22 липня 1819 року на сцені Полтавського театру відбулася прем’єра п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Це перший драматичний твір нової української літератури.
Іван Котляревський написав свій драматичний твір у 1819 році спеціально для трупи полтавського театру, де обіймав посаду директора. Роль Наталки виконувала Тетяна Пряженківська. У ролі Виборного був Михайло Щепкін, до його визволення з кріпацтва долучився Іван Котляревський.
Історик мистецтв Дмитро Антонович, перебуваючи в еміграції у Празі, 1923 року писав: «В історії нового українського театру найменше розроблений і досліджений — період першої половини дев’ятнацятого віку. В той час, як учені й історики літератури дуже багато праці поклали на освітлення старшого періоду театру на Україні — шкільного театру сімнацятого й вісімнацятого віків, принаймні, репертуару того часу, в той час, як період народнього театру від початків вісімдесятих років дев’ятнацятого віку ще живе в пам’яти старшого покоління громадянства і також має літературу вельми солідну, принаймні, в розумінні об’єму, як не змісту, — в той самий час період першої половини дев’ятнацятого віку навіть для театралів зостається дуже мало відомим. Сміло можна сказати, що дев’ять десятих репертуару того часу на завжди загубилося й історик літератури про характер п’єс того часу може скласти собі тільки дуже загальне уявлення. Ще менше ніж про репертуар, ми знаємо про українських акторів того часу, про характер їх творчости, про індивідуальні риси таланту навіть найвидатніших між ними. Тільки такі велетні акторського мистецтва, як Щепкин та Соленик, уникли повного забуття; старанно збираючи характеристики цих ґеніїв української сцени, ще до певної міри можна скласти собі уявлення про характер їх праці, про спосіб їх підходу до сценічної творчости, про індивідуальні риси, які вони вносили в оброблення своїх сценічних креацій. Але це тільки щодо двох названих великих майстрів свого мистецтва, що ж до инших їхніх співробітників, то про них маємо уявління більше ніж обмежене, й особливо це відноситься до жінок-артисток. Тому всяка, навіть найменша відомість про українських артисток першої половини дев’ятнацятого віку має для історика українського театру дуже велику вагу». Антонович додає, що сам батько нової української літератури, Іван Котляревський, своїх п’єс для друку не призначав, а тим часом дехто схильний пов’язувати початок нової української літератури з «Наталкою Полтавкою», а не з «Енеїдою».
П’єсу було видано друком лише в 1838 році, але в рукописних копіях вона стала поширюватися ще в 1820-х роках, і тодішня українська еліта знала її напам’ять.
Минуло 70 років, і в 1889 році композитор Микола Лисенко написав оперу на три дії «Наталка Полтавка».
П’єса була тогочасним хітом у трупах Марка Кропивницького, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. У ролі Наталки виступали Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Оксана Петрусенко. Газети писали: якщо немає в театрі збору, став «Наталку Полтавку» — і буде аншлаг.
За понад 200 років сценічної історії персонажі стали архетипними, однак не втрачають індивідуальності. Цьому сприяє мова: у Наталки та Петра – жива, пісенна, поетична, у Возного та Виборного — перекручена, кумедна, з напускною вченістю. Хрестоматійним став вислів Возного «теє-то, як його».
Наталка з матір’ю Горпиною Терпилихою – в певному сенсі переселенці, що мусили змінити свою ідентичність. Вони – містяни, як згадує Виборний: «У Терпила в городі на Мазурівці був двір — гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом і садком. Терпилиха по смерті свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собі хатку і тепер живе, як ви знаєте».
Наталка лишається Полтавкою на прізвисько, однак інтегрувалася в сільський соціум і, відмовляючи Возному у сватанні, відсилає його до «города»: «“Знайся кінь з конем, а віл з волом”; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте… Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна».
Обходисвіт Микола, приятель коханого Наталки, коментує зміни, яких зазнала Полтава: «Інші хати такі були, що якби не веліли порозламовати, то б од вітру самі попадали і подавили б своїх хазяїнів. Коли прислухатись, хто більше гримає на сю перестройку, то одні тузи, багачі. А середнього розбору мовча строять. Да уже ж і город буде, мов мак цвіте! Якби покойні шведи, що згинули під Полтавою, повставали, то б тепер не пізнали Полтави!»
Читайте також: Читацькі м’язи й формування спільноти: оновлене знання про літературу від Галети й Семкова
Ростислав Семків коментує внесок Івана Котляревського: «Якщо “Енеїда” пропонує нам архетипний образ козирного українця, котрий з будь-якої біди вибереться, смерті уникне й успіху досягне, то ця п’єса індукує такий же зразковий образ української героїні».