«Яку ситуацію Ви особисто розглядатимете як перемогу у війні?», – запитали соціологи в українців у грудні 2022 року. Більшість (54%) наразі вважає, що це має бути «вигнання російських військ з усієї території України та відновлення кордонів станом на січень 2014 року». Що ж, це самоочевидна відповідь і взагалі дуже гарний варіант. Проблема хіба в тому, що вихід ЗСУ на наші кордони 1991 року зовсім не обов’язково означатиме припинення війни.
Війна закінчиться не тоді, коли ми повернемо собі вкрадене, а коли замовкнуть російські гармати, міномети і все те залізяччя, яке у них ще буде на той момент. Але не факт, що обидві події співпадуть у часі. Росія може продовжувати обстріли українських міст і тоді, коли жовто-блакитні прапори замайорять над Луганськом, Донецьком, Севастополем. Чи станеться після цього моральний злам у російському суспільстві? Можливо, проте не обов’язково. Навпаки, програш може підживлювати реваншизм.
Читайте також: Чому режим Путіна досі не впав?
До того ж, гармати можуть мовчати по-різному. Підписання угод, режим тиші, розведення військ, а потім знов напад – дякую, це ми вже проходили. Інша справа, коли Росія втратить здатність до збройної агресії – лише в такому випадку ми зможемо розраховувати на тривалий мир.
Саме тому мають рацію ті, хто вважають перемогою «знищення російської армії та сприяння повстанню/розпаду всередині Росії». Таких, відповідно до згаданого вище опитування, у нас трохи більше 22%. Така постановка питання може здаватись надто радикальною, але насправді вона є цілком реалістичною. З серпня до грудня 2022 року кількість отаких «реалістів» зросла на 2%, тобто в межах статистичної похибки. Але надзвичайно важливо, щоб їх стало набагато більше. Інакше більшість плекатиме марні (хотілося б помилятись…) сподівання на те, що варто відвоювати Крим та Донбас, і Росія відмовиться від своїх хижацьких планів стосовно України.
Читайте також: Перемовини з ведмедем. Хто чекає на поразку України і як протистояти їм на дипломатичному полі
Російський імперіалізм зміг змиритись з втратою Фінляндії чи, приміром, Латвії. Але стосовно України у Росії завжди був інший план: йшлося не про політичне упокорення та економічний визиск, а про повне стирання української ідентичності. Українців прагнули розчинити, зробити не черговим підросійським народом, а просто «русскими». Лише наша колосальна опірність не дозволила реалізувати цей план. Але це не значить, що вихід ЗСУ на кордони 1991 року змусить Росію переписати свій внутрішній код, в якому поглинання України записане на найглибшому рівні.
Єдиний вихід для нас полягає в тому, що Росія так чи інакше припинить своє існування як єдине політичне та економічне ціле. Донести цю думку до наших союзників буде непросто. Але спершу нам треба визначитись самим, чого ми хочемо: перемир’я чи все ж таки миру?
І мир, до речі, можливий. Один давній грек колись нахвалявся, що може перевернути світ – дайте йому лишень точку опори. 24 лютого 2022 року світ вчергове увійшов в період глобальних геополітичних трансформацій. І точкою опори для всіх, хто прагне позитивних змін, сьогодні є Україна. Тому від нас залежить більше, ніж ми собі уявляємо. Головне – не розгубитись, коли настане час.