Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 січня, 2014   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Неоосманізм в дії: Туреччина увійшла у «благородну самотність»

Туреччина є унікальною країною, яка на сьогодні має подвійне «політичне обличчя».
Неоосманізм в дії: Туреччина увійшла у «благородну самотність»

З одного боку, відповідно до формули турецького дипломата, голови Турецького агентства міжнародної співпраці Умута Аріка, Туреччині належить «визначальне і центральне місце в Євразії в цілому, а зокрема - в Європі і на Балканах, в Причорномор'ї і на Кавказі, у Східному Середземномор'ї, на Близькому Сході та в Центральній Азії».

Але чи нинішня політика Анкари повністю відповідає такому розширювальному трактуванню її геополітичних устремлінь? Адже така «унікальність» позиції Туреччини входить у протиріччя з реальністю, якщо розглядати ситуацію з іншого боку.

Насправді ж для характеристики того, чого Туреччина досягла за останнє десятиліття, прихильники нової концепції турецької зовнішньої політики винайшли новий термін – «благородна самотність».

У часи правління прем’єр-міністра Реджепа  Ердогана міжнародна самотність Туреччини стала доконаним фактом. І може викликати лише жалість, а не захоплення, оскільки вона стала ще одним наочним прикладом невдалого переходу турецької держави на рейки ісламізації.

Турецька зовнішня політика не вдалася, хоча її розробники і досі відмовляються визнавати цей трагічний провал. Проте завелика амбітність на міжнародній арені ще зовсім не означає того, що переслідуючи свої честолюбні цілі, Туреччина здатна дійсно стати повноцінним регіональним лідером.

Читайте також: Х’ю Поуп: «Відносини Туреччини з Близьким Сходом є радше емоційними, ніж реальними»

Але, як наголосив міністр закордонних справ Туреччини Ахмет Давутоглу: «Обведіть на карті навколо Туреччини коло діаметром 1000 кілометрів - в нього потрапить 20 країн, обведіть коло діаметром 3000 кілометрів - в нього потрапить 70 країн. Туреччина буде цікавитися своїм оточенням».

Реджеп  Ердоган, відійшовши від заповітів засновника Турецької Республіки Кемаля Ататюрка, почав вибудовувати свою конструкцію нової Туреччини – дивну суміш з неоосманізму і ісламізму або ісламістського неоосманізму. Яка ґрунтується на мріях повернення до величі славного минулого Османської імперії, завищених претензіях нинішньої влади і недооцінці складнощів регіональної і міжнародної політики.

  Ця претензійна концепція, котра заснована на політиці сили в ім’я домінування, по суті є нічим іншим, як різновидом імперіалістичної політики сучасності. З тією лише різницею, що прем’єр Ердоган не має колишніх можливостей, які свого часу мала влада в Османській імперії.

Однак нинішня Туреччина пробує сьогодні розглядати Близький Схід (і території поза його межами), як свій задній двір, як це було в часи піку Османської династії, не враховуючи того факту, що турки втратили хватку свого контролю над великими територіями ще задовго до остаточного розпаду імперії. Не кажучи вже про необхідність розгляду реалій сучасної історії, суспільства і політики.

І врешті-решт, ідея неоосманізму завжди була заснована на фрагментованому розумінні історії, за якого її апологети воліли бачити в минулому лише те, що їм хотілося бачити.

Втім, ідея неоосманізму не взялася на голому місці. Варто пригадати, що ще в 2001 році Ахмет Давутоглу (тоді ще завідувач кафедри міжнародних відносин в університеті Бейкент і запрошений викладач на кафедрі міжнародних відносин в університеті Мармара) опублікував книгу «Стратегічна глибина - міжнародне становище Туреччини», в якій обґрунтовував необхідність повернення Туреччиною втраченого впливу на «колишній османський світ».

У своєму дослідженні Давутоглу стверджував: необхідно проводити більш самостійний зовнішньополітичний курс і виходити з того, що поняття «об'єднана Європа» в політичному сенсі є  віртуальним. Він підкреслив: «Як перед Османською імперією не було єдиного Заходу, так і перед Туреччиною не буде єдиної Європи. Є лише сильна традиція європейської дипломатії, яка завжди підкріплюється сильними національними стратегіями, що володіють потенціалом готувати ґрунт і прокладати шлях для міжнародних конфліктів і зіткнень інтересів у Європі. Подібне положення вимагає від Туреччини тонкого дипломатичного налаштування у відносинах як з ЄС в цілому, так і з його членами».

Таким чином, явно проглядається взаємопов'язаність  внутрішньої і міжнародної політики. Адже прослідковується пряма залежність між внутрішніми наслідками дефіциту демократії в Туреччині і недоліками зовнішньої політики, як одного із аспектів дефіциту демократії у Туреччині.

У країнах арабського світу занепокоєні зростаючим впливом Туреччини у регіоні, насправді ж «ідеї імперії» несуть свої негативні наслідки, в першу чергу, для внутрішнього фронту. Хоча й прокладають шлях для політики великих турецьких устремлінь за кордоном.

Так перемоги Реджепа  Ердогана над прихильниками курсу Ататюрка в середині країни призвели до його зайвої самовпевненості, а потім і до авторитарної зарозумілості. Наслідком чого стала боротьба в Туреччині з інакомисленням і опозицією, яка засуджується  прихильниками прем’єра, як зрадники, що ганьблять свою країну.

При цьому, для «неоосманців» турецькі громадяни мають цінність лише остільки, оскільки вони підтримують уряд. Так само суб’єкти міжнародної політики є друзями до того часу, поки вони підтримують амбіції і прагнення Туреччини стати регіональним лідером.

Читайте також: Бунт проти султана Ердогана

У дійсності, ідеї величі і самовдоволення ведуть до саморуйнування. Оскільки, слідуючи їм, турецький уряд втратив реальність і перетворився на «самотнього вовка» геополітики, який з усіх сил намагається показати іншим, що не потребує для себе надійних союзників.

Схоже на те, що минуле заворожує  Ердогана і він з усіх сил пробує відродити колишні імперські впливи Туреччини. І тут його спроби корелюються з імперськими намаганнями Владіміра Путіна.

Але вони є наївними, адже відродження Османської чи  Російської імперії є такою ж утопією, як і відродження Римської або Візантійської імперій. Час неможливо повернути назад, а історію нереально переграти наново.

Водночас Ердоган і його ісламістські прихильники потрапили у пастку, вважаючи що вони перевели Туреччину в статус регіонального лідера, і в той же час розгромивши національні збройні сили і проводячи абсурдну зовнішню політику, відмовившись від колишніх геополітичних союзників і не маючи змоги завести собі нових.

Наразі самовдоволення, зарозумілість, завищені геополітичні амбіції та стомлююча і неефективна самореклама турецького ісламістського керівництва, безумовно, працюють проти стратегічних турецьких інтересів.

А принципове розходження з Ізраїлем і підтримка колишнього єгипетського президента-ісламіста Мурсі явно не підвищують міжнародний авторитет Реджепа Ердогана. Бо якщо б існувала Нобелівська премія в галузі найбільших геополітичних невдач, то її напевно можна було б присудити саме турецькому прем’єру.

До того ж, він цілком міг позмагатися за присудження цієї премії і в іншій номінації – унікальності збоїв у внутрішній політиці і керованості державою. А також і в номінації руйнування всіх демократичних здобутків, котрі закладені попередниками Ердогана.

 Можна сказати, що хоча за час правління уряду прем'єр-міністра Реджепа Ердогана і його Партії справедливості і розвитку (ПСР) їм вдалося домогтися успіху в підриві спадщини Ататюрка і світського характеру держави, заснованого на цій спадщині, проте залишалася все ще порожня оболонка конституційного секуляризму.

 Це оболонка все ще була    перешкодою для формального обґрунтування легітимності ісламізації Туреччини, як в середині країни, так і неоосманізму за кордоном. Однак у 2010 році  Ердогану вдалося скасувати роль армії, як гаранта секуляризму.

З усього цього можна зробити висновок, що експерти, котрі ще декілька років тому пояснювали, що після перемоги ісламістів Туреччина і надалі залишатиметься прозахідною, дуже помилялися.

Партія справедливості і розвитку, після того, як  прийшла до влади, відмовилася від спадщини Ататюрка, і, до жаху світської європеїзованої еліти, Туреччина підтвердила свою Османську і мусульманську спадщину з подвоєною силою.

Тепер Туреччину вже не можна вважати демократичним маяком для Близького Сходу і найважливішою сполучною ланкою між Сходом і Заходом.

 Зміни, котрі відбулися у Турецькій державі і суспільстві, її етносі та інституційній культурі, є дуже глибокими. Світські турецькі еліти звичайно бачать, що відбувається, але вони охоплені панікою, фактично паралізовані і не в змозі протистояти шаленому натиску з боку режиму ісламістів, який підпорядкував своєму контролю всю державну машину.

Відсутність достатньої підтримки з боку Заходу стала вагомим фактором деморалізації прихильників кемаліського шляху розвитку Турецької Республіки. Але ще більш важливо, те яким чином Реджепу Ердогану і ПСР вдалося отримати нейтралітет світської еліти в перші роки на початку свого правління.

Активістів зовнішньої політики Туреччини було спокушено баченням відновлення сфери турецького впливу в старих османських регіонах на Близькому Сході, на Кавказі, і на Балканах.

А це дало можливість ісламістам кооптувати в неоосманський проект багато високопоставлених чиновників, дипломатів і генералів, які не симпатизували ідеології неоосманізму, але були готові підтримати поширення турецьких впливів на підкорених колись територіях.

Вони підписалися під нібито традиційні націоналістичні компоненти концепції   «благородної самотності» Давутоглу, не розуміючи того, що це був фаустівський пакт. 

 Бо заради набуття Туреччиною статусу регіонального лідера, ці світські кемалістські еліти (підігріті націоналістичними почуттями), були готові закрити очі на те, що саме ісламізація країни була всеохоплюючим знаменником цього проекту.

У визначальні 2002-2003 роки керівництво Партії справедливості і розвитку вправно використало ілюзії світських націоналістів, які сподівалися, що їм буде надане почесне місце в національному консенсусі багатошарової ідентичності Туреччини.

У 2010-2011 роках ісламісти Туреччини вдалися до кадрової чистки. Верхні ешелони яких було замінено на ісламістів і неоосманістів, котрі перебували до того на нижніх рівнях ієрархії.

На початку 2011 року відбулося чергове приниження турецької армії, було заарештовано більше 100 вищих офіцерів в рамках розслідування  змови з метою повалення уряду. Що й стало останньою крапкою в розділі про кончину турецької армії в якості вагомого політичного фактора.

Необхідно звернути увагу на той факт, що військові аналітики і експерти зі служби безпеки Ізраїлю сходяться на думці, що Туреччина рухається до того, щоб перетворитися на радикальну і ядерну ісламську державу.

Вони переконані, що Ердоган швидко закінчить демонтаж світської турецької держави і перетворить Туреччину на ще один Іран – радикальну мусульманську державу, яка незабаром може бути озброєна ядерною зброєю.

Ізраїльтяни особливо стурбовані успіху Реджепа Ердогана в «зачистці» колись потужної і дуже впливової турецької військової спільноти. При цьому вони вказують на те, що Туреччина розглядає плани побудувати принаймні два ядерних реактора і виробляти збагачений уран.

Ізраїльські аналітики додають, що під Ердогана Туреччина може придбати технології зброї під прикриттям цивільної ядерної програми. І якщо не відбудеться змін у керівництві, то Туреччина стане Іраном № 2.

Таким чином можна зробити висновок: експансіоністська політика турецьких неоосманістів дуже нагадує реваншистські потуги путінської Росії. І сьогодні Туреччина активно проникає на колись підкорені нею Балкани.

Однак необхідно пам’ятати про те, що Балкани - не єдиний стратегічно важливий регіон євразійського простору, який відчуває на собі вміле поєднання політико-дипломатичних та торговельно-економічних важелів у рамках політики «м'якої сили», яку сповідує нинішній турецький режим. Аналогічна картина простежується і на  інших регіональних напрямках - зрозуміло, що зі своїми варіаціями.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено