Річниця усунення від влади Віктора Ющенко ледь не день в день збігається з його 57-м днем народження, яке припадає на «чоловіче» 23 лютого. Проте всі звикли до того, що Віктор Андрійович має таке ж відношення до тестостерону, як і Юлія Володимирівна до чоловічої статі. Історія, яку вдалось розкопати Тижню, зайвий раз це доводить. Віктор Ющенко завжди був слабкий. Навіть там, де мова йшла про можливість особистого збагачення близьких до нього людей.
Десять років тому прем’єр-міністр Віктор Ющенко з надзвичайною енергією підключився до процесу приватизації «Запорізького алюмінієвого комбінату» (далі ЗАлК). Тоді Фонд держмайна виставив завод на продаж, у якому дуже хотів перемогти «КрАЗ» Костянтина Жеваго. Але виграв російський «Авто-ВАЗ-інвест», який потім продав завод СУАЛу Віктора Вексельберга. Цій перемозі передувала довга історія ґвалту з боку голови уряду.
– Я скільки був головою Фонду держмайна не пам’ятаю, щоб Віктор Андрійович так запекло вболівав за одного з учасників конкурсу, – згадує Олександр Бондарь, нині народний депутат від НУНС. – Це були багатогодинні розмови, вмовляння, офіційні листи, аби Фонд переглянув позицію. Я навіть не дуже розумів, чому саме цей конкурс викликав таку увагу Ющенка.
Нагадаємо, спочатку конкурс виграв Жеваго. Але росіяни подали до суду, де й змусили Фонд держмайна продати завод їм. У ході процесу Ющенко не раз публічно та неофіційно намагався вплинути на перебіг подій.
– Але у нас була проста реальність – з «КрАЗом» дійсно були юридичні проблеми, тому судова перемога росіян була чистою, – згадав нардеп від Партії регіонів Михайло Чечетов, який на той час виконував обов’язки голови ФДМУ через хворобу Бондаря.
Звичайно, «чистою» ту історію можна було називати хіба що з великою любові до мистецтва неможливого. Оскільки за росіян тоді горою встав Віктор Пінчук, який виконував при своєму тесті Леонідові Кучмі роль посередника у розмовах про великі гроші.
До речі, саме Пінчук зустрічався з Віктором Ющенко через кілька місяців після його майданної перемоги на виборах. І саме тоді новий президент змінив гнів на милість у відношенні російських власників ЗаЛКу. Він навіть випустив президентський указ щодо забезпечення заводу пільговою електроенергією, чому дуже противилась Юлія Тимошенко. І саме тоді Костянтин Жеваго вирішив мати справу з Юлією Володимирівною, обравшись нардепом по її списку.
Однак повернемось до пояснення того, чому Ющенко так завзято боровся за Жеваго. Бондарь зізнався, що для нього це до сих пір є загадкою. Тому він з великою зацікавленістю відреагував на дані щодо спільного бізнесу Жеваго та Ющенко, який на час приватизації ЗаЛКу існував вже не один рік, але був прихований від широкого загалу.
Мова йде про «Перший інвестиційний банк» (ПІБ), заснований у 1997 році.
Отже серед трьох десятків засновників банку станом на кінець 1999 року, коли починалась гучна історія приватизації в Запоріжжі, були: рідний брат Ющенка – Петро Андрійович, дочка Вадима Гетьмана – Ірина Половко, ТОВ «Петрівка Центр» (входило в російську групу «Лужники», яка в Україні приватизувала тоді кілька обленерго поперек інтересів Суркіса та Коломойського), близькі до Ющенка люди з інших фінустанов.
А ще цікаво те, що засновниками «Першого інвестиційного банку» були кілька керівників ЗаЛКу, у тому числі тодішній гендиректор заводу Іван Бастрига, сам ЗаЛК, і ВАТ «Полтавський ГОК» Костянтина Жеваго.
«Перший інвестиційний» відомий здебільшого тим, що саме цей банк голова НБУ Ющенко обрав уповноваженим банком для розміщення державної внутрішньої позики на 750 млн грн. Шалені гроші на ті часи, бо навіть державний бюджет у 1998 році не сягав і 30 мільярдів гривень.
В даному випадку мова не йде про якісь оборудки з тією позикою. Врешті-решт, навіть давні вороги Ющенко, які постійно звинувачували його в оборудках з банком «Україна» і кредитами МВФ, не згадували про якісь схеми з ПІБом. Єдине що закидали, так це те, що коли у 1998 році ринок ОВДП «гавкнув», то уряд був змушений розплачуватись за недалекоглядне розміщення надкоштовних облігацій – їх доходність складала аж 70% річних, що дозволяло їх тримачам мати шалені прибутки з держбюджету. А хто був тримачем того займу достеменно знають лише реальні керівники ПІБу. А серед них був і сам Віктор Ющенко (лише один день аби підписати статут новоствореного банку), і покровитель Віктора Андрійовича – Вадим Гетьман, якого вбили після краху ринку ОВДП.
…У кожному випадку ця історія не про те, що Ющенко під час приватизації ЗаЛКу переступив межу закону. По-перше, жоден суд чи слідчий цього не довів. А по-друге, він діяв як всі за часів Кучми – допомагав як міг бізнес-партнеру свого брата, лобіював інтереси «кишенькового» банку.
Ющенко робив як всі. Так робила і Тимошенко, так робить і Янукович зараз.
Наприклад, через півроку після інавгурації Віктора Федоровича російські власники того самого ЗаЛКу отримали повідомлення від Генпрокуратури про необхідність повернути завод Україні, мовляв неправильно приватизували.
Депутатська картка Костянтина Жеваго на той час при нагальній потребі вже голосувала в унісон з Партією регіонів, що дало підстави думати про можливість банальної реприватизації.Однак згодом тема націоналізації зникла з інформаційного простору. Джерела «Тижня» пов’язують такий розвиток подій зустрічами росіян і їх непотоплювального лобіста Пінчука з уповноваженими представниками Банкової, як це вже було у 2005 році.
Але мова не за це. Просто історія запорізької приватизації зайвий раз довела – Віктор Андрійович сам по собі завжди був слабким бійцем. Він у якості прем’єра не зміг повернути багатомільйонний процес у вигідному його партнерам руслі. Він навіть у якості президента не зміг домогтись пільгової електроенергії для заводу, з російськими господарями якого на той час вже звірив всі суми аргументів.
Тому можна дійти висновку, що стань Ющенко навіть «Володарем Кільця», він не зміг би вирішити питання одного заводу. Що вже казати за виконання обіцянки «бандитам – тюрми», що було б у нагоді всій Україні. Особливо за нинішніх часів.