На відміну від влади, за свої перші 100 днів роботи опозиція особливою активністю не відзначилась, запам’ятавшись фактично лише проведенням кількох акцій протесту проти політики президента Віктора Януковича. Сформовано опозиційний уряд – але він здебільшого лише критикує владу, не вносячи конкретних альтернативних пропозицій. Здійснено спробу об’єднати опозиційні сили в рамках Комітету Захисту України, його осередки з’явилися майже у всіх регіонах, – але реальних результатів робота Комітету поки що не дала. Не мали широкого резонансу й організовані опозицією мітинги протесту.
Були на це, звичайно, і об’єктивні причини: усі законопроекти, авторами яких виступали депутати-опозиціонери, провладна парламентська більшість ігнорувала. Але велика частка відповідальності за низький коефіцієнт корисної дії лежить на плечах самих опозиціонерів. Опозиція мала б серйозніше підійти до формування опозиційного уряду: більшість тіньових міністрів не мають досвіду роботи як у виконавчій владі взагалі, так і у тій сфері державної політики, контролювати яку їм довірено.
Але найсуттєвіше – опозиція так і не спромоглася запропонувати суспільству об’єднавчі ідеї і чітку стратегію дій. Ті лідери опозиції, які намагалися налагодити контакт з виборцями, запропонували їм старі гасла, наповнені більше емоціями, ніж реальним змістом. Тому яку країну збирається будувати опозиція, виборці так і не зрозуміли. А попередник Януковича Віктор Ющенко, який п’ять років тому всіляко підкреслював свою ідеологічну відмінність від лідера регіоналів, взагалі зник з поля зору суспільства. Результат не забарився – опозиція різко почала втрачати рейтинги довіри. Якщо протестуючи проти «харківських угод» опозиціонери спромоглися зібрати близько п’яти тисяч осіб, критикувати 100 днів роботи влади прийшла невеличка групка з 20 осіб.
Шкодить відсутність чіткої програми і можливості координації зусиль різних опозиційних сил, які і самі для себе досі не визначили, навколо кого, а головне – чого об’єднуватися. Потребують перегляду партійні списки політичних сил від опозиції. Практично немає координації дій між представниками опозиції у парламенті та місцевих радах.
Немає, на жаль, і певності, що нинішні опозиціонери винесли зі своєї поразки на виборах-2010 відповідні уроки і «перебудувалися на марші». Водночас за умови активного наступу влади по всіх фронтах розкачування опозиції, що явно затяглося, без перебільшення подібне її політичній смерті.
Було зроблено спробу привернути увагу Заходу до ситуації в Україні. Проте європейська спільнота обмежилась лише заявами про стурбованість наступом на свободу слова в Україні (які не вплинули на поведінку владу)
Було здійснено спробу захистити інтереси значної частини громадян України, які не поділяють зовнішньополітичний курс влади. Проте завадити ратифікації не вдалося.
Опозиція спробувала об’єднати зусилля. Але об’єднати всю опозицію не вдалося через амбіції її лідерів, членам КЗУ не запропоновано чіткої програми дій.
Опозиція домоглась від уряду оприлюднення інформації щодо угод, які планувалося підписати з російським керівництвом. Та опозиційні сили зібрали біля стін Верховної Ради на кілька тисяч менше прихильників, що засвідчило їхнє розчарування діями опозиції.
Концепція відповідала вимогам Венеціанської комісії і пропонувала конкретні шляхи досягнення незалежності судової влади. Але пропозицію не вдалося втілити в життя через ігнорування коаліцією будь-яких ініціатив опонентів та невигідність запропонованої концепції для влади.
Тіньовий уряд надав детальний аналіз перших кроків влади, вказано на її помилки. Але на жаль, свого бачення, як ці помилки виправити, опозиціонери не запропонували.
до 100 днів влади партія «За Україну» провела під стінами палацу «Україна», де президент виступав із зверненням до народу, акцію протесту на знак незгоди з політикою Віктора Януковича. Протестуючих заблокувала міліція
Протестували фактично лише самі депутати, широкої підтримки суспільства акція не отримала, що показує масштабну втрати довіри суспільства до лідерів опозиції.