«Український тиждень» провів власне невеличке опитування, яке засвідчило, що зі 100 респондентів лише 49 за тиждень просто вмикали радіо, більшість як тло – у машині чи в офісі. І тільки п’ятеро змогли згадати назву бодай однієї програми.
Фактично в Україні нині майже немає радіостанцій для середнього класу, що якраз і є найплатоспроможнішою і найважливішою аудиторією для будь-якого ЗМІ. Про що казати, якщо 15% усього FM-контенту займає російський шансон, якого немає ніде у світі, окрім СНД.
«Клікаєш поспіль 25 станцій – і вони абсолютно нічим не відрізняються одна від одної, бо в ефірі геть нічого не відбувається», – нарікає Олег Леженцев, людина, що, як він сам каже, виросла на радіо.
І справді, стандартне ранкове шоу на стандартній українській FM-хвилі – це постійні заклики до гарного настрою, годинне зачитування анекдотів з інтернету під виглядом власних жартів, гороскоп, погода, «а зараз буде кльова пісенька» тощо. Уся робота діджея – це відкрити кілька сайтів, із яких читається все вказане вище. Жодної підготовки до ефіру, фірмових фішок, «лайфів» – усього того, чим може зацікавити радіо в сучасному світі надлишку інформації.
Детальніше читайте у статті «Мережеве болото» в журналі «Український тиждень» № 4