Людство сьогодні перебуває на порозі третьої світової війни, прямує до неї або, можливо, уже в процесі — поки що не надто зрозуміло. Думки експертів, особливо диванних, щодо цього, як і годиться, розходяться. Війна, тим паче світова, — доволі динамічний процес, та ще й досить незрозумілий. І хтозна, чи будемо ми здатні визначити початкову точку інакше, як із перспективи часу.
Але що з планетою відбувається щось не те, це однозначно. Чого лишень варта наймасштабніша за останні десятиліття російсько-українська бійня. А є ще війна в Ізраїлі, конфлікти в Африці, на носі війна в Латинській Америці тощо. Звісно, усе залежить, під яким кутом розглядати всі ці гарячі точки на тілі Землі, що вважати війною, особливо світовою, та як до цього ставитися.
Якось на світанку в центрі містечка Оріхів, що на Запоріжжі, сім кілометрів від лінії фронту, прилетіло в будинок. Кацапи випустили чи то КАБ-500 (керована авіаційна бомба), чи щось веселіше, але будинок знесло повністю, а на його місці утворилася чимала вирва. У момент вибуху неподалік по вулиці їхав молоковоз, а назустріч йому йшли дві жіночки. Ані жіночки, ані молоковоз навіть не здригнулися. Не подали жодного знаку, що сталося щось екстраординарне чи взагалі щось відбувається. Просто посунули собі у своїх справах та й усе. Можна й так ставитися до навколишнього світу, і це сто відсотків збереже нерви. Хоча навряд чи врятує, якщо КАБ вирішить поцілити саме у вашу голову. У будь-якому разі вплинути на те, що відбувається, іноді просто неможливо. А хто може це зробити, або не робить (чомусь), або робить, але недостатньо, запізно чи не так, як, здається, було б правильно.
Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS) із Лондона, який з 1958 року досліджує воєнно-політичні конфлікти, у своєму черговому авторитетному щорічному огляді збройних конфліктів стверджує, що в році, який минає (2023), на планеті тривали ні багато ні мало аж 183 війни. Такого не було вже більш як три десятиліття. Їхні причини зовсім різні — від територіальних претензій до бійок за їжу. Десь втрутилася кліматична складова, а десь — терористична.
І російсько-українська війна таки найбільша з них і найкривавіша. І саме вона заслуговує найпильнішої уваги, бо може стати тим початком, з якого розгориться справжня світова пожежа. Аналітики не кажуть, що все надто погано, але й не прогнозують нічого доброго: насильство зростатиме, війни вибухатимуть щораз в інших потенційно нестабільних регіонах. Людство таки увійшло в зону турбулентності, яка може тривати невідомо скільки й закінчитися невідомо чим. І це вже мусить насторожувати.
Звісно, хтось переконаний, що планеті не загрожує світова війна, адже запобіжником є ядерна зброя. Ніхто, мовляв, навіть божевільні маніяки, такі як Путін, найімовірніше, не захоче перетворитися в радіоактивний попіл. Тому протистояння за сфери впливу можливе, але війна на знищення ні.
Це не надто переконливий аргумент. Тим паче у світі, де за століття, яке сколихнули дві світові війни, так і не змогли створити реально дієвих механізмів з недопущення війн, де на сьогодні вже остаточно зламано всю систему правових відносин, раніше ухвалені домовленості про ненапад не діють, а терористи керують цілими країнами й мають своє представництво в Раді Безпеки ООН і навіть право вето. Врешті, світ, де одним живеться вкрай комфортно й від того нудно, а іншим — голодно й весело й де перші звикли відкуповуватися від других, щоб нічого не змінювати, хтозна чи можна назвати досконалим. Рано чи пізно обов’язково буде якийсь божевільний, який захоче внести свої правки в цю світобудову, тому годилося б хоч якось до цього приготуватися. Усвідомивши принаймні, що гуманізм ніяк не може бути панацеєю, тим паче від терористів, які бажають вашої смерті. А порятунок потопельників — справа рук лише самих потопельників.
Сьогодні дехто примудряється не помічати війни під носом, а хтось із переляку дременув аж за тридев’ять земель і живе на подачки, здаючи свою квартиру в Ужгороді переселенцям з Харківщини за кругленьку суму. Хтось будує чи купує під Києвом новий будинок, а комусь важливо остаточно попрощатися з українським паспортом, «бо війна ця надовго, а життя одне» тощо. Тільки чи є сенс кудись тікати у світі, який тріщить по швах і де в кожній точці може будь-якої миті серйозно прорвати? Хіба туди, де нас нема…