26 серпня 1919 року Верховний головнокомандувач наказав полковнику Владиславу Сікорському роззброїти російських добровольців. Офіційно рішення було продиктоване низькою оцінкою бойової спроможності підрозділів, що складались з росіян. Добровольчі підрозділи переважно створювали з колишніх полонених (як з царських солдатів, яких німці не репатріювали до 1918 року, так і червоноармійців), а також солдатів антибільшовицьких військ, які воювали без можливості регулярного постачання. Це залишило негативний відбиток на їхньому фізичному та моральному стані. Пілсудський рекомендував провести роззброєння так, щоб не викликати спротиву у російських солдатів.