До 9 лютого 1993-го, коли парламент врешті-решт ухвалив перший державний бюджет, Естонія вже півтора року була незалежною. Перший рік повторно здобутої самостійності країна прожила взагалі без нього. Протягом 10 місяців в обігу все ще залишався російський рубль. Щорічна інфляція сягала понад 1000%, й за такого її рівня неможливо було сформулювати бюджет, який мав би хоча б натяк на реальне втілення на практиці. У червні 1992 року в Естонії сталися дві важливі події: замість рубля було прийнято як національну валюту крону і на референдумі затверджено нову Конституцію (див. № 25/2012).
Після набрання чинності Основним Законом уряд мав подати до парламенту проект державного бюджету до 1 жовтня 1992-го. Та наприкінці вересня, коли прем’єр-міністр першого уряду Март Лаар почав запитувати про його готовність, йому на стіл поклали дві купи паперів. Більша частина з них складалася із запитів на фінансування, які подали міністерства. Інша, в багато разів менша, показувала надходження до бюджету. Різниця була майже дворазова.
Вочевидь, естонцям пощастило, що призначений незадовго до того уряд не мав вибору – бюджет повинен бути збалансований, бо бракувало грошей на покриття різниці. Під час валютної реформи Естонія запровадила вельми рідкісний механізм повного золотовалютного забезпечення національної валюти, який, по суті, забороняв знецінювати крону, а також не дозволяв Центробанку вмикати друкарський верстат. Кожна крона мала бути забезпечена вільно конвертованою іноземною валютою, її обмінний курс було встановлено на рівні 8 німецьких марок. Закон також заборонив регуляторові позичати гроші уряду. Останній не мав також змоги брати кредити в інших країн, бо жоден національний банк не відважився б інвестувати в молоду державу, яка ще ледве стояла на ногах. Чимало західних експертів прогнозували, що Естонія швидко скотиться до дефолту, бо не вірили, що уряд зможе дати раду економічному хаосу, в який опустилася країна після розпаду СРСР.
Позаяк доходи бюджету не можна було наростити, естонський Кабінет міністрів вирішив урізати витрати, щоб збалансувати державні фінанси. По-перше, різко скоротили бюрократичний апарат й армію чиновників, яких набрали ще за радянських часів, зменшивши їх на третину. З 18 міністерств залишили 11, і ця кількість незмінна до сьогодні. Далі потрібно було розібратися із субсидіями та державною допомогою. Сільське господарство та соціальна сфера постраждали найбільше. Нулі також з’явилися в рядках бюджету, що відповідали освіті починаючи від ясел і вище, а також закладам культури. Того року середня пенсія була €15, а середня зарплата – €45. Сьогодні вони становлять відповідно €320 і €850.
Щоб краще донести необхідність таких жорстких заходів економії, Кабінет міністрів сам показував приклад і жив украй скромно. Март Лаар, який раніше працював учителем історії, й далі мешкав разом із дружиною та двома дітьми в малій квартирі, яка обігрівалася дров’яною піччю й у якій була лише холодна вода, протягом усього свого прем’єрства, хоча за законом йому дозволялося переселитися в розкішні апартаменти (цікаво було б подивитися на обличчя Миколи Яновича чи Віктора Федоровича, якби вони раптом дізналися про це – Ред.).
Усі наступні уряди визнавали досягнення збалансованого бюджету першорядним завданням, й ідея того, що не годиться жити чужим коштом, вкоренилася у свідомості народу. Як результат – коли по країні вдарила глобальна економічна криза 2008-го й ВВП знизився на 14% за один рік, уряд знову зміг швидко взяти бюджет під контроль. Щоб збалансувати державні фінанси, він зменшив, поміж інших витрат, зарплату держслужбовцям на 10–15%. Народ знову поставився до таких заходів із розумінням. Рецесія минула без жодного страйку чи великої демонстрації.
Завдяки швидкості, з якою було зменшено бюджетні видатки, Естонія вийшла з кризи вже за два роки, й тепер її економіка знову є однією з найдинамічніших у Європі. Надійний фінансовий стан публічного сектору дав державі змогу перейти на євро на початку 2011 року, що ще більше стимулювало зростання економіки. Сьогодні доходи скарбниці Естонії в 30 разів вищі, ніж у 1993-му, й країна має найменший держборг з-поміж членів ЄС.