Автор пояснює, що хоч за три десятиліття незалежності в українському бізнесі та серед політиків утвердилася думка, що для економіки найкраще, коли держава якнайменше втручається в її розвиток чи справи підприємців, однак "цей погляд – наслідок досвіду, коли модель відносин між владою та бізнесом визначали пріоритети не розвитку країни, а використання інструментарію держави для вирішення фінансових проблем влади та/або тих осіб і структур, які її контролювали у певний час. Насправді 30 років незалежності, навпаки, наочно спростовували переваги усунення держави від розвитку національної економіки".
Читайте також: Відновлення економіки в Україні значно відстає від очікувань
В статті наголошується, що приватизація найпривабливіших об’єктів державного майна, дерегуляція, зниження податкового тиску та лібералізація економічної політики загалом так і не пришвидшили зростання. Понад те, національна економіка рухалася по спіралі деградації, коли кожен наступний цикл зростання-спаду призводив до дедалі більшого відставання як від сусідів, так і від світу загалом. А відсутність економічної політики в національних інтересах призвела до її заміщення системою орієнтирів, що їх вибудовували під власні інтереси окремі українські олігархи та інші країни. І бізнес швидко перебудувався під них. Водночас вигоди, які отримували ключові бенефіціари, поєднувалися зі втратами країни та зубожінням значної частини її громадян.
Зокрема, Олександр Крамар звертає увагу на те, що у більшості країн світу, попри спади під час періодичних криз, простежується довгострокове зростання як економіки, так і рівня достатку їхніх мешканців. Проте в Україні після циклів зростань і спадів 2020 року економіка просіла до 66% рівня 1991-го й 78% показників 2008-го. Як наслідок, лише незначна частина громадян змогла в цій моделі відносно поліпшити свій достаток, інші вирішили рятуватися втечею за кордон, але більшість зіткнулася з збіднінням порівняно із мешканцями сусідніх країн або й абсолютним порівняно із власним минулим.
Понад те, "за прогнозом на 2021-й, ВВП країни має шанс наблизитися лише до рівня 81% показника 2008-го та менш як 69% – рівня 1991-го. Та й це не певно, адже на тлі відновлення в ключових державах світу економічних показників до докризового рівня, в Україні індекс виробництва базових галузей, за підсумками I півріччя 2021 року, усе ще був на 6,5% нижчим, ніж того самого періоду доковідного 2019-го".
Читайте також: Від занепаду до успіху
Проте як в уряді, так і в НБУ й надалі покладаються на те, що вітчизняна економіка розвиватиметься як побічний результат успіху інших держав. Основними джерелами кволого відновлювального зростання розглядають: 1) розширення внутрішнього попиту, що задовольнятиметься завдяки збільшенню обсягів імпорту; 2) зростання експорту сировинних товарів внаслідок вливання коштів у свої економіки іншими державами; 3) збільшення переказів від заробітчан та оплати послуг українських програмістів, які працюють на аутсорсі, унаслідок пожвавлення інших економік. Свої ж функції і далі зводять до спостереження, збору й розподілу податків (Кабмін) та не надто вдалого утримання цільового рівня інфляції (Нацбанк). Це вкрай хиткий фундамент для розбудови економіки