Із часом, що минає, накопичується розчарування, яке згодом проривається в майданах і протестних голосуваннях. Успіхи в боротьбі з колишньою владою породжують завищені очікування й опісля дедалі глибше розчарування. Прагнучи розірвати зачароване коло, багато хто з найактивніших українців голосує ногами — емігрує. Серед тих, хто залишається, посилюються злість і апатія. І так триває до нової, дедалі глибшої кризи.
Таку ситуацію важко пояснити лише зусиллями ворожої пропаганди, хоча вона, безперечно, працює. Проблема насамперед у нас самих, у наших елітах і, як наслідок, у нашій державі. Та й у суспільстві також.
Нам потрібні зміни. Із цим згідні всі. Загальний вектор визначено — європейська суспільна модель. Щодо цього більшість суспільства нарешті дійшла згоди.
Але щоб визначитися з тим, що нам необхідно саме тепер і як цього досягти, варто відповісти на прості запитання: «Хто ми?» і «Де ми перебуваємо тут і тепер?».
Щодо першого ситуація видається зрозумілішою. Ми — українці, хоч би що вкладали різні люди в цей етнонім. Нас об’єднує Україна, наша земля. І головне — наше бажання жити самим і забезпечити комфортне життя нашим дітям тут. Отже, спробуємо дуже стисло окреслити загальну ситуацію, у якій Україна перебуває сьогодні.
Читайте також: Реінтеграція ветеранів: через нові можливості і бізнес
Політика й безпека
1. Міжнародна криза 2014 року, спричинена російською агресією, засвідчила перетворення України із середньої держави, спроможної захищати себе самостійно, на державу малу, що потребує залучення зовнішньої допомоги для забезпечення власного існування.
2. Така допомога надходить переважно через взаємодію із міжнародними інституціями (ЄС, НАТО, МВФ та ін.) і державами Заходу. Наразі ця співпраця дає змогу підтримувати роботу наявної суспільної моделі, але не забезпечує її трансформацію в напрямі забезпечення стабільності, безпеки й достатку. Отримання такої допомоги перетворилося на ключовий пріоритет української державної політики. Ми дедалі швидше втрачаємо свободу дій і водночас не забезпечуємо справжнього успіху інтеграції до ЄС і НАТО.
3. Україна перебуває в сірій зоні між РФ і НАТО / ЄС. На її теренах діють російське лобі й інфраструктура просування інтересів інших держав. Триває російська агресія, окуповано Кримський півострів і частину Донбасу. Уздовж лінії зіткнення в Донецькій і Луганській областях точаться бойові дії низької інтенсивності, що виснажують суспільні й державні ресурси.
4. Зусиллями останніх років дещо призупинено деградацію українського оборонного й безпекового потенціалу, проте внаслідок нестачі та неефективного використання ресурсів (і матеріальних, і людських) технологічний і доктринальний рівень ЗСУ не зріс порівняно з 1991 роком. Ефективність спецслужб і правоохоронних органів залишаються недостатніми, попри всі докладені зусилля, а мотивація багатьох їхніх співробітників стала відчутно корупційною. Монополію держави на насильство підірвано.
5. В Україні не забезпечується верховенство права. Судова система не гарантує справедливого судочинстві через корумпованість і безсистемні реформи та політичний вплив. Судді не мають належної довіри від громадськості. Доступ громадян до судів обмежений. Законодавство суперечливе й заплутане. Нові закони невисокої якості. Загострюється проблема із дотриманням законодавства, насамперед Конституції України.
6. Публічні, зокрема державні інститути, неефективні та слабкі. Персонал державних органів і органів місцевого самоврядування часто використовує службові можливості для задоволення власних інтересів, рівень його професіоналізму неухильно знижується. Відсутня об’єктивна і якісна інформація про стан економіки й суспільства.
Читайте також: Олександр Матяш: Перш ніж виокремлювати ветеранський бізнес, давайте просто створимо умови для підприємництва
Економіка й соціальна сфера
7. В Україні сформувалася мала, стагнуюча економіка, залежна від цін на сировину й зовнішніх запозичень. Рівень продуктивності праці майже вдвічі нижчий за середньосвітовий. Частка непродовольчих товарів, вироблених в Україні, у роздрібній торгівлі знизилася з 70,5% (2005) до 37,8% (2019). До того ж, така сама частка продовольчих товарів за цей період майже не змінилася. Близько 50% економіки перебуває в тіні. Обсяги контрабанди, за оцінками МВС України, сягають $4 млрд.
Після кризи 2008–2009 років, наслідки якої не подолано й досі, економіка України перебуває в стагнації. За 15 років ВВП зріс лише на 4%, досі не досягнуто показників 2008 року ($153,6 млрд і $135,5 млрд у постійних доларах 2010 року за даними Світового банку). ВВП на душу населення найменший у Європі й за підсумками 2019 року становить $3659 (122 місце у світі серед 189 країн).
За даними Міністерства фінансів України, станом на 1 лютого 2021 року прогнозні платежі за державним боргом у 2021-му становитимуть більш ніж половину (55%) затвердженого обсягу доходів Державного бюджету.
Читайте також: Повернення через красу
8. Триває загальна деіндустріалізація. Поглиблюється технологічна відсталість. Водночас за останні десятиліття оновлено низку секторів, зокрема рослинницький і переробний складники аграрно-промислового комплексу, телекомунікації. Інфраструктура (житлово-комунальна, енергетична, транспортна) потребує довгострокових вкладень. Усередині країни джерела таких інвестицій відсутні.
Чисті інвестиції в нефінансові активи за роки незалежності досягли максимуму 1,5% ВВП у 2004 році, а впродовж 2005–2016 років не перевищували 0,9%. У Польщі з 2001-го цей показник перевищував 1,7%, а у 2011 році сягав 3,14%.
9. Українська економіка монополізована й має деформоване конкурентне середовище. Погано захищено права власності. Залишається низьким рівень економічної свободи (у 2020 році Україна посіла 134 місце в рейтингу економічної свободи, у 2019-му — 147), зокрема, зарегульоване підприємництво (останній приклад — намагання зобов’язати дрібних підприємців використовувати РРО на тлі багатомільярдних ухилянь від сплати податків великого бізнесу).
10. За 30 років незалежності часткове вивільнення бізнесу і власні зусилля українців дали змогу підвищити рівень і якість життя. Наприклад, забезпеченість житлом у розрахунку на одного українця зросла з 19,2 м2 (1995) до 24,2 м2. Водночас системи виробництва суспільних благ загалом деградували. Ідеться про освіту, науку, охорону здоров’я та соціальний захист.
11. За 30 років населення України зменшилося з 50,5 млн осіб (1991) до 41,6 млн осіб (2020). Знижується народжуваність, кількість робочої сили зменшилася з 24,9 млн осіб (1991) до 19,9 млн осіб (2020). Водночас очікувана тривалість життя зросла з 69,3 року (1991) до 72,5 року (2020). Понад 20 років триває масова еміграція, натомість якісна імміграція в Україну відсутня, як і причини сподіватися на неї в майбутньому.
Останніми роками кількість трудових емігрантів з України за різними оцінками становить від 2 млн до 7 млн осіб (надійна статистика відсутня). Якщо в середині 2010-х років грошові перекази заробітчан в Україну становили $4–5 млрд, то у 2018–2019 роках, за даними НБУ,— $11–12 млрд, що свідчить про зростання обсягу трудової еміграції майже вдвічі.
Інформаційна сфера й культура
12. У культурній сфері впродовж останніх років наявні певні здобутки: створено державну інституційну систему підтримки культурних індустрій, розвивається книговидання, є певні успіхи в кінематографі, розширюється сфера вживання української мови тощо.
Проте створення і просування українського культурного продукту поки що не привело до кардинальних змін у суспільній ситуації. Більшість суспільства, насамперед молодь і діти, як і раніше, орієнтується на культурний продукт із Росії.
Читайте також: Брати на себе
13. Суспільну дискусію деформовано. Ключові питання суспільного розвитку табуйовано. Залишається доволі високим рівень агресії, натомість толерантність і діалог, зокрема в медіа, підважено. Поширюються конспірологічні й антинаукові пояснювальні моделі. Популярні в Україні ідеології, насамперед євроінтеграційний лібералізм, неспроможні адекватно пояснити ситуацію й запропонувати ефективні рецепти розвитку суспільства. Замість забезпечити зростання рівня і якості життя, утвердити права і свободи громадян, створити безпечне середовище життєдіяльності, метою реформування проголошено вступити до ЄС і НАТО, що є одним із визначених Конституцією України пріоритетів, але не метою суспільного розвитку.
Визначальний голос
14. Нинішня ситуація може тривати ще певний час, негативні тренди наразі не критичні. Але вже в середньостроковій перспективі руйнівні процеси можуть стати незворотними, і тоді щодо майбутнього існування незалежної держави виникнуть сумніви. Понад те, негативні чинники посилюються, а руйнівні процеси пришвидшуються.
15. Однією з причин такої ситуації є відсутність зацікавленості політичних і економічних еліт у розвитку України. Бізнес неспроможний сформулювати й реалізувати свої стратегічні інтереси через невизначеність навіть середньострокових перспектив державності.
Сьогодні про ситуацію активно говорять політики, пропагандисти, громадські й культурні діячі та навіть іноді науковці. Але майже не чути голосів тих, хто забезпечує функціонування економіки: підприємців і бізнесменів. Тиждень прагне змінити ситуацію й розпочинає низку інтерв’ю з провідними бізнесменами країни, щоб зрозуміти, що вони думають про ситуацію, у якій ми опинилися зараз, а також якими бачать шляхи подальшого розвитку.