Ярослав Тинченко історик і журналіст, заступник директора з наукової роботи Національного військово-історичного музею України

5 вересня під Луганськом

Суспільство
7 Вересня 2017, 10:25

5 вересня 2014 року під Луганськом, неподалік Цвітних Пісків, сталась одна з найтрагічніших подій війни на Донбасі. Практично в одному місці в засідку потрапили спочатку підрозділ батальйону «Айдар», потім 80-ї окремої аеромобільної бригади. У цьому бою українські війська мали чимало загиблих і зниклих безвісти, а його обставини досі не до кінця з’ясовані.

Ця сумна історія потребує ретельнішого дослідження, а ми поки що звернемося лише до офіційних документів, які надали демобілізовані військовослужбовці з різних частин. 

Першими в засідку потрапили айдарівці. У батальйоні «Айдар» було проведено розслідування й 6 листопада 2014 року складено акт, у якому події 5 вересня викладено так: «Після виконання бойового завдання в районі Стукалової Балки особовий склад у кількості до одного взводу повертався до міста Щастя на автомобілі ЗіЛ-131. Приблизно о 14:30 особовий склад потрапив під вогонь незаконних збройних формувань. У засідці були танк, БТР та значна кількість озброєних солдатів. Внаслідок того що вогонь був відкритий із засідки, більшість особового складу батальйону не встигла покинути машину й загинула. Четверо-п’ятеро військовослужбовців із зазначеного взводу змогли вискочити, дістатися до лісопосадки та протягом 25–30 хвилин стримували вогнем людей із незаконного озброєного формування.

Свідок і реальний учасник бою рядовий Батура Олексій Анатолійович та кілька бійців змогли вискочити з автомобіля, але потрапили під вогонь. Рядовий Батура О. А. під час переповзання дістав поранення в живіт та внаслідок вибуху машини значну кількість забоїв. Разом із тим зміг і далі виконувати військовий обов’язок та вів спостереження за обстановкою. За словами рядового Батури Олексія Анатолійовича, по завершенні бою сепаратисти розстріляли машину, провели зачистку лісопосадки. Живих поміж особового складу батальйону не залишилося.

Читайте також: «Беріть тіло, поки дають. Потім ще будете битися за ці трупи»

Рядовий Батура О. А. о 15:30 дістався до розташування підрозділу 80-ї ОАМБр біля Веселої Гори та доповів про загибель особового складу 24-го батальйону територіальної оборони. Приблизно через годину особовий склад 80-ї ОАМБр (у тому числі й рядовий Батура О. А.) пішов на прорив і змусив сепаратистів відступити. За словами рядового Батури О. А., після бою міг залишитися живим водій автомобіля ЗіЛ-131. 

Протягом наступних двох днів військовослужбовці 24-го БТрО не змогли винести тіла загиблих військовослужбовців через те, що на цій території вже стояли ополченці «ЛНР». Водночас санітарний інструктор роти забезпечення провів переговори та разом із солдатами повернув тіла (останки тіл) загиблих військовослужбовців. Тіла загиблих (останки тіл) було доставлено до Старобільської судової медичної експертизи».

Далі в акті наводився список із п’яти бійців «Айдару», які були розпізнані серед загиблих, один помер унаслідок поранень у лікарні Луганська, а також шістнадцять невпізнаних (серед загиблих). Список закінчувався цікавою фразою: «прізвища п’яти – семи військовослужбовців встановити не вдалося». Наведені в офіційному акті батальйону «Айдар» факти про рушання на допомогу підрозділу 80-ї окремої аеромобільної бригади заперечуються документами з цієї частини.

Практично одразу після трагедії командир 5-ї роти 2-го батальйону (капітан Х.) подав рапорт на ім’я командира бригади, у якому лаконічно описав обставини події: «Дійсним доповідаю, що 5-та аеромобільна десантна рота несла службу на блокпосту в районі населеного пункту Металіст за розпорядженням командира 1-ї танкової бригади з 4.09.2014 року.

5.09.2014 р. приблизно о 15:55 від командира 1-ї танкової бригади, позивний Гідра, було передане розпорядження на офіцера танкового підрозділу на здійснення висування з району Металіст у район Щастя по радіозв’язку. Це розпорядження офіцер танкового підрозділу передав в усній формі командиру роти та заступнику командира батальйону.

Заступник командира батальйону визначив побудову похідного порядку: БТР-80 № 123 — дозорний відділ, танк, БТР-80 № 125, 129, 124, 120 — основні сили, танк. Приблизно о 16:10 – 16:15 підрозділ висунувся з району Металіст у район Щастя. Під’їжджаючи до населеного пункту Цвітні Піски о 16:30 – 16:40 підрозділ потрапив у засідку, по колоні вівся вогонь з обох боків зі стрілецької зброї РПГ, ПКМ, озброєння БМП, озброєння танка, дорога була замінована керованими протитанковими мінами ТМ-62.

