спокійно, першою туди зайшла друга рота.
В Луганську почалися сепаратистські виступи, «туристи з Росії» разом з місцевими поборниками того самого «русского міра» захоплювали державні установи при повному потуранні місцевих правоохоронних органів. Заблокували частини полку внутрішніх військ.
Читайте також: Подвиг батальйону «Донбас»
Десантники ж в цей час спокійно їздили по хліб і за посилками в саме місто. Мали нормальну співпрацю з місцевими мешканцями. Під час одного з таких виїздів сепаратисти на в’їзді в місто взяли в полон двох десантників бригади. Але на тому блокпості стояли «афганці», і після переговорів вони відпустили десантників.
Ось до чого призвів "рєфєрєндум". Росіяни розстріляли село на Луганщині з ГРАДів.
Після того як переговори з терористами не дали позитивних результатів, і українські можновладці один за одним покинули місто, почалося блокування десантників. Якщо раніше військові спокійно приїжджали в села поблизу ЛАПу по воду, продукти харчування, то після цього, шляхи їм були заблоковані блокпостами сепаратистів. В цей же час, сепаратисти штурмували частину Внутрішніх військ, яка знаходилася на околиці міста. Важливо зазначити, що 8 полк спецназу до останнього знаходився під прикриттям в місті і був готовий припинити розгул сепаратизму. Коли стало зрозуміло, що терористи володіють зентіними комплексами, в аеропорту припинилися польоти цивільних літаків. Почалися перші проблеми з поставками продовольства.
У боях за Слов’янськ
Після того як 12 квітня, російські диверсанти на чолі з Ігорем Гіркіним (Стрєлковим) захопили будівлю міського відділу міліції в місті Слов’янськ, командування відразу прийняло рішення відправити деякі підрозділи 80 ОАЕМБр туди. І вже13 квітня розвідувальний взвод та 1 рота здійснили марш від Луганська до захопленого терористами міста. Там їх зустріли два автомобіля місцевої міліції, які завели їх на майданчик біля лісу, де вони разом з підрозділом СБУ «Альфа» потрапили в засідку, прийнявши перший бій.
Зведений підрозділ 80 ОАЕМБр разом з підрозділом 25 Окремої повітряно-десантної бригади (ОПДБр) виконували бойове завдання в районі населеного пункту Крива Лука. Завдання було не допустити проникнення, а точніше кажучи вихід сил терористів з заблокованого Слов’янська в район Піскуновки, Ямполя, в сторону Лисичанська.
В цьому населеному пункті їм прийшов наказ звільнити Миколаївку. На завдання вийшли зведеним підрозділом з 25 ОПДБр, вогневу підтримку надавали військові 95 ОАЕМБр. Миколаївку звільнили за один день, суттєвий спротив зустріли лише в районі ТЕЦ.
Після знищення незаконних збройних формувань вийшли до цегляного заводу, на окраїні Миколаївки. Отримали ніч на відпочинок, потім отримали команду звільнити інші населені пункти в напрямку Слов’янська. Зайшли в Високоіванівку, терористи вже втекли звідти, почали бої в Семенівці. На дорозі, яка веде на Артемівськ залишки противника були знищені. Так і зайшли до Слов’янська. В самому місті десантники не зустріли суттєвого опору. В центрі зустрілися з підрозділом 95 ОАЕМБр і групами спецпризначенців.
В аеропорту, в оточенні
Ти часом над підрозділами 80-ки, які стояли в ЛАПі кільце поступово звужувалося. Доставити продукти харчування, воду, боєприпаси наземним шляхом вже не було можливим. Командування вирішлило доставляти все необхідне повітрям. ІЛи-76 привезли десантникам провіант, поповнення: розвідвзвод, а також неповну мінометну батарею 1 Окремої танкової бригади (1 ОТБр), яка налічувала три міномети.
Почали облаштовувати оборону аеропорту. 5 БТРів охороняло зовнішній периметр і 6 БТРів було всередині аеропорту.
Терористи вирішили позбавити десантників світла і розстріляли з РПГ силову підстанцію. Але електрики швидко поновили надходження струму.
термінали Луганського Аеропорту
Одного червневого ранку сепаратисти вистрелили з ПТУР по телевізійній вежі і по вежах мобільних операторів. Зник зв’язок. Сепаратиси почали мінометний обстріл, артилеристи 1-ої танкової відповідали.
