«7» на тиждень

Напередодні Тижня актуального мистецтва «7» його учасники відзначали, що Львів немов спеціально створено для проведення перформансів. Кожен, хто побував у місті з 15 до 21 вересня, мав нагоду в цьому переконатися. Лондонська погода разом із туманними контурами місцевої готики та нетвердою ходою митців, які виринали майже з-за кожного рогу, надавали Львову колоритної розхристаності. За приблизними підрахунками, до міста завітали близько двох сотень живописців, графіків, скульпторів, перформерів, фотографів і художників невизначених жанрів. Сто з них брали участь у фестивалі офіційно. Концентрація адептів contem porary art’у на одиницю площі дотепер в Україні небачена.

 

«У нас є музичний фестиваль «Віртуози», – пояснює видатний пер формер Влодко Кауфман, – або театральний фестиваль «Золотий Лев», а з візуальним мистецтвом в Україні – прогалина. Мета Тижня проста – подолати цю порожнечу». Вакуум заповнювали 70-ма проектами, які розташувалися в Музеї ідей, у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи, в галереї «Дзиґа», навколо Домініканського собору, на площах Ринок та Арсенальній.

 

Відрізнити «сучасне мистецтво» від «актуального» загалом нескладно. Яким би шокувальним не було перше, воно тяжіє до фіксації в малярстві, графіці, скульптурі. В другому випадку художник працює на очах у публіки, мало переймаючись, чи вона того хоче. Важливіший за результат процес постає в режимі реального часу у вигляді перформансу, що споріднює такий артефакт зі спонтанним вуличним театром. Відтак витвором мистецтва вважаються дії його автора, який водночас є і актором, і режисером дійства. Декорації виконують партнерську роль, вагу якої тут годі переоцінити.

 

Проект «7», який умістив не лише візуальні витівки, було розділено на чотири самостійні частини – «Дні перформансу в Україні», «Медіа депо», «Потенція порожнечі» й супровідні акції, серед яких фактурно виокремлювалися вечірка на честь 15-річного ювілею «Дзиґи» та фестиваль експериментальної електрон ної музики «Перший львівський рейв». До видовищ додавався «хліб» у вигляді щоденних лекцій, майстеркласів, дискусій.

 

Традиційним каменем спотикання для теоретиків став переклад з англійської слова contemporary. Поки розпалювалися гарячі суперечки навколо цього терміна, один юний представник львівського дзен-пофігізму сформулював своє бачення події: «Культурна людина від некультурної відрізняється тим, що для матюків їй потрібен привід – бажано, культурний». Куратор форуму Андрій Лінік на ту саму тему висловився більш пафосно: «За допомогою Тижня актуального мистецтва ми прагнемо подолати кризу міжкультурної комунікації, бар’єр «художник – суспільство» та розвинути міждисциплінарну співпрацю».

 

 

Перешкоди й бар’єри цього року долали представники Австрії, Бі лорусі, Литви, Німеччини, Польщі, України та Чехії. Згідно з опитуванням кореспондента Тижня, проведеним серед шанувальників актуального мистецтва, народну уяву найбільше вразив авторський проект льві в’янина Василя Бажая. В процесі ілюстрації загальника форуму «Потенція порожнечі» художник палив манекени на Арсенальній площі – пухнастим сірим попелом наслідки цього аутодафе осідали на плечі легковажних громадян. Запали в душу глядачів і перформанси Влодка Кауфмана: книжкові стелажі, забиті дощечками зі стертими зображеннями, втілювали концепт ікони через багато сторіч після її створення. Кауфман намагався передати своє відчуття плину часу й за допомогою садово-польових робіт. У продовженні дійства він насипав на дошки землю, зверху кидав зерно й завмирав поруч зі своїм творінням в очікуванні паростків.

 

UniSex’ом порадував «художник духовного простору» Анатолій Федірко, який репрезентував 46 туалетних інсталяцій, які розкинулися по всьому місту й викликали нарешті хворобливий ажіотаж у широких верств населення. Відвідувачі цих імпровізованих «кабінок відпочинку» мали змогу задовольнити потребу в медитації щодо теперішнього українського політикуму, споглядаючи відверто іронічні картинки з Віктором Андрійовичем, Юлією Володимирівною та Віктором Федоровичем. До кожного об’єкта охочим на свій розсуд дозволялося привісити яскраві ярлики, що видавали безкоштовно.

 

 

 

У розділі «Медіа депо» глядачі віддали свої симпатії росіянинові Сєрґєю Тєтєрєву, який крутив артхаузне кіно за допомогою звичайної радянської м’ясорубки. Повні зали протягом фестивального періоду збирали німецько-австрійська анімація та вітчизняна кінотрилогія «Із табуретом через Гімалаї». Українську версію медіа-мистецтва представляв відеоарт Гліба Вишеславського. Інших героїв цього жанру в нашій країні львів’яни чомусь не знайшли. «Депо – це місце зустрічі, яке апелює до технологій, – пояснює ідею проекту його куратор Богдан Шумилович. – А медіа – це все, що слугує передачі інформації. Ми говоримо про мистецтво, тільки в інший спосіб».

 

«Мистецтво в інший спосіб» показали й учасники проекту «Музей» під кураторством Павла Гудімова. Спільними зусиллями Олега Тістола та Миколи Маценка Муніципальний театр був завішаний «Українськими грошима» – великими полотнами, на яких митці запропонували варіанти дизайну національної валюти, та «Українськими героями» нашого часу – виконаними у стилі вишиваного поп-арту портретами чинного президента, братів Кличків, Андрія Шевченка.

 

Цілком нові фотопроекти – «Музей України», «Музей Архітектури», «Музей Ататюрка» та «Мать городов» – зафіксували наші міські пейзажі, котрі за допомогою програми PhotoShop позбавилися деяких сучасних рис. Архівування на світлинах відбувалося під гаслом «відтворення краси стереотипів». Але якщо зі стереотипами все склалося, то щодо краси думки розійшлися. Єдине, чого відчайдушно бракувало Тижню актуального мистецтва, – справді масового виходу в публічний простір. На вулицях Львова присутність імпрези була ледь відчутною, а саме в максимальній відкритості до аудиторії й полягає її сенс. Деякі заплановані вуличні акції не відбулися – завадила погода й частково організаційні негаразди. Та якщо цей форум подолає власну герметичність, він має шанси стати вагомою щорічною арт-подією України.