Наразі потуги високопосадовців України щодо організації чемпіонату Європи з футболу 2012 року нагадують спроби бігти з прив’язаною до ноги гирею. Втім, очікується, що на фініші ця гиря виявиться золотою і її можна буде успішно «розпиляти» на благо України. Нові стадіони, дороги, аеропорти, готелі – все це залишиться у спадок після Євро-2012 і приноситиме чималі прибутки. Та це в теорії – натомість практика навколоспортивного бізнесу по-українському малює зовсім інший сценарій.
ФУТБОЛОНОМІКА
Якби барон П’єр де Кубертен писав свою «Оду спорту» в наші дні, в ній напевне була б строфа із заголовком «О спорте, ти бізнес». Почи- наючи з Олімпіади-1984 в Лос-Анжелесі, всі найбільші міжнародні спортивні турніри є, по суті, інвестиційними проектами, метою яких є генерування прибутків. Чемпіонат Європи з футболу – третя за важливістю спортивна подія у світі – водночас є одним із найперспективніших бізнесових заходів, прибутки від якого обчислюються сотнями мільйонів євро.
Україна, яка разом із Польщею прийматиме в себе ЧЄ-2012, планує витратити на його підготовку колосальну суму – 126,406 мільярдів (!!!) гривень. З них 21,435 млрд грн надійдуть із держбюджету, ще 12,368 – із місцевих, а найбільшу частку – 92,603 млрд грн – мають становити інвестиції з інших джерел. Певна річ, що за таких масштабів питання ефективності витрат, а також розмірів очікуваних прибутків від цих інвестицій набуває першочергової ваги.
Методика оцінювання загалом відома, більше того, ми маємо перед очима свіжий приклад – ЧЄ-2008, що проходив у Швейцарії та Австрії. Проаналізувавши досвід не таких уже далеких сусідів, можна зробити досить вірогідні висновки про те, як ми маємо діяти. І – це не менш важливо – що ми робимо не так.
У дослідженні Управління спорту державної федеральної канцелярії та Палати економіки Австрії визначено три складники, які зумовлюють економічні ефекти від проведення чемпіонату Європи з футболу 2008 року. Перший – це інвестиції у спортивну інфраструктуру (стадіони, тренувальні бази), які створюють додану вартість у цій галузі. Другий – витрати туристів-відвідувачів спортивних подій (готелі, ресторани, квитки, сувеніри тощо). Третій – вплив на різні сектори економіки, спричинений фінансуванням заходів, пов’язаних із чемпіонатом (у першу чергу йдеться про сферу послуг).
Окрім цього, є й інші ефекти, безпосередньо не пов’язані зі спортом. До них належить, наприклад, модернізація транспортної інфраструктури (дороги, аеропорти, громадський транспорт), або покращення іміджу країни, що приймала в себе футбольний чемпіонат. Останній критерій навряд чи можна оцінити в грошах, але його гуманітарний вплив – дуже потужний.
Так, рейтинг симпатій до Німеччини після Чемпіонату світу-2006 зріс із 5-го до 2-го місця. Не складно уявити, яке значення матимуть аналогічні результати для України, котра визначила одним із стратегічних пріоритетів інтеграцію до європейської спільноти.
ВИГІДНО ЧИ НІ?
За даними дослідження, загальний прибуток Австрії від ЧЄ-2008 дорівнює €640,8 млн. Показово, що найбільшу частку в цій сумі – €472,4 млн – становлять прибутки від туризму, й лише після цього йде додана вартість, створена інвестиціями у спортивну інфраструктуру (€111,4 млн).
Наскільки значним є цей економічний ефект? В кількісному вираженні показники виглядають потужно: крім сотень мільйонів прибутків, понад 13 тис. нових робочих місць у Австрії та понад 7,5 тис. в Швейцарії, 1,4 млн іноземних «футбольних» туристів, які, за статистикою, витрачають на 50% більше від туристів звичайних… Однак у відсотковому вираженні прибутковість Євро-2008 є значно скромнішою: вона становить лише 0,25% ВВП Австрії (для Швейцарії, в якої прибутки від футбольного чемпіонату знаходяться приблизно на тому ж рівні, цей показник ще менший – 0,18% ВВП). Тобто, для економік обох країн ефект від чемпіонату можна назвати дуже незначним.
При цьому Австрія та Швейцарія витратилися на проведення Євро-2008 досить скромно – загальний бюджет становив близько €700 млн. Натомість Україна планує вкласти в Євро-2012 колосальні навіть за західноєвропейськими мірками кошти – більш, ніж €17 млрд. Швейцарсько-австрійський футбольний альянс відбив свої затрати, та ще й заробив приблизно по €300 млн на брата. А скільки ж має заробити Україна, щоб отримати хоча б євроцент прибутку?
.jpg)
УКРАЇНА НЕ АВСТРІЯ
Варто зрозуміти кілька принципових відмінностей, що відрізняють вже реалізований бізнес-проект Євро-2008 від наразі гіпотетичного Євро-2012. По-перше, європейці не включили до складу витрат фінансування таких «неспортивних» галузей, як транспорт чи аеропорти, – скажімо, € 700 млн на розширення метро у Відні. Натомість схвалена Кабміном українська програма враховує навіть витрати на реконструкцію історичних пам’яток уздовж транспортних магістралей, що з’єднують міста, де відбуватимуться футбольні матчі. По-друге, найбільша стаття українських затрат – не стадіони (як в Австрії чи Швейцарії), а транспортна інфраструктура – автодороги, аеропорти, залізниця тощо. Варто навести один тільки приклад: до Євро-2012 передбачено запровадження швидкісного руху пасажирських поїздів на дистанції 334 км. Очікується, що якийсь невідомий інвестор (вочевидь, «Укрзалізниця») викладе на це 9,203 млрд грн. З дорогами ситуація виглядає взагалі гротескно. Так, нещодавно голова Дніпропетровської ОДА Віктор Бондар заявив, що на розвиток регіональної мережі автошляхів (які напевне будуть головним засобом, щоб дістатися до Києва, Дніпропетровська та Донецька уболівальникам із Росії) потрібно 52 мільярди (!!!) гривень, а кредит у 20 млрд, які збирається взяти для цих потреб Кабмін, – це крапля в морі. Вражає, як сміливо українські чиновники оперують сумами з такою кількістю нулів, хоча насправді вдесятеро менші обсяги коштів буде вкрай важко не лише отримати, але й ефективно освоїти.
Втім, у нас є і позитивна відмінність. Так, порівняно з Європою інфраструктура України – це «неоране поле», та навіть попри суттєві затрати на «оранку» очікуваний урожай прибутків може бути дуже значним. Взяти хоча би туристичну галузь. В Австрії та Швейцарії під час ЧЄ-2008 спостерігався так званий ефект витіснення. Десятки тисяч туристів, які в «нефутбольний час» відвідували ці країни, відмовлялись від поїздок, бо не горіли бажанням штовхатися серед натовпів екзальтованих фанатів. Для Відня, наприклад, спричинений цим спад становив 42% загальної кількості «традиційних» туристів, або €90 млн «в мінусі». Натомість в Україні, де кількість іноземних туристів дуже незначна, ефект витіснення практично дорівнюватиме нулю. Інша річ, що всю цю масу закордонних гостей треба буде десь розмістити. Готельного ресурсу Австрії та Швейцарії (21400 номерів у 408 готелях) для цих потреб не вистачило. В нас же і кількість, і рівень готелів програє середньоєвропейському на порядок. Відповідно, інвестиції в готельну інфраструктуру мають стати одним із ключових пріоритетів – і тут була бидуже доречною цільова програма державної підтримки.
ГОЛ У СВОЇ ВОРОТА
Наразі можна визначити два економічні сценарії проведення Євро-2012 в Україні. Найпесимістичнішого – коли чемпіонат в України заберуть «у зв’язку із невідповідністю» – серед них немає. Річ у тім, що й чиновникам із УЄФА, й нашим високопосадовцям такий розвиток подій не вигідний. Мішель Платіні нещодавно зробив дуже прозору заяву про те, що єдиною причиною відлучення України від чемпіонату може стати відсутність стадіону в столиці. А з цією проблемою наша влада якось та впорається.
Позитивний сценарій – це єдиноможливий спосіб для України заробити на Євро-2012. Тут насамперед потрібно оптимізувати програму фінансування, що наразі є роздутою до абсолютно нереалістичних обсягів. Слід чітко конкретизувати – які напрями фінансує бюджет, які – державні компанії (та ж «Укрзалізниця»), і за якими можна (саме можна, а не хочеться) залучити приватних інвесторів.
Якщо шанси на спорудження «приватних автодоріг» дорівнюють нулю (а зараз це так) – не варто чекати на появу Санта Клауса з мішком інвестиційних мільярдів. Натомість набагато доцільніше зосередитися на залученні інвесторів у готельний сектор, або як спонсорів потужні міжнародні корпорації (для «Адідасу» чи «Кока-Коли» подібні спортивні заходи є провідними за важливістю в їх маркетингових програмах, і їх окупність сумнівам не підлягає). Що ж до бюджетних витрат, то їх необхідно здійснювати без зволікань і в повному обсязі, але з найсуворішим контролем як за статтями витрат, так і за якістю виконаних робіт. У цьому разі Україна отримає подвійний виграш: по-перше, заробить на футбольних туристах, а по-друге, модернізує найбільш критичні інфраструктурні напрями. І як що в короткочасній перспективі затрати будуть вищі за прибутки, за кілька років ці кошти «відіб’ються».
Втім, на превеликий жаль, тепер події розвиваються за песимістичним сценарієм. Його головна ознака в тому, що охочих витрачати кошти – хоч греблю гати, та всі мріють про те, щоб ці гроші надійшли з державного бюджету. Саме цим пояснюється відсутність конструктивного процесу: причетні до організації Євро-2012 сторони ведуть між собою підкилимову боротьбу за право освоїти мільярдик-другий гривень з державної кишені. І намагаються загальмувати будь-який прогрес, якщо він дасть опонентам шанс заробити.
Зрештою ситуація дійде до того моменту, коли далі зволікати буде вже неможливо. Держава виділить гроші в «авральному» режимі, дбаючи не про ефективність їх використання, а лише про латання найкритичніших дірок. Є вже й конкретний приклад – демонтаж торговельного центру «Троїцький», спорудження якого ставило хрест на реконструкції Олімпійського стадіону. Замість того, щоб притягнути до відповідальності винуватців нахабного порушення містобудівних норм, влада віддала власникам комплексу 80 га київської землі. А що робити – подальше зволікання призведе до того, що Київ втратить право на матчі Євро-2012. Якщо інші проблемні напрями «закриватимуть» за такою ж методою, чемпіонат в Україні відбудеться, але при цьому мільярди гривень із держбюджету, говорячи мовою футболу, вилетять в аут.