Читайте також: Від Криму до Донбасу. Легендарна розвідрота
14 червня прилетіла 3 рота 1 батальйону бригади якраз після Слов’янська. З собою привезли 6 БТРів. Вони сіли в ЛАП ще засвітла. Десь о 23.30 почали прибувати ще літаки з підрозділами 25 ОПДБр. Перший ІЛ сів спокійно, його вів командир мелітопольського авіаполку, в ньому летіла розвідувальна рота 25-ої. Другий Іл заходив на посадку, але його вже чекали сепаратисти і почали обстрілювати із спареної зенітної за селом Переможне. Льотчик зрозумів, що їх обстрілюють і почав набирати висоту, він використовує теплові «пастки» декілька разів. Але по літаку було випущено снаряд з ПЗРК «Ігла», цей снаряд знищується тепловими «пастками», але відразу стріляють ще раз- і ця смертоносна ракета потрапляє в Іл. Це було десь приблизно о 23.55, пролунав вибух у повітрі. Літак різко падає вниз. Після цього десь чотири години лунали вибухи від здетонованих боєприпасів. Третій літак навіть не намагався сісти. Зранку виїхало пару машин 3 роти та 25 ОПДБр на місце катастрофи, щоб забрати понівечені тіла своїх побратимів.
Через декілька днів артобстріли почастішали –сепартисти били з «Градів» з передмістя Луганська. А потім був штурм:терористи при підтримці 6 танків, 2 БМП та 2 С9 «Нона» і стріляли по позиціях десантників з відстані 1.5- 2 км. Загін атакуючих терористів налічував близько 600-700 бійців.
Українська артилерія вдарила по сепаратистах, але не надто результативно. Потім прилетіла пара реактивних винищувачів СУ-27 і вщент знищили атакуючих. Як вдалося з'ясувати завдяки радіоперехватам, втрати в сепаратистів були великі.
Спантеличені втратами терористи не могли прийти до тями деякий час. Більше штурмувати такими силами вони вже не наважувалися. З їх сторони постійно били міномети, гаубиці та «Гради».
До заблокованих десантників в аеропорту прорвалася 3 батальйоно-тактична група («Чернівецька») цієї ж бригади разом з айдарівцями. Ця група пробивала коридор для відновлення постачання між основним угрупуванням сил в цьому секторі та тими, що були в ЛАПі. Назустріч їм з вийшла третя рота. Незадовго до цього до них прорвався підрозділ 128 Окремої горно-піхотної бригади (ОГПБр).
"Я…і друг мій гранатомет"
В ході пробиття коридору відбувся бій в Георгієвці за участю 128 ОГПБр та 25 ОПДБр. Зіткнення було запеклим: втрати з обох боків були відчутними, чимало ворожої техніки було знищено.
Потім надійшов наказ взяти Лутугіне. Наказ було успішно виконано.
13 серпня 1-ий батальйон 80 ОАЕМБр, підрозділи 24 ОМБр., 1 ОТБр та рота «Айдару» виїхали на штурм Новосвітлівки. Звільнивши село, підрозділи залишилися там на ніч.
Вранці наступного ж дня, зведена група відправилася штурмувати ще один ключовий населений пункт- Хрящувате. Тут в ході боїв українські військові знищили три танки, один БТР і захопили нову БМП 2000 року випуску.
Ситуація ускладнювалась тим, що ворог контролював панівні висоти і з них вів постійний вогонь по наших військах. Скинути сепаратистів з цих висот мали бійці 30-ої ОМБр, однак вони не змогли виконати цю задачу.
Артилерійські обстріли тривали постійно, хтось з місцевих жителів коригував вогонь, адже обстріли носили не хаотичний характер, а точковий і прицільний. І була досить дивна ситуація, місцеві жителі знали точно коли почнуть поливати снарядами село і відразу ховалися. Десантники вивчили це дуже добре, і дуже уважно слідкували за поведінкою людей. Вони також займалися евакуацією- вивозили людей на початок села, адже туди сепаратисти не могли потрапити артилерією, а вже звідти їх відправляли у Щастя.
Загальновідомим фактом є, що коли у терористів закінчувалися боєприпаси, то їм відразу висилали так званий «гуманітарний конвой», і відразу ж після нього починалися неймовірної інтенсивності обстріли.
Облога Луганська
Коли взяли Хрящувате і Новосвітлівку, перекрили дорогу на Краснодон, Ізварине, і у сепаратистів відразу почалися великі проблеми з постачанням та забезпеченням. Після блокування цієї дороги до Луганська вже не могло потрапити ані поповнення, ані боєприпаси. Фактично місто вже було в облозі. Велика паніка ширилася серед сепаратистів. В Краснодоні ж була величезна база терористів, там був їх логістичний центр.
Десантники 80-ки на марші
Відразу після заняття ключових пунктів навколо міста бойові дії навколо міста пішли на спад. Після скорочення підвозу боєприпасів майже припинився вогонь по позиціям військ з західної сторони Луганська.
Читайте також: Танковий таран старшого лейтенанта Абрамовича
Бійці 8-го полку спецназу і «Айдару» не раз заходили в сам Луганськ і виконували там бойові завдання. Бійці вимагали наказу атакувати і взяти місто штурмом. Терористи були дуже деморалізовані оточенням.
На допомогу своїм побратимам
3-я рота 80 ОАЕМБр займає тактично важливі висоти в районі села Красне південніше Луганська. Ці висоти панують над місцевістю і не дозволяють сепаратистам деблокувати трасу Луганськ-Краснодон.
Сепаратисти, усвідомлюючи свій критичний стан, пішли на штурм Хрящуватого спочатку в кількості 50 чоловік. Підходи до села було важко контролювати, адже перед селом було багато густозасаджених лісових посадок.
Найманці йшли на штурм як на прогулянку, а ззаду них були регулярні війська Російської Федерації. Підходи до села було заміновано. Переодягнувшись в форму «Айдару» вони впритул підійшли до мін, і почали зрізати провода з них. Наш снайпер це побачив і повідомив інших хлопців. Одного із сепаратистів відразу ж одного взяли в полон.
десантники на відпочинку, і ніяких "аватарів"
Терористи розділилися на 5 груп по 10 бійців і заходили з різних сторін села. Почався бій. Полонений повідомив, що на штурм також йде БМП, зенітки. Потім стало помітно, що до села рухається колона російських військових, адже у всіх була однакова форма, розпізнавальні знаки на бронетехніці. Це були регулярні війська Російської Федерації, які прийшли на допомогу терористам. Зав’язалися ближні бої на окраїнах села. Росіяни почали погрожувати українським військовослужбовцям повним знищенням. Пропонували здатися. Вони відкрито повідомили, що вони є регулярною армією РФ.
Здаватися деснатники й не думали. Навпаки планували, як вирватися і знищити побільше окупантів. Під час бою було підбито 5 українських танків. Зібралися в сільському клубі, вирішували як далі вести бій. Прорвався БТР з пораненими. Була організована оборона, російські війська і найманці ніяк не могли прорвати оборону, несли дуже важкі втрати. Важливо підкреслити, що російських солдат намагалися витягти з поля бою за будь-яку ціну.
спалений російський танк
На другий день приблизно о 19.00 після артпідготовки, штурм Хрящуватого відновився. Наші війська прийняли рішення відходити від Хрящуватого і Новосвітлівки до ЛАПу, адже кількісно вони суттєво поступалися, і сил утримувати ці плацдарми не було. Росіяни не церемонилися, а наносили артилерійські удари по селам, знищуючи житлові будинки. 24 серпня бомбили весь день з усієї наявної артилерії.
Битва за аеропорт
25-26 серпня деснатники відійшли до аепорту, «Айдар», 24 ОМБр та 1 ОТБр на Лутугіне.
31 серпня в ЛАПі почалося пекло. 1 вересня росіяни пішли масованою атакою, використовуючи свої новітні танки Т-90. Будівлі, в яких укривалися десантники, росіяни знищували з самохідних артилерійських установок 2С 7 «Піон» та самохідних мінометів 2С 4 «Тюльпан». Ці артилерійські установки призначені для руйнувань бункерів та дотів. Дуже важко було витримувати ці обстріли, вони руйнували сховища з товщиною бетонної стіни в метр. Але моральний дух бійців був на висоті, паніки і непорозумінь не виникало. Під час цього наступу було взято багато полонених: кадрових офіцерів, прапорщиків, солдатів російської регулярної армії.
Спалена техніка
Всього аеропорт штурмували 40 танків, БМП, БМД, як виявилося пізніше це було військовослужбовці Псковської десантної та Дагестанської мотострілецької бригад. Наша артилерія наносила по ним дуже точні удари, було спалено відразу багато техніки. Гаубичний артилерійський дивізіон 80 ОАЕМБр працював без зупинок, але вистріляли весь боєкомплект. Командир артдивізіону вивів своїх бійців з місця розташування і потім на УРАЛі вивозив бійців з ЛАПу. Продовжувалися жорстокі бої. Було спалено ще 7 танків противника. Але інші танки все-таки прорвалися і вже їздили по території аеропорту. Хлопці знали, що ніхто не вийде живим. Вони стали готуватися до можливо свого останнього бою, хтось обмотався державним прапором, хто взяв в зуби голубий берет, хто роздягнувся до тільняшки. Всі тримали гранату на самознищення.
Росіяни не розуміли звідки тут взялися українські десантники, і як в них вистачає нахабності бігати між танками і знищувати їх піхоту, крім того ще і підривати їхні Т-90. В радіоефірі окупантів звучала паніка, один з їх підрозділів понісши великі втрати взагалі самовільно покинув територію України. Під час цього бою неодноразово відбивали своїх контужених, поранених бійців яких вели в полон.
Читайте також: 10 Бригада морської авіації. Перша перемога новітньої української армії
На території ЛАПу панував хаос, деякі бійці потрапляли в полон, бо не знали, що відбувається в іншому кінці аеропорту. Так було захоплено бомбосховище і багато бійців відходили туди, не знаючи, що там вже ворог. Заховалися в бункері, який приїхали розстрілювати два танки, їх відразу спалили.
Був критичний момент, коли українські десантники, не маючи іншого виходу викликали артилерію на себе і тут «боги війни» спрацювали дуже чітко. Після цього викликали нашу авіацію на свої координати і льотчики були влучними. Противник був деморалізований і почав відступати, що надало можливість змінити тактику.
Після "привітів" від поборників "русского міра"
Дерева вздовж дороги біля аеропорту горіли. Земля була випалена реактивними снарядами. Асфальт згорів повністю, усе навколо було посічене осколками. Вся інфраструктура ЛАПу була зруйнована і знищена. Доцільності перебування десантників 80-ки вже не було.
Біля 20-00 командир все-таки прийняв рішення на відхід, то ж групами по 5-8 чоловік з боями проривались до своїх. Десантники відходили поступово, наскільки це вдавалося. Йшли до світанку. З цього пекла вийшли лише 3 БТР, декілька УРАЛів.
Два дні після відходу українських десантників по аеропорту працювала російська артилерія. Дані радіоперехопленнь показували, що росіяни своєму керівництву розповідали про свої великі втрати і вимагали посилити артилерійський вогонь для знищення позицій українських десантників.
Сам аеропорт вже стояв покинутим. Будівлі вже були повністю знищені перед цим.
Відхід, відпочинок, і знову на фронт
Під покровом ночі десантники відійшли на Лутугіне. Але й туди діставала ворожа артилерія. Після цього бійців відвели на базовий табір неподалік села Побєда, що вважалося тиловою територією, однаку через день їх обстріляли з РСЗВ «Ураган».
Після цих всіх подій 1-ий батальйон 80 ОАЕМБр вивели на доукомплектацію та бойове злагодження. 2 бат бригади поїхав на Веселу Гору.
після виходу з пекла боїв за Луганський Аеропорт
4 вересня 1 бат приїхав до Львову, десантникам дали десять днів відпочинку. В кінці вересня 1 бат виїхав в Харків, звідти в Чугуїв, там поповнили свої ряди.
Виїхали в зону АТО на чергове бойове завдання. Брали участь в обороні Кримського, штурмували Сокольники, діяли в Станиці Луганській.
16 січня виїхали на ротацію. Хлопцям дали відпустку.
14 лютого підняли по тривозі у зв’язку з подіями в Дебальцеве. 16 лютого вилітають до Харкова разом з 8 полком спецназу. З Чугуєва їдуть в Старобільск, а 8 полк спецназу відразу відправився під Дебальцеве. 17 лютого 1 бат бригади відправляють в Артемівськ. А 18 лютого вже був так званий «плановий відхід» з Дебальцеве. Стояли в Артемівську близько двох місяців, потім знову були відправлені в сектор А.
Збройні Сили України, про яких всі забули до 2014 року довели, що вони можуть захищати країну і можуть це робити ефективно. Особистий героїзм десантників 80 ОАЕМБр під час оборони Луганського аеропорту, їх воля, самовідданість ще раз підтвердили славу повітряно-десантних військ.