Читайте також: 8-ма рота, «Червоний Хрест» та феномени пам’яті

Підрозділ 5-ї аеромобільної десантної роти здійснював контрзасадні дії, вів вогонь зі стрілецької зброї, РПГ, озброєння БТР-80, озброєння танка. Спочатку зайняли кругову оборону, відбивали натиск противника, у подальшому проходили засаду в русі на техніці. Кількість противників становила 240–260 осіб. Після прибуття підрозділу до населеного пункту Щастя о 17:00 – 17:20 під час перевірки наявності особового складу було виявлено відсутність БТР-80 № 129. Поранення дістало дев’ятеро солдатів». Далі в рапорті наводяться прізвища п’яти військовослужбовців, які були розпізнані як загиблі, й сімнадцяти таких, що відтоді вважалися зниклими безвісти. 

У штабі бригади провели розслідування, і на підставі рапорту командира роти 12 вересня 2014 року було видано наказ, у якому зазначалося, що «вини посадових осіб військової частини А0284 у випадку, що стався, немає».

З рапорту командира роти випливає, що про трагедію, яка сталася з айдарівцями, десантники не знали й рухалися повз місця бою відповідно до наказу про передислокацію від командування 1-ї окремої танкової бригади.

Ще у вересні 2014-го Генеральна прокуратура України порушила справу проти керівників 1-ї окремої танкової бригади, внаслідок втрати командування якими було залишено Луганський аеропорт та інші території. Допитали чимало бійців, але справа нічим не закінчилась. А керівники 1-ї танкової незабаром навіть пішли на підвищення.

Командування 80-ї окремої аеромобільної бригади також не надавало жодних інших пояснень ані щодо трагедії, яка сталася в районі Цвітних Пісків, ані щодо інших бойових епізодів (зокрема, залишення Луганського аеропорту) впродовж 30 серпня — 5 вересня 2014 року.
Тепер поговоримо про втрати в цьому бою. 

8 вересня 2014 року в результаті перемовин між сепаратистами та айдарівцями на місце бою допустили групу бійців без зброї для збирання тіл. За їхніми словами, вони забрали «всіх своїх» та 12 або 14 десантників. Назвати точну цифру хлопці не змогли, оскільки чимало тіл були спалені, розірвані на частини, спотворені.

Читайте також: Іловайський мартиролог 7–29 (31) серпня 2014 року

У ході судово-медичної експертизи вдалося встановити, що було привезено 38 решток загиблих. Але це ще не всі (див. «Статистика втрат у бою біля села Цвітні Піски 5 вересня 2014 року»).

Пізніше з Луганська надійшла звістка, що двоє айдарівців загинули в полоні (тіло Михайла Слісенка, одного з них, не знайдено).

23 грудня 2014 року луганські сепаратисти передали вісім тіл і на словах переповіли, що все це айдарівці, зокрема загиблі 26 серпня (того дня зникло безвісти четверо бійців батальйону). Тіла доставили до Дніпра. Ідентифікація за ДНК показала, що троє справді зниклі безвісти того дня, ще один цивільний (або неоформлений український партизан). Нарешті, щодо чотирьох збігів немає. Один із загиблих, напевно, айдарівець Сергій Кононко, який вважається зниклим безвісти від 26 серпня. Збігів за ДНК із мамою не було, але, вочевидь, слід робити повторну експертизу. Інші троє цілком можуть бути айдарівцями або десантниками, що вважаються зниклими безвісти після бою 5 вересня (у двох загиблих незвичайні натільні хрестики в старовинному стилі). 

25 березня 2015 року сепаратисти передали численні фрагменти тіла, виявлені під час розпилу на брухт згорілої вантажівки «Айдару». До Дніпра їх доправив відомий луцький пошуковець Олексій Златогорський, який дорогою на своїй сторінці у Facebook написав, що везе рештки одного з братів Хом’яків із «Айдару». Пізніше Олексію довелося публічно перепрошувати в родини Хом’яків, але попередні результати експертизи ДНК засвідчили, що він не був далекий від істини.

8 квітня 2015 року з Луганська до моргу Дніпра відправили фрагменти тіла, виявлені під час демонтажу БТР десантників. Вони були також ідентифіковані за ДНК, але сім’я цього хлопця переконана, що він у полоні (про що свідчать і списки полонених, які українська сторона пред’являє в Мінську). Тому рідні й чути не хочуть, що юнак загинув.

Нарешті, серед неідентифікованих українських воїнів, що поховані на Краснопільському кладовищі у Дніпрі, є загиблий, якого виявили місцеві мешканці села Роївка в Сіверському Дінці на початку вересня 2014 року. Він був одягнений у камуфляж ЗСУ, цивільний светр, мав берці 41–42 розміру. Спочатку була версія, що то зниклий безвісти боєць батальйону «Воля» (Львівщина), але вона не підтвердилася. Це теж міг бути хтось, хто намагався самостійно вийти із Цвітних Пісків. Дві родини десантників, які не здавали ДНК, відчайдушно вірять, що ті живі. Щодо айдарівця, то це доброволець із Луганська Леонід Єрьомін. Вочевидь, на нашій території немає близьких, які могли б здати ДНК.