Сформованим до кінця 1918 року польським відділенням у Великопольщі не вистачало
вищого командування, оскільки до початку Першої світової війни небагато поляків було
офіцерами цісарської армії Німеччини. Ті ж, які все ж вирішували робити військову
кар’єру – доходили не вище звання майора.
Результатом відсутності офіцерського складу в Великопольській армії у перші тижні
великопольського повстання був наплив офіцерів із різних військових утворень, що
воювали на фронтах Першої світової війни. Таким чином, 15 січня 1919 року колишнього
офіцера царської армії генерала Юзефа Довбора-Мусьніцького було призначено – за
згодою Юзефа Пілсудського – головнокомандувачем добровольчої Великопольської армії,
натомість командувачем штабу був призначений Владислав Андерс, також колишній
царський офіцер полковник.
Довбор-Мусьніцький почав активно формувати «Польські збройні сили колишнього
Королівства Пруссія». Він намагався слідкувати за понадпартійністю і аполітичністю
своїх відділень, а щоб збільшити їх чисельність запровадив загальний військовий
обов’язок. Пізніше наглядав за вливанням великопольських військ у решту Польського
війська.