У Великій Британії дехто стверджує, мовляв, іще 20 років тому передбачав проблеми євро. Міністр закордонних справ Вільям Гейґ 1998-го в якості лідера Консервативної партії запевняв, що Європейський монетарний союз стане «палаючою будівлею без виходів». Цієї осені він зміг не без гордощів нагадати про ті свої слова.
А ось колишній редактор поважного бізнесового видання Financial Times Ендрю Ґоверс тепер кається: «Рівно 10 років тому я палко вітав приготування до запровадження євро… Лише тепер стало очевидним, що спільну валюту не можна було вводити на такому хиткому фундаменті». Є в Британії і такі, хто навіть нині наполягає на правильності ідеї євро, але їхній час говорити гучно ще не настав.
На цьому тлі прем’єр-міністр Девід Кемерон вдався до відчайдушного й сумнівного щодо дієвості, але історичного кроку, вперше застосувавши від імені Великої Британії вето на зміни чинної засадничої угоди ЄС. Кожна зі сторін на європейській арені опинилася на своїй власній колії і наразі не має жодної можливості для маневру. Головний дует Старого світу Меркель – Саркозі бачить порятунок спільної валюти в тому, щоб зробити фінансову дисципліну суворішою для країн єврозони. До більшої фіскальної інтеграції вони запросили не лише 17 держав, що вже користуються євро, а всіх 27 членів ЄС.
Читайте також: Криза євро може розбудити Європу
Кемерон, який очолює уряд третьої за обсягами економіки Євросоюзу, заявив, що його країна не долучиться до таких змін, бо вона євро не користується й не хоче, аби в Брюсселі, а не в Лондоні визначали бюджетні правила й навіть податки, наприклад, для британського ринку фінансових послуг, обсяг якого перевищує 9% усієї економіки Сполученого Королівства. У лондонському Сіті обурюються намірами Саркозі та Меркель запровадити стягнення на фінансові транзакції для наповнення європейського бюджету, оскільки більшість із них відбувається у Лондоні, а не в Парижі чи Франкфурті. Британський прем’єр, захищаючи інтереси свого фінансового сектору, вимагав вилучень та інших поступок, не дістав їх і… пішов. Проблема в тому, що за ним наразі не пішов більше ніхто, хоча Швеція та Чехія ще мають проконсультуватися зі своїми парламентами перед тим, як остаточно ставати до лав інтеграторів.
Тепер навіть у лондонському Сіті лунають розгублені голоси тих, хто припускає, що Британії таки варто було залишатися в започаткованому в ЄС процесі – задля впливу на рішення, які, може, не прямо, але стосуватимуться й Лондона.
ЄВРОСКЕПТИКАМ ПОТРІБНА УКРАЇНА
Девід Кемерон, звітуючи 12 грудня в парламенті про свій демарш на переговорах у Брюсселі, заявив, що одну угоду він таки підписав там із задоволенням – про початок процесу набуття членства у ЄС Хорватією. Намаганням централізувати євроспільноту Лондон протиставляє децентралізацію і гнучкість. «Я хочу, щоб Євросоюз був не монолітним блоком, а гнучкою мережею», – заявив британський прем’єр.
Його однопартієць Джон Віттінґдейл у тиждень вирішальних європейських переговорів саме збирався до Києва. «Ми хочемо бачити Євросоюз, який мав би у Брюсселі набагато менше централізованих повноважень, будучи більш відкритою системою для вільного пересування товарів, послуг і людей між різними країнами. Але щоб Брюссель не видавав так багато законів. Ці погляди цілком збігаються з баченням майбутнього ЄС, який був би більшим і включав би такі країни, як Україна, й, можливо, інші пострадянські держави», – пояснював Тижню депутат в одній зі старовинних кімнат британського парламенту з посивілими від століть кам’яними стінами.
«Інший погляд полягає в підтримці тісніше інтегрованої федерації, яку пропонують у кількох країнах… Британію це не влаштовує. Отже, є два різні погляди на шляхи розвитку ЄС, але британський погляд, – переконаний Віттінґдейл, – охоплює і такі держави, як Україна».
Читайте також: План порятунку Європи
ЄВРОПЕЙСЬКА МРІЯ
Що буде далі з ЄС і Великою Британією? Усе гаразд, заспокоює Кемерон. «Британія залишається повноправним членом Європейського Союзу, і події минулого тижня цього статусу жодним чином не змінюють. Членство в ЄС життєво важливе для наших національних інтересів», – різав прем’єр-міністр по живому маргінальних ультраєвроскептиків на зразок UKIP (Партія незалежності Сполученого Королівства).
«Ми країна, яка торгує, і спільний ринок нам потрібен для торгівлі, інвестицій та робочих місць. ЄС перетворює Британію на ворота для інвесторів до найбільшого спільного ринку у світі. До Євросоюзу йде половина нашого експорту, і це утримує в Британії мільйони робочих місць. Членство в ЄС також посилює нашу здатність просувати власну закордонну політику, даючи нам потужний голос на світовій арені… Отже, ми залишаємось у Євросюзі й ми хочемо там бути!» Зауважте, що це уривок із промови лідера Консервативної партії, який сам себе називає євроскептиком. Що ж тоді кажуть британські євроентузіасти?
«Століттями Європа була театром воєнних дій – нині вона театр миру. Замість того щоб випробовувати нашу національну силу на полі бою, ми робимо це на футбольних полях. Суперечки між європейськими державами залагоджують у результаті безкінечних переговорів у Брюсселі, а не збройного протистояння, – нагадує один із найавторитетніших британських дослідників сучасної історії, публіцист, оксфордський професор Тімоті Ґартон Еш. – Більшість європейців живуть краще, ніж їхні батьки й набагато заможніше, ніж діди… Більшість європейців переважно живуть за принципом верховенства закону. Ми насолоджуємося кодифікованими людськими та громадянськими правами й можемо захищати їх у суді… Ми забуваємо, наскільки незвичайним є такий стан справ у Європі».
Учений перераховує майже стільки само й ґанджів сучасної євроспільноти, але закликає цінувати й розвивати те, що є. Для таких євроентузіастів, як Ендрю Ґоверс, найбільша загроза євро полягає в тому, що проблеми з цим «непродуманим економічним експериментом» нині можуть затьмарити собою досягнення Європейського Союзу й поставити під загрозу саму організацію. Але є сподівання на краще, бо, як показує досвід самого Ґоверса, він зі своїми оцінками європейських процесів уже глибоко помилявся. Цілком можливо, що побоювання катастрофічних наслідків з євро теж виявляться помилковими.
Читайте також: Розділені Штати Європи