ДО ФОТО: ХРАМ ДЖВАРІ. На скелі над містом Мцхета ще у IV ст. свята Ніно спорудила перший хрест
Це країна давньої християнської цивілізації, своєрідної музичної культури, театру, сучасної архітектури, що вдало поєднується зі старовинною. Наразі – про деякі з грузинських надбань, які яскраво відкрилися Тижню цієї зими.
1. ХРАМИ
Небеса тут ближчі. Грузинське православ’я не лише стародавнє, а й сердечне. На вулицях міста можна зустріти хлопця чи сиву жінку, що зупиняється і хреститься на церкву. Майже з будь-якого куточка Тбілісі видно новий кафедральний собор Самеба (Трійці), зведений у центрі столиці вже за часів незалежності. Цікаві також і давні споруди епохи грузинських першохристиян. Українські найстаріші храми, зокрема Спасо-Преображенський собор у Чернігові, датуються XI століттям, тоді як у Грузії чимало церков VI–XI століття.
Найдавніша – Джварі (храм Хреста), що за 20 км від Тбілісі, – стоїть на скелі над містечком Мцхета. Саме тут у IV сторіччі свята Ніно з тодішнім царем Грузії встановили перший хрест. Зверху видно, як зливаються ріки Мткварі, або Кура, й Арагві.
Щодо власне Тбілісі, то тут, мабуть, найстарішою є скромна на вигляд базиліка Анчісхаті (VI ст.), яка сусідить зі скляно-алюмінієвою станцією метро «Авлабарі». А найвідомішим, розтиражованим мистцями й фотографами, є храм Метехі (XIII ст.). Він справді напрочуд мальовничий: стоїть на скелі над водами Мткварі, якраз навпроти сірчаних лазень.
2. ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА
Природна краса гір, платанів і пальм, річки Мткварі (Кури) наче отримують у Тбілісі «додану вартість» завдяки мостам, будівлям різних епох і стилів, звивистим вуличкам, скверикам із неочікуваними парковими витворами.
Центральний проспект Руставелі дещо пишний, навіть помпезний, забудовувався у сталінську епоху, однак з урахуванням національних традицій. Будинки тут навіть у центрі не мають кодових замків і консьєржів. Тбіліські дворики – з численними галереями, де влітку діти можуть їздити велосипедами, а дорослі – пити чай абощо. Білизну сушать на мотузці, що одним кінцем прив’язана до пальми, а другим – до гвинтових сходів, що ведуть на горище.
Не бракує і модерних споруд. Як не помітити телебашту на горі Мтацмінда? Особливо ввечері, коли нею біжить угору світляна змійка-спіраль.
Серед помітних новобудов – Міст миру у стилі хай-тек над Мткварі і скляна хвиляста будівля Міністерства внутрішніх справ. Ці проекти втілив італієць Мікеле де Лукі. Цікавим є і Президентський палац, який уночі сяє скляним куполом на горбі Еліа. Збудовано його на місці головного штабу ДАІ, після того як Саакашвілі скасував цю службу. Нижче, на набережній, повним ходом йде реконструкція: перебудовують Європейську площу, й для цього навіть звідти перенесли кудись пам’ятник Давиду Сараджишвілі, творцеві грузинського коньяку.
Вдалими елементами міського пейзажу є й ландшафтні скульптури. Вони оригінальні й різноманітні – кубістичні, модерні. Звісно ж, приємно побачити у Тбілісі пам’ятники замисленому Кобзареві на вулиці Мелікашвілі і «літаючому» Сергієві Параджанову на вулиці Шардена.
3. СІРЧАНІ ЛАЗНІ
Їх чимало, як і лікувальних сірчаних джерел, що б’ють з-під землі на території Тбілісі. Температура термальної води тут сягає 37–38°С. Облаштовані лазні в стародавньому кварталі Абанотубані неподалік набережної. Понад ними – гірська фортеця Нарікала (туди за бажання нескладно піднятися брукованою стежкою). Воду в басейни закачують з гірських глибин, тож зали для миття – теж під землею. А над ними, мов цегляні «пухирі землі», здіймаються численні напівкруглі куполи зі скляними отворами-вікнами. Тут скупався колись Алєксандр Пушкін й у своїй «Подорожі в Арзрум» написав: «Отроду не встречал я ни в России, ни в Турции ничего роскошнее тифлисских бань». Тепер його слова викарбувані на меморіальній дошці, що на вході в Орбеліанівську лазню, чий портал збудований у традиціях персидського зодчества: мінарети, фасад зі строкатими кахлями… Але оскільки дошку прибили в радянський час, комуністи піддали Пушкіна цензурі – викинули слова «ані в Росії». Щоб хтось не подумав, що Грузія – це щось самостійне.
Загальний зал невеликий – тут можуть розслаблятися одночасно зо два десятки осіб. Квиток коштує 3 ларі (11,5 грн). Басейн із сірчаною водою – 2х3 метри. Заходить сивий товстун, виводить якусь арію у хмарах пари. Друг-грузин перекладає: «Це він просто запитує, хто позичив його мило». Зав’язується бесіда, зрештою, тбіліські лазні завжди були своєрідним клубом спілкування. Грузини розповідають, що купальні із природним обігрівом тут були ще із часів древньої держави Урарту. Й цитують колегу Пушкіна, поета Грішашвілі, який сказав про тбіліські лазні: «Не побувати в них – це як приїхати в Париж і не здертися на Ейфелеву вежу». Варто довіряти цьому авторові ще й тому, що він написав класичну розвідку «Тарас Шевченко і грузинська література».
4. ЖИВОПИС
На арт-базарчику біля так званого Сухого мосту знайомимося з Темурі Папіашвілі. Художник – один із тих, хто щодня виставляє тут, на пленері, свої роботи, шукаючи покупця. Він знайомить із іншими учасниками арт-ринку. «Головне – не купіться на псевдоПіросмані», – всміхаються усі художники. Бо на деревах висять десятки копій його робіт.
Ніко Піросмані – наївний маляр, один із символів і брендів країни. Деякі його полотна у Рік Грузії в Україні, тобто 2005-го, привозили до Києва. А в Тбілісі є меморіальний будиночок Піросманішвілі. Власне, це тісна комірчина під сходами, ліжко-місце й стілець. Однак у тому музейчику теж висять лише копії.
Усі каталоги вказують, що Піросмані зберігається у Національному художньому музеї Грузії. Проте у діючій експозиції вдалося побачити лише одну роботу уславленого митця «Пейзаж міста Батумі». Потяг прямує узбережжям, а у морі біліють вітрильники… Тиждень звернувся до чергового мистецтвознавця. Пані Ніно, кутаючись у довгий шарф, вийняла з сейфу ключі й провела у запасники.
На стінах щільно, рама в раму, розміщено кількадесят умить упізнаваних робіт видатного грузина. Вдалося побачити й досі не знані, як от «Військо князя Барятинського шикується перед операцією у горах». У запасниках холодно. На стінах помітні тріщини – мабуть, сліди землетрусу середини 1990-х. Пані Ніно розповідає, що велика колекція робіт Піросмані зберігається на його батьківщині – в місті Сігнагі. А Національний художній музей готується переїжджати до іншого приміщення, новішого.
5. МУЗИКА
Якщо дивитися грузинське телебачення, перемикаючись з канала на канал, не оминути кількох музичних. Й на кожному з них переважає грузинська й західна музика, зовсім небагато російської та нашої, української. Кілька разів трапився фольклорний ансамбль «Ананурі». Це оте славнозвісне грузинське багатоголосся – багатошарове, в основі якого імпровізація. Про нього композитор Ігор Стравінський із захватом говорив, як про одне з вершинних досягнень музичної культури людства. Також вдалося придбати у крамничці на проспекті Руставелі диск грузинського репу й Tunes of Tbilisi – добірку пісень про столицю Грузії.
6. ТЕАТР
Грузинське кіно доволі відоме. Театр – менше. У Києві майже щороку гастролює Тбіліський державний драматичний театр імені Шота Руставелі. Його будівля у Тбілісі – розкішна й велична. Але є у Грузії чимало менших за розміром і славою театральних колективів, зокрема, імені Сандро Ахметілі, національні театри (вірменський, азербайджанський). Звісно, вистави ставлять грузинською мовою. Але чужинцям-глядачам допоможе те, що значний відсоток репертуару тбіліських театрів – світова класика.
У театрі імені Марджанішвіі давали виставу «Гамлет». Принца Данського грала жінка – Кеті Цхакая. Інших героїв представляли маріонетки, що нагадало саркастичну репліку Вольтера про «блискучих виродків Шекспіра». У знаменитій сцені «Мишоловка», де Гамлет викриває Клавдія, маріонетки почали грати ляльками ще меншого калібру. Задум режисера Бесо Купреїшвілі виглядає оригінальним і неочевидним, однак завдяки популярності першоджерела українці зрозуміли спектакль й разом із грузинами вигукували міжнародною мовою мистецтва «Браво!». Кеті Цхакая переконана: «У нашому ХХІ столітті роль Гамлета може виконувати й жінка. Вона теж спроможна взяти на себе відповідальність у фатальних обставинах».
7. НАЦІОНАЛЬНА КУХНЯ
Віслючок везе у візку лимонад і «Фанту». Але цілком можливо, що прямує в ресторан… японської їжі. Грузини, як і ми, теж захоплюються суші, китайськими стравами і взагалі кухнею народів світу. Тож суто грузинські ресторани треба ще попошукати. Наприклад, «на майдані коло церкви» – у районі Майдан між храмами Сіоні, Джварісмама і синагогою.
Хачапурі, виявляється, бувають не лише з різноманітними сирами, а й із яйцем, шпинатом і навіть капустою. А хінкалі треба їсти не виделкою, як дехто вважає, а руками, тримаючи «мегапельмень» за хвостик. Справжнє ж чохахбілі робиться не з курки, а з фазана. Можна відкрити для себе ще багато чого, наприклад, пхалі – паштет із трав (шпинату або буряковиння) із грецьким горіхом та приправами. Шашлик кавказький, вина та «Боржомі» – це, певна річ, не дефіцит. Ціни суттєво нижчі за київські. Палає вогнем грузинська піч, кухар порається біля неї… Спостерігай крізь скляну стіну, фотографуй це додаткове до меню безкоштовне шоу.
ВІРА ГОРЦІВ
Грузинська православна церква – автокефальна помісна – одна з найдавніших християнських церков у світі. У 324 році завдяки святій рівноапостольній Ніно християнство стало державною релігією. Стаття 9 чинної Конституції Грузії визначає: «Держава визнає виняткову роль Грузинської православної церкви в історії Грузії й водночас проголошує повну свободу релігійних переконань і віросповідання, незалежність церкви від держави». РПЦ визнає канонічну юрисдикцію Патріарха грузинської церкви Ілії II над усіма територіями Грузії включно з Абхазією і Самачабло (Південною Осетією).
ТБІЛІНФОРМ. Щоб знайти культурний об’єкт столиці (театр, музей, ресторан абощо), достатньо зазирнути в Центр туристичної інформації на площі Тавісуплебі (Свободи). Ми були там тричі, щораз отримували консультацію, карту Тбілісі й роздруківку схеми транспортного сполучення – все безплатно.
МІСТ ІТАЛІЙЦЯ. Скляне творіння архітектора Мікеле де Лукі викликає чимало дискусій
СІРЧАНІ ЛАЗНІ. Найвідоміші термальні джерела Грузії розташовані в столичному кварталі Абанотубані
ЛАВАШ НА ЩОДЕНЬ. Хліб продають перехожим у віконці пекарні
ОДНА З НАЙДАВНІШИХ. Церква Сіоні (VI ст.) у Старому